Війна, кохання, перемога. Володимир Гануліч

Війна, синку…

На шлях хлопчина дивиться з вікна
Й питає стиха: – Де наш, мамо, тато?
–    Війна проклята, синку, то війна –
Вона забрала, синку, твого тата…

Війна, війна – на всіх вона одна,
Її не обманути – обминути,
Йдуть на війну із піснею рекрути,
А вже назад – як прийдеться… війна!

В очах хлопчини гасне далина,
Озвалися луною злидні в хаті:
–    Війна проклята, хлопче, то війна,
Вона одна у тому винувата…

Війна, війна – на всіх вона одна,
Роботи там немало-небагато,
І наперед всім визначена плата:
Одним – литаври, іншим – тишина…

У косах материнських – сивина…
Чия вина? – нема кого спитати!
–    Війна проклята, синку, все війна,
Війна у тому, синку, винувата…

Війна, війна – на всіх вона одна,
Звучить сурма – і брат вже йде на брата!
А впертий час – невтомний, як лопата,
Згрібає в схрони їхні імена…

Так повелося здавна – скрізь вона,
І не вщухає ні на мить, проклята –
Війна між нас, війна, що в нас – війна,
Що без кінця – у всьому винувата!

Війна, війна – на всіх вона одна,
Її не обманути – обминути…
Йдуть на війну із піснею рекрути
А вже назад, як випаде – війна!