22-04-2023 Райнер Марія Рільке (Rainer Maria Rilke) 51

Поетична візитівка P. М. Рільке (Поезія «Der Herbsttag» у перекладах українських авторів)

А. Мойсієнко

Життя і творчість видатного австрійського поета P. М. Рільке ось уже три чверті століття не полишають уваги численних інтерпретаторів його слова на українських теренах, не перестають бути актуальними для все нових і нових дослідників. Тема «Рільке й Україна» отримала належне висвітлення в монографічних дослідженнях Є. Пеленського (Львів, 1935), Ізарського (Філядельфія, 1952), окремий розділ взаєминам P. М. Рільке з українським світом присвячує Д. Дорошенко в праці «Україна і Німеччина»(1941-1942, 1994), матеріали до вивчення творчости поета у зіставленні з українським культурним материком публікуються в часописі «Вікно в світ» (1998), численні статті в літературно-художніх, наукових журналах друкують Д. Наливайко, І. Лисенко, Б. Бензар, М. Борецький, М. Нагірний, І. Андрущенко та ін., з’являється перший випуск спеціалізованого рількезнавчого видання «Райнер Марія Рільке й Україна» в Дрогобичі (2003), де поряд зі студіями, що давно вже стали раритетними, подаються нові дослідження, нові переклади українських авторів.

Райнер Марія Рільке насамперед цікавий нам як мистець високої внутрішньої наснаги, максимальної самодостатности в слові; будучи громадянином вселюдського обширу, він витворив власний, оригінальний світ національного слова.

Зрозуміло ж, постать P. М. Рільке приваблива для нас і у зв’язку з особливими симпатіями поета до «південної Руси», шо надто зміцніли за час «російських подорожей» 1899, 1900 років, симпатіями, які «супроводжували» його протягом усього життя - в численних листах, спогадах, літературних творах.

Московські, петербурзькі зустрічі 1899 року, зокрема, знайомства з такими відомими культурними діячами, родом з України, як художник Рєпін, професор Московського університету М. Стороженко, сприяли зацікавленості поета українською історією і культурою. Не випадково в «Розповідях про любого Бога», що з’явилися наприкінці 1899 року, подибуємо дві новели з суто українською тематикою, історичними реаліями, описом національного побуту, природи - це «Як старий Тимофій умирав співаючи» та «Пісня про Справедливість», в останній, зокрема, згадується про «славу Бульби, Остряниці і Наливайка», подається надзвичайно майстерно вплетений у канву твору переклад української народної думи про правду і кривду.

За кілька місяців до поїздки в Україну, в листі до Л. Пастернака від 5 лютого 1900 року, Рільке напише: «В очікуванні майбутньої подорожі я почуваю себе так, немов дитина перед різдвяними святами».1 І, треба сказати, очікування ці не були марними. Двотижневе перебування в Києві, відвідини Канева, Полтави, Харкова були сповнені непідробного інтересу поета до «світу, воістину незрівнянного», залишили глибокий слід у душі поета. «Священний Київ з чотирьохстами куполами, місто, де бере своє начало Русь», тепер постав перед зором поета у всій природній красі, архітектурній величності, з конкретикою Володимирського і Софіївського соборів, Києво-Печерської лаври. Враження, навіяні відвідинами Києво- Печерської лаври (ними він ділиться в листах до матері і знайомих) згодом ляжуть ув основу циклу «Про паломництво» другої частини «Книги годин» - «Книги прощ». Полтавські враження, своєю чергою, стануть мотивом до написання таких поезій, як «Карл XII, король шведський, скаче по Україні», «Штурм», «В оцім селі стоїть останній дім» тощо. Дослідники творчости поета вбачають українські впливи і в ряді інших творів, зокрема в «Сонетах до Орфея».

Окремою сторінкою творчої біографії Р. М. Рільке стало захоплення «Словом о полку Ігоревім» і праця над його перекладом німецькою. З листа від 23 лютого 1900 року до російської кореспондентки С. Шілль довідуємося, що «Слово» «надзвичайно зацікавило» поета: «Найбільш захоплюючим місцем у ньому є плач Ярославни, а також початок, де наводиться горде, незрівнянної сили порівняння з десятьма соколами, випущеними на лебедів. Я не знаю нічого подібного до цього.»2 Переклад цієї визначної пам’ятки Київської Руси, здійснений Р. М. Рільке в перші роки двадцятого століття, і сьогодні вважається одним із кращих у німецькомовному світі.

