Війна, кохання, перемога. Таня Пелихівська

Знаєш, а я вже забулася, як це - бути в безпеці...
Як це - гуляти в парку, без страху дивитися вгору...
Навіть у домі тепер, в моїй безумовній фортеці,
Стало не зовсім надійно, як щось пролітає поряд...

Знаєш, а я вже забула, як пахнуть весною квіти...
Дим від постійних пожеж закіптюжив мої легені...
Може повіриш, чи ні, та я вже почала радіти,
Як чаю гаряче горня теплом проникає в жмені...

Знаєш, мені вже не страшно, звикають, мабуть, до всього...
Лиш ці безглузді всі смерті рвуть серце моє на клапті...
Скільки тобі, народе, що звіку не прагнув чужого,
Право своє на волю у війнах іще здобувати?

Знаєш, я свято вірю, що світло завжди переможе...
Бо іскра розпалить вогонь, а нас же таких багато...
А поки 4.5.0 - янгол стоїть на сторожі
Казку розказую на ніч, бо мати завжди є мати...