Війна, кохання, перемога. Валентина Чернявська

Із марева думок
Плету собі вінок...
Думки доволі різні -
Сумні,пророчі,грізні.
Веселих дуже мало -
Війна їх відібрала...
Та є думки-надії,
Я їх,як скарб,лелію,
Мережаю надією
Полки своїх думок -
Сплітається із марева
Мережаний вінок...
  
    ***
Прийшла весна
І розбудила в серці мрію
Мішок насіння мати...
  Чорнобривців...
Його би жменями
Я сіяла в народ!
Щоб знали ВСІ -
Ми в світі - УКРАЇНЦІ!
Сірка нащадки,Конотопа
Й Жовтих Вод!

   ***
Моє майбутнє біга Амстердамами
Й потроху мову забува...
А вдома,у безверхій хаті
Лиш вітер сторінки горта
Про лицарські походи,про Богдана,
І про Івана славного - Сірка...
Всією силою душі своєї й серця
Кричу у небо:
  - Будь ти проклята,війна!
І всі,хто затівав її як привід
Нагарбати хоч трохи у "хохлів",
Всих тих,хто не жалів своєї крові
І посилав на смерть своїх синів.
Щоби вились крукАми
Над чужими хатами
Й змітали все з жадобою орди...
Дикунські виродки!
То що ж ми вам зробили,
Що й небо прокляло вас на віки...