Не меншу зацікавленість викликали оригінальні твори поета в Україні.

Перші переклади поезій Р. М. Рільке українською мовою з’явилися ще за життя автора. В двадцятих-тридцятих роках свої переклади друкують Ю. Липа, О. Луцький, В. Залозецький, М. Рудницький, Б.-І. Антонич, М. Йогансен, Ю. Клен (Бурґгардт)...

У післявоєнний час до перекладацької діяльносте над рільківським віршем вдаються такі відомі майстри слова, як Б. Кравців, М. Орест, М. Бажан, В. Стус, Л. Первомайський, М. Лукаш, Д. Павличко, В. Коптілов, Ю. Андрухович та ін.

Окремими виданнями опубліковані вибрані переклади Богдана Кравцева (Нюрнберг, 1947), Миколи Бажана (Київ, 1974); Михайло Орест видрукував «Вибір поезій» (Ауґсбурґ, 1953) трьох німецькомовних авторів, з-поміж яких чільне місце відведене Р. М. Рільке; у п’ятому томі творів Василя Стуса (Львів, 1998) повністю побачили світ «Сонети до Орфея» і «Дуїнські елегії» (66 віршів), а також понад три десятки віршів із книг різних років.

Особливої уваги перекладачів удостоївся вірш Р. М. Рільке «Herbsttag», відомий сьогодні в п’ятнадцяти перекладах українських авторів - Богдана Кравцева, Михайла Ореста, Леоніда Мосендза, Юрія Клена, Юрія Липи, Остапа Тарнавського, Юрія Шереха, Миколи Бажана, Василя Стуса, Віктора Коптілова, Михайла Москаленка, Євгена Охрименка-Іванкова, Ігоря Качуровського, Мойсея Фішбейна, Ігоря Андрущенка та автора цих рядків.

Треба сказати, що множинність перекладу одного й того самого твору дає змогу не лише краще оцінити плюси й мінуси окремих інтерпретацій, а й опукліше подивитися на многогранну сутність першотвору. Адже, як справедливо зазначав X. Ортеґа-і-Ґассет, «неможливо, в крайньому разі в більшості випадків, наблизитися до оригіналу зразу в багатьох вимірах».

Багатовимірність текстової структури, зі взаємопов’язаністю тих чи тих виражальних засобів на різних зрізах, вимагає від перекладача неабияких знань і тонкого відчуття первинного матеріалу. «Перекладати Рільке дуже важко, - писав Василь Стус. - Тема віршів поета кристалізується і змістовно, і ритмічно, і інтонаційно, і навіть фонічно. Перекладаючи Рільке, мусиш гірко усвідомлювати, як багато губиться з його чарів».

Проте, при всіх складнощах освоєння оригінальних рільківських текстів, слід зауважити, що творчість австрійського поета є сьогодні широко знана у різномовному світі. З’являються видання множинних інтерпретацій одного вірша. Зовсім недавно в російському Магадані побачив світ томик 100 перекладів вірша «Пантера» п’ятнадцятьма мовами, упорядкований Р. Чайковським та О. Лисенковою.

Сподіваємося, що подібні видання найближчим часом побачать світ і в Україні.

З п’ятнадцяти відомих інтерпретацій українськими авторами «Осіннього дня» P. М. Рільке, на жаль, ми не мали під рукою при підготовці цієї студії перекладів Ю. Шереха-Шевельова та ІО. Клена (Бурґгардта).

Філософська поезія «Осінній день» є своєрідною візитівкою P. М. Рільке, цього видатного самітника у європейській літературі, для якого (а відтак і для читача) світ речей і людських порухів став світом поезії і любови. Візуально вірш складається з трьох строф на три, чотири і п’ять рядків:

Herr: es ist Zeit. Der Sommer war sehr groß.
Leg ’ deinen Schatten auf die Sonnenuhren,
und auf den Fluren laß die Winde los.

Befiehl den letzten Früchten, voll zu sein;
gib ihnen noch zwei siidlichere?age,
dränge sie zur Vollendung hin und jage
die letzte Süße in den schweren Wein.

Wer jetzt kein Haus hat, baut sich keines mehr.
Wer jetzt allein ist, wird es lange bleiben,
wird wachen, lesen, lange Briefe schreiben
und wird in den Alleen hin und her
unruhig wandern, wenn die Blätter treiben.

Відомий український літературознавець І. Кошелівець у «Нарисах з теорії літератури», що побачили світ п’ятдесят років тому в Мюнхені, на прикладі розгляданої поезії P. М. Рільке показує, «як часом відхід від усталеної форми доводить до цікавого відкриття». «Цей вірш, - зазначав дослідник,- що з поверхні з сонетом нічого спільного не має, має сонет за вихідний пункт, є, так би мовити, деформованим сонетом».

Справді, уважний читач не міг не помітити, що перші три рядки можна розглядати як катрен, у якому останні два рядки стягнені в один, а другий рядок римується з першою частиною третього. Подібно реставровується і третя строфа, яка може бути представлена двома терцетами (останній рядок легко поділяється на два з відповідним римуванням).

Таким чином, вірш структурно набуває форми сонета. Сонетові відповідає і композиційно-смислова організація «Осіннього дня», з канонічним протиставленням семантики двох катренів і двох терцин. Звертальна інтонація перших двох строф переходить у медитаційно-узагальнювальну в другій половині вірша.

На жаль, у жодному з відомих нам перекладів теоретична установка І. Кошелівця не знайшла адекватної творчої реалізації.

Спробуємо тут детальніше спинитися на деяких домінантних ознаках образно-структурної організації рільківського вірша у перекладах українських авторів.

Фразова важкість першого рядка, підтримувана алітеративно (звуки s, г), мовби дістає розрядку в римованих словах з відповідними літерами: groß - los, Sonnenuhren своєрідно притягує до себе Fluren, яке стоїть на межі цезури, отримує логічний наголос і цілком може завершувати рядок.

На серединну риму (Fluren) до попереднього рядка з кінцевим Sonnenuhren звернули увагу далеко не всі інтерпретатори. Римований перегук на межі цезури подибуємо в перекладах Б. Кравцева, М. Ореста, Ю. Липи, М. Бажана, В. Стуса, Є. Охрименка-Іванкова, І. Качуровського.

Якщо Ю. Липа і М. Бажан по-різному намагаються зберегти звуко- писну важкість алітерацій (див. відповідно: Володарю - пора! Було величне літо, / Час затінити сонця дзигарі / І випустить вітри па ниви ситі. / Мій Боже, час! Вже літо стало ярим. / На сонячний годинник довгу тінь/накинь і вітер простели над яром), то інші автори, вдаючися до ніжніших звукобарв, намагаються наснажити структуру додатковим римуванням кінця одного і початку другого рядків, внутрішньорядковим римуванням, як от: сяло нам - А там, полі - волю у Є. Охрименка-Іванкова, відійти - клади у М. Ореста.

Метафоричний імператив другого рядка (Leg’ deinen Schatten auf die Sonnenuhren), що є важливим смисловим, конструктивним компонентом вірша, збережено майже в кожній із інтерпретацій. Лише в перекладі В. Коптілова зовсім втрачена звертально-спонукальна інтонація твору і тінь на сонячному годиннику подається як доконаний факт: Минає велич літньої пори. Бог тінню вкрив наш сонячний годинник І випустив у поле всі вітри.

Образом власне годинника знехтувано в перекладах Б. Кравцева, Є. Охрименка-Іванкова.

У Кравцевому перекладі чітка синтаксика перших трьох рядків аж двічі порушується енжамбеманом. Невиправдане тут і вживання епітета величне (до речі, як і в перекладах Ю. Липи, В. Коптілова).

У цьому плані вигідно виділяється Бажанів переклад, де власне авторська образність (з яскраво вираженою фонічною інструментовкою) стає природною для рільківської палітри; доречний тут і енжамбеман на стику другого і третього рядків, що надає додаткової акцентованости піврядку і випрозорює внутрішню риму.

Ваговитістю першого рядка з домінантним вщерть імпонує нам переклад І. Андрущенка. Проте зовсім знівельованим видається оте вщерть у третьому рядку, фраза набуває смислової розпливчатости, не отримує контекстуальної вмотивованости.

Надзвичайно цільною постає перша строфа, як загалом і весь вірш, у перекладі В. Стуса. Поет відмовляється від іменника час (пора), заміняючи його дієслівним адекватом твори, який перш ніж «вийти» на риму вітри у третьому рядку, знаходить звукову підтримку на початку другого рядка, нарешті, відлунює в кожному рядку наступної строфи, котра значною мірою зберігає засадничі характеристики оригіналу, в їх смисловій динаміці, з домінантним повтором лексеми останній.

У другій строфі каменем спотикання для декого з перекладачів став вираз in den schweren Wein. На неприродність словосполучення тяжке вино в Б. Кравцева і М. Бажана вже звертали увагу дослідники. Не більш привабливим бачиться нам і тяжкоплинність вин у Ю. Липи чи важке вино в О. Тарнавського, М. Фішбейна, М. Москаленка, І. Андрущенка.

Німецьке Wein, що має значення а) вино, б) виноград, в контексті вірша загалом стосується обважнілого виногрона. Порівн. у І. Качуровського: Дозріть останній дай садовині, Даруй для неї зо два дні південні, Щоб стали ще солодшими важенні Солодкі виногрона наливні.

Хоч, звичайно, цілком виправдана і трансформація образу - коли важкі виноградні грона природно стають духмяним, терпким, ярим вином (не тяжким-важким вином, що віддає алюзійністю важкої води).

Філософія третьої строфи - на тлі надії на повновагі плоди-дозріння - сповнена безвиходности-безнадії і самотности. У пору дозрілости (збирання плодів), мовби каже ліричний герой, даремно мріяти про будь- який першопочаток.

Wer jetzt kein Haus hat, baut sich keines mehr.
Wer jetzt allein ist, wird es lange bleiben.

Смислової акцентованости цим рядкам надає анафоричний повтор, що в одних авторів отримує вираження на власне лексичному рівні, в інших - лише в синтаксичному паралелізмі. У Бажановому перекладі анафора зсунута на один рядок нижче. У М. Фішбейна при збереженні паралелізму розгляданих рядків маємо потрійний повтор у попередній строфі. Жодним чином не враховано повторів-паралелізмів у Андрущенковій інтерпретації.

Що ж до цезури в останньому рядку заключної строфи, з такою виразною асоціативною римою (hin und her - unruhig wandern), то, варто зазначити, це залишилося поза увагою українських авторів. Правда, в перекладі М. Фішбейна подибуємо точне римування кушпела - оповила, проте, як не важко здогадатися, це був інтуїтивна знахідка перекладача - з огляду хоч би на те, що він не помічає подібного римування в першій строфі. Так само не позначений структурними особливостями римований перегук всередині третього рядка цієї строфи в перекладах М. Ореста і В. Коптілова.

Загалом у третій строфі перекладачами припущено чимало вольностей і стилістичних неточностей.

Узагальнений характер перших двох рядків строфи уже диктує ітеративні форми вираження дії в подальшому контексті. Тому, певне, ліричний герой вірша не брестиме (буде брести) алеями, як це спостерігаємо в М. Фішбейна, Б. Кравцева, не йтиме, як у О. Тарнавського, а таки блукатиме (сновигатиме, як прекрасно у В. Стуса; в гіршому випадку - бродитиме, ходитиме), що вказуватиме на повторюваність дії і чого не видно з названих перекладів.

І. Качуровський6 не без підстав критикував своїх колег за притягування того чи того слова задля рими (листи осінні до самотині в М. Фішбейна, йтиме з наголосом навпаки до здвине в О. Тарнавського), проте і сам, як кажуть, платить тією ж монетою, пропонуючи листи (замість листя) до самоти, тим більше, що тут же, двома рядками вище, вжито і слово листи у значенні епістолярному.

Можливо, спровоковане римою (до в’яне) і оте Хто сам тепер, самітником він стане в Є. Охрименка-Іванкова; але ж тому, хто ссім тепер, уже немає потреби ставати самітником, бо таким він уже є. Взагалі — в заключній строфі у перекладача і смисл, і граматика кульгають.

