Війна, кохання, перемога. Юлія Овчаренко-Пахарчук

Так хочеться щоб війна закінчилась

Так хочеться, щоб все це закінчилось.
Так хочеться, щоб всі були живі,
Щоб люди між собою не сварились,
Щоб стихнули всі війни на землі.

Так хочеться, щоб сонце всім світило
Щоб люди не боялись темноти,
Щоби вночі всі не окопи рили,
А мило любувались на зірки.

Щоб діти не лишалися без тата,
Щоб вистачало хліба і води.
Щоб снились їм щоночі янголята
Які оберігають від біди.

Щоб знову забуяла Україна
У мальвах і ромашках під вікном.
Щоб швидше позникали всі руїни
Й земля засіялась добром.

Сьогодні мого брата забирають на війну...

Сьогодні мого брата забирають на війну...
І що йому сказати, сказати як йому,
Щоб він не хвилювався за донечку свою,
За маму за дружину за всю свою рідню!

Щоб він не хвилювався, що треба там вбивати,
Щоб він остерігався чужого автомата,
Щоб він не забоявся, коли інші солдати
У нього на очах  будуть помирати.

Як йому вберегтись, як йому захиститись
Навіщо ця війна триває уже вічність?
Як усе це сказати і як не розревітись,
Коли ці всі слова усе одно що вітер...

Навіщо почалось все, навіщо  помирати?
Щодня себе питаю, й питає його мати!
Мільйони матерів, дітей дружин, солдатів
Всі  просто хочуть жити не хочуть воювати.

Як чудово що війна завершилась

Як чудово гуляти по полю,
У зеленій траві відпочити,
Як чудово не бачити болю
І дивитись на райдужні квіти.

Як чудово, коли нема горя
І пташки не бояться співати,
Як чудово не бачити крові
І коханого міцно обняти.

Як чудово, що сльози скінчились
І не треба вже більше ховатись,
Бо війна на кінець завершилась,
Можна жити і знову сміятись!

Повинно це скінчитись!

Вмикаю телевізор і очі відвертаю,
Щоб знову не побачити як труни знов несуть,
Щоб знову не почути, як матері ридають,
Що їхні соколочки ідуть в останню путь.

Повинно це скінчитись, не може так тривати,
Бо де ж та справедливість, бо де ж ті молитви?
Повинна уже правда усе зло подолати,
Щоб згинули нарешті всі люті вороги!