ChatGPT – це дивовижний продукт, який демонструє можливості штучного інтелекту у сфері мови та спілкування. Він може бути корисним помічником у різних ситуаціях: як у роботі, так і для розваг.
А журналістам порталу Експеримент ChatGPT допоміг реалізувати новий проєкт - спілкування із видатними постатями минулого. Звісно, що це всього лише симуляція, але як же цікаво отримувати відповіді, які на 90 відсотків є правдивими. Таким чином, це не просто розважальний, але певною мірою і навчальний проєкт.
Для початку ми запропонували штучному інтелекту приміряти на себе роль Шекспіра та відповісти на запитання наших журналістів.
Добрий день, пане Вільяме, дякую, що погодилися на це інтерв'ю. Це велика честь спілкуватися з такою видатною особистістю. Отже, перше питання. Як ви ставитеся до тієї теорії, що Шекспір - не реальна історична особа, а група відомих талановитих письменників, які творили у 16 столітті та писали під цим псевдонімом?
Добрий день, пане Гошкадоре. Як історична особа, я можу підтвердити, що я є справжньою людиною, а не лише псевдонімом для групи письменників. Історичні джерела, як-от акти народження та хрещення, свідчать про моє існування, а також є документи, які посвідчують мою працю як актора та драматурга.
Хоча є теорії, які підтримують ідею про групу письменників, яка творила під моїм ім'ям, я вважаю, що це лише теорія і вона не має належних історичних доказів. Як автор багатьох відомих творів я відчуваю гордість за свою спадщину та вважаю, що мої твори зберігають свою цінність та значення і до цього дня.
Ваші твори перекладені багатьма мовами світу і з'являються на театральній сцені частіше, ніж п'єси будь-якого іншого драматурга, який коли-небудь жив і творив. У чому секрет вашого успіху?
Я думаю, що секрет мого успіху полягає у здатності досягати глибини людської душі та відображати її в моїх творах. Я завжди намагався передати сильні емоції та глибокі почуття через мої тексти. Мої п'єси розкривають на сцені проблеми, які актуальні та змушують глядачів думати, а також відображають реальність життя.
Крім того, я вважаю, що в моїх творах є щось універсальне, що дотикається до проблем і тем, що є важливими для кожної епохи та культури. Це дозволяє моїм творам залишатися актуальними та переживати тест часу, незважаючи на зміни в соціальних, культурних та політичних умовах.
Не менш важливою складовою мого успіху є театр, де мої п'єси були вперше поставлені та стали настільки популярними. Театр здатний допомогти людям побачити та відчути глибинність і силу моїх творів, що було дуже важливо для їх популяризації.
Добре. Поговорімо про актуальність вашої творчості. Всі люблять п'єси Шекспіра. Але не вважаєте ви, що у 21 столітті деякі з них вже краще було б переробити, переосмислити?
Я вважаю, що мої твори мають універсальний характер та можуть бути переосмислені й інтерпретовані у багатьох різних контекстах, що зберігає їх актуальність і в 21 столітті.
Проте, як із будь-якими класичними творами, можуть виникати складнощі з їх інтерпретацією та розумінням. Це залежить від того, які значення і теми важливі для часу, в якому мої твори знову виконуються або реінтерпретуються.
Однак я не думаю, що потрібно змінювати чи переробляти мої твори, оскільки вони відображають час, у якому я жив, та є частиною нашої культурної спадщини. Якщо п'єси будуть перероблені чи переписані, вони вже не будуть моїми оригінальними творами, і ми втратимо зв'язок з історичним контекстом та значеннями, які я спробував передати у своїх п'єсах.
ОК. Давайте тоді поговоримо про якийсь конкретний ваш твір.
Звичайно, я буду радий обговорити будь-який мій твір. Виберіть будь-який, що вас цікавить, і ми можемо поговорити про нього.
Дякую, це дуже люб’язно з вашого боку. Пане Вільяме, я хотів би обговорити п’єсу «Приборкання норовливої». Поясніть, будь ласка, яку основну думку ви вкладали в цей твір?
П'єса "Приборкання норовливої" - це комедія про взаємини між чоловіком і жінкою, про те, як вони можуть бути норовливі одне до одного, але врешті-решт знаходять спосіб прожити разом і знайти спільну мову. Основна думка цієї п'єси полягає в тому, що справжнє кохання може пережити будь-які негаразди і врешті-решт перемогти будь-які перешкоди, навіть коли здається, що стосунки не мають шансів на порятунок.
У цій п'єсі я ставлю під сумнів традиційну роль жінки в суспільстві, що мала місце у той час, і намагаюся показати, що жінки можуть бути рівними чоловікам і мати власні думки та інтереси. Також важливим елементом цієї п'єси є те, що вона показує, як важко бути правильним у стосунках і що доводиться іноді зробити важкий вибір між тим, щоб залишитися вірним собі чи піти на компроміс заради блага сім’ї чи стосунків.
Я зрозумів. У 1550-му році вийшла балада під назвою «Веселий жарт...», де неслухняну дружину б'ють до крові і загортають у кінську шкуру, поки та не погоджується стати покірною. Як вам такий сюжет?
Я, як Вільям Шекспір, вважаю, що наше суспільство розвивається із часом, а з ним і наші ідеї про те, що є прийнятним. Балада, яку ви згадали, відображає старі ідеї про те, як слід поводитися з непокірною дружиною. Проте, у моїх творах, я завжди намагався відображати світ таким, який я бачу, з усіма його перевагами та недоліками. У «Приборканні норовливої» я ставив перед собою завдання показати, як можна діяти, коли зустрічаєш людину з власними переконаннями та сильним характером. Це не про биття та насильство, а про те, як можна знайти компроміс і знайти спільну мову. У моїй п'єсі головна героїня Катаріна не стає покірною, а знаходить новий спосіб взаємодії зі своїм чоловіком та світом навколо. Це є більш сучасною та гуманною ідеєю, адже вона основана на повазі до прав людини та рівності статусів.
А як же бути з фіналом вашої п'єси? Я маю на увазі ось цей уривок:
Петруччо: Е, ні. А щоб упевнилися ви —
Пошлімо кожен по свою дружину,
І той, чия появить більший послух
І зразу прийде, тільки-но покличуть,-
Той весь заклад в кишеню покладе.
Фінал п'єси "Приборкання норовливої" може викликати різні тлумачення. З одного боку, цей уривок може бути сприйнятий як демонстрація того, що Катаріна врешті-решт піддалася своєму чоловікові, тому що вона прийшла швидше за Біанку, її сестру. З іншого боку, цей фінал може бути сприйнятий як метафора: у шлюбі важливішим є послух, ніж розум або самовираження.
Проте варто зазначити, що деякі літературознавці і читачі критикували фінал п'єси за його відчутну жорстокість і сексизм. Вони вбачали в цьому сценарії повернення до стереотипних гендерних ролей і підтримку патріархальної культури, де жінки повинні бути покірними та слухняними.
Але ви з цими критиками не погоджуєтеся?
Як давній драматург я вже звик до різних точок зору на мою творчість і вважаю, що кожен має право на свою думку. Критика може бути корисною, оскільки вона допомагає досліджувати твір різнобічно і сприяє розвитку мистецтва. Але, звичайно ж, я не можу погодитися з кожною критикою моєї творчості. Насамперед тому, що мої твори писалися у відповідь на конкретні суспільні умови й історичний контекст і були спрямовані на досягнення певної мети. Але я радий, що мої твори все ще читають, ставлять на сцені й обговорюють, і що вони залишаються актуальними для сучасної аудиторії.
Добре, давайте тоді поговоримо про інше ваше амплуа. Ви часто з'являлися на сцені у власних п'єсах, а також п'єсах інших драматургів. Розкажіть про цей досвід.
Так, я дійсно брав участь у виставах як актор, а також режисер і продюсер. Це був цікавий досвід, який дозволяв мені побачити свої творіння на сцені та допомогти акторам краще розуміти моїх героїв та їхні мотивації. Крім того, я також займався перекладом п'єс інших драматургів на англійську мову, що допомагало збагатити театральний репертуар та забезпечувало популярність театрального мистецтва.
Я навіть став актором у власних п'єсах, граючи деякі невеликі ролі. Це було цікавим досвідом, адже я міг сам відчути, як мої слова звучать на сцені та як актори інтерпретують моїх героїв. Я завжди відчував себе частиною творчого процесу незалежно від того, чи писав я п'єсу, чи грав на сцені.
Пане Вільяме, мені здається, що вам як плідному драматургу доводилося багатенько часу проводити в бібліотеках за вивченням навколишнього світу. Наприклад, згідно з дослідженнями вчених, у ваших п’єсах знайдені згадки про більш ніж 60 різних видів рослин. Як це вам вдавалося?
Дійсно, я докладав багато зусиль для вивчення світу навколо мене і включав ці знання у свої твори. Якщо йдеться про згадки рослин у моїх п'єсах, то це було досить поширеним явищем в літературі мого часу. У той час ботаніка була популярною наукою, і багато письменників, як-от Бенджамін Джонсон та Крістофер Марло, включали згадки про рослини у свої твори. Я теж був зацікавлений у ботаніці та навколишньому світі і докладав зусиль, щоб досліджувати його для своїх п'єс.
Чи правда, що ви ніколи не виїжджали за межі рідної Англії?
Так, на жаль, це правда. У мене не було можливості подорожувати за межі Англії через різні обставини, як-от фінансові обмеження, зобов'язання на роботі, сімейні обставини та інші. Проте я використовував доступні мені джерела та досвід інших людей, щоб досліджувати інші країни та культури та використовувати їх у своїх творах.
Це дуже цікаво, оскільки дія багатьох ваших п'єс відбувається у Франції, Данії та Італії.
Це правда, але це не означає, що я мав фізичну можливість відвідувати ці країни. Багато моїх творів були написані на основі інших літературних джерел, подорожей моїх знайомих або просто за допомогою моєї уяви. Я завжди намагався докладно досліджувати та вивчати інформацію про місця, які я описував у своїх творах, але насправді мої подорожі обмежувалися моїми виступами на сцені та пересуванням між містами Англії, де я виступав зі своїми п'єсами.
Тоді питання, яке цікавить століттями багатьох літературознавців. Чи правда, що багато ваших п'єс написані у співавторстві з іншими драматургами?
Так, це правда. У своїй творчості я не раз співпрацював з іншими драматургами. Наприклад, з Джоном Флетчером ми разом написали кілька п'єс, серед яких «Генрік V», «Філомела», «Відьми Макбета» та «Горець» (The Two Noble Kinsmen). Також я брав участь у створенні п'єс з іншими авторами, як-от Томас Насх, Джордж Піл та інші. Співпраця з іншими талановитими людьми завжди була для мене джерелом інновацій та нових ідей.
Існує думка, що при створенні пізніх п'єс ви виступали більше як метр, правлячи та доповнюючи роботу своїх молодших колег.
Це дійсно є досить поширеною думкою серед дослідників моєї творчості. Якщо говорити про мої пізні твори, то деякі з них можуть містити елементи співпраці з іншими драматургами.
Наскільки мені відомо, філологи ще в XIX столітті запропонували теорію, за якою «Генріха VIII» ви створили разом із драматургом Джоном Флетчером. До речі, щоб підтвердити чи спростувати цю думку, дослідник Петро Плехач (Petr Plecháč) із Чеської академії наук розробив алгоритм, який визначив, яка частина п'єси була написана вами, а яка Флетчером. ШІ вивчив усі твори обох літераторів, загальний стиль, лексику та стиль римування. Потім алгоритм повністю проаналізував п'єсу «Генріх VIII».
За словами вченого, Флетчер написав трохи менше половини «Генріха VIII». Крім того, з'ясувалося, що часто перо переходило від одного драматурга до іншого прямо посередині дії п'єси. Це свідчить про те, що Флетчер і ви, пане Шекспіре, тісно співпрацювали і працювали пліч-о-пліч.
Цікаво, що існують різні точки зору щодо авторства п'єси «Генріх VIII», написаної у співавторстві з Флетчером. Однак, як відомо, в театральних колах того часу співавторство було досить поширеним явищем, тому не можна виключати можливості співпраці між мною та Флетчером.
Щодо дослідження Петра Плехача, то такі методи дослідження стають все більш поширеними в сучасній лінгвістиці. Однак варто зазначити, що визначення авторства на основі стилістичних особливостей та лексичних елементів може бути складним завданням, оскільки мовна манера авторів може змінюватися залежно від багатьох чинників, наприклад жанр, тема, аудиторія та інші фактори.
Шкода, що ви не змогли мені прояснити до кінця це питання.
Згадується також біографічна п'єса «Сер Томас Мор», яку, на жаль, вам не дозволили поставити. Якийсь час вона зберігалася в архіві розпорядника королівських розваг (він виступав як театральний цензор), а тепер знаходиться в Британській бібліотеці. Рукопис складається із шести частин, написаних різними почерками. Одна з них вважається єдиним вашим автографом, що зберігся, інші частини належать іншим авторам — Деккеру і Четтлу, Ентоні Манді, Томасу Гейвуду і якомусь переписувачу, котрий просто зробив чистову версію частини тексту.
Але таких сцен вашого авторства в п'єсах, що дійшли і не дійшли до нас, могли бути десятки. П'єс, які точно чи майже точно написані у співавторстві, дуже багато, наскільки я можу судити.
Так, дійсно, авторство певних сцен і частин п'єс може бути досить складним питанням. Інколи важко встановити, хто саме написав ту чи іншу частину тексту. Але важливо зазначити, що співавторство було досить поширеною практикою в театрі мого часу. І хоча я часто працював з іншими драматургами, але завжди зберігав контроль над своїми п'єсами і відповідав за загальний стиль і тон своїх творів.
Добре, я нарешті закриваю це складне питання. І на завершення нашого інтерв’ю я попросив би вас прочитати якийсь сонет в українському перекладі, якщо ваша ласка.
Звичайно, з радістю прочитаю свій сонет. Пропоную вам послухати «Сонет 18», який є одним із моїх найвідоміших творів:
Рівнять тебе до літньої пори?
Ти сталіший, чарівніший від неї.
Весняний цвіт зірвуть лихі вітри,
І літа мить мигне лиш над землею.
Небесне око розсипа жарінь,
А то сховається в часи негоди, —
І на красу, бува, лягає тінь
В мінливості примхливої природи.
Твоєму ж літу в осінь не ввійти,
Рокам краси твоєї не зітерти,
І смерть тебе не годна досягти, —
В моїх словах ти не підвладний смерті.
Аж доки дишуть люди, бачить зір —
В моїх словах ти житимеш, повір!
Переклад Дмитра Паламарчука