Ці зауваги на берегах перекладів рільківських текстів зовсім не применшують зробленого українськими поетами в царині освоєння і популяризації творчости великого австрійського самітника. Автор свідомий того, як нелегко, практично неможливо, позбутися численних втрат, перекладаючи таких поетів, як Рільке. І, наважуючися запропонувати власну інтерпретацію знаменитого рільківського вірша, можна тільки повторити за В. Стусом: «Перекладаючи Рільке, мусиш гірко усвідомлювати, як багато губиться з його чарів».

Осінній день

Пора, мій Боже! Серпень догорів.
Хай ляже тінь на сонячний годинник.
В роздолля днини зринуть хай вітри.

Плодам, шо стигнуть, ти звели таке
(Дай пару сонцеднів їм навздогінці):
Всотатись соком молодим по вінця
І перелитись у вино терпке.

Бездомному - будинку не звести.
Самотньому - так вік і звікувати.
На чатах буть, читать, листи писати,
Алеями сумливо, без мети
Блукать у сум 'ятті між листопаду.
Переклад Анатолія Мойсієнка

Володарю - пора! Було величне літо,
Час затінити сонця дзиґарі
І випустить вітри на ниви ситі.

Хай будуть овочі останні зрілі,
Дай їм ще дві з найгарячіших днин,
До повноти заклич, в останній хвилі
Зміни їх солодощ і тяжкоплинність вин.

Хто є бездомний нині, - дому не збудує,
Хто є самотній нині, - буде довго сам,
Ось він не спить, до когось пише всує,
Блукає у тривозі тут і там
Алеями, а жовтий лист вирує.
Переклад Юрія Липи

Велике було літо. Боже: час.
Покладь на соняшний годинник тіні,
По нивах розпусти вітряний глас.

Плодам осіннім накажи дозріть,
Подай ти їм ще зо два дні південні,
Щоби достигнути й у вина темні
Останню солодкість перемінить.

Хто хати ще на мав - не буде й мати,
Хто є один - таким йому й зістати,
Лише чекать, читать, листи писать
Та по алеях журно мандрувать,
Коли в них листя гониться зів’яте.
Переклад Леоніда Мосендза

То час вже, Господи! Величне ж ти
дав літо нам. Ті соняшні години
вкрий тінню і в поля вітрів пусти.

Плодам останнім стигнути звели;
хоч двома ще південнішими днями
даруй ось їх, щоб сповнились - і тьмяне,
тяжке вино солодкістю налий.

Тим, хто бездомний, - дому не звести.
Хто нині сам - самотнім він лишиться:
читатиме, писати - як не спиться -
листи він буде довгі - і брести
алеями з тривожним вихром листя.
Переклад Богдана Кравцева

Час, Господи! Дай літу відійти!
Клади на соняшний годинник тіні
І по долині вітер розпусти.

Звели плодам доспіти в яснім саді;
Дай їм ще два погожі дні і влий
Останній сік, солодкий і густий,
У ягоди важкого винограду.

Безхатній нині - не віднайде хати,
Самотній нині - довго буде ним;
Не спати буде він, листи писати
І неспокійно по саду блукати,
Де листя мчиться натовпом глухим.
Переклад Михайла Ореста

Пане: ось час. Було велике літо.
Кинь тінь свою на соняшний годинник
І розпусти вже по загонах вітер.

Звели, щоб повними були плоди
Останні: дай їм дві південні днини,
Присилуй їх до спілости й у вина
Важкі налий останні солоди.

Хто ще бездомний - дому не здвигне.
Хто ще самотній - лишиться самотнім.
Він вартувать, читать і беззворотні
Листи писати буде та йтиме
Алеями - у листя заколоті.
Переклад Остапа Тарнавського

Мій Боже, час! Вже літо стало ярим.
На сонячний годинник довгу тінь
накинь і вітер простели над яром.

Звели останнім ягодам оцим
ще наливатись, дай їм трохи строку,
щоб геть дозріти, щоб солодкість соку
відтак вином зробилася тяжким.

Хто був бездомний, той не знайде дому,
не збудеться самітник самоти,
не спатиме, читатиме, листи
почне писать чи вийде в парк брести
уздовж алей по листю ворушкому.
Переклад Миколи Бажана

Вже збігло літо. Господи, твори:
тепер затінюй сонячний годинник
і на долини напусти вітри.

Ще подаруй для літа кілька днів,
нехай останній плід іще дозріє
і виповниться соком. Заяріє
останнім хмелем в ярому вині.

Та вже бездомний хати не зведе,