Війна, кохання, перемога. Олександр Магурін

ОКОП

Вглиб трохи більш, ніж по коліна,

Чорнозем в пласт і зрідка глина –

Відрита поспіхом земля,

Що стала відліком «нуля».

По нім залізо прилітало –

Свистіло, вило, скреготало

І рвати на шматки хотіло

У ґрунт до болю стисле тіло

В бажанні там знайти спасіння,

Листком тріпотячи осіннім –

В клітини щоб всмокталась сила

Землі, з дитинства що носила,

Щоб нищівний здолати страх,

Що сотні раз вертає в снах,

Кидає в піт, у нервів сміх

Й миттєво в скроні сипле сніг…

Текла по нім струмками кров,

Й творилась щирість молитов,

Спроможних небеса розчулить –

Бо й церкви всі таких не чули.

А ангелів рятунку крила

Цей простір оберегом крили –

І ними душі тих ставали,

Що голови жертовно клали.

Розлук і відстаней протяжність

Зростала тут в кохання справжність –

Не те, де трелі солов’їні,

А те, де був підрив на міні,

Те, з молитов що має стрижень

Та слів кількох лиш раз на тиждень –

Жагу життя спроможне дати

 І сенс того, за що вмирати…

Дух правив тут, а не наказ,

І кожен друга спас не раз,

Було в ціні одне багатство –

Смертями викуване братство.

Крихкий цей прихисток надії

Зсув світу виборов, злеліяв –

Всі континенти об'єднав,

Щоб зло Кремля зшкребти до дна,

Здійснивши втілення вимоги –

Мир на засадах перемоги,

Вбивць кара й каяття юрби

З тавром вигнанців і ганьби…

Умиті в смерті і крові,

На сталь гартовані в війні

Зберуться із окопів всіх –

Брехні і зрад озвучать гріх.

В честь тих, кого немає поряд –

З небес чий пильно стежить погляд,

Складуть зі згарищ і руїни

Нові устої для країни –

Щоб в волі й гідності життя,

Щоб горде нації чуття,

Від совісті щоб влада права

І скрізь свята окопна правда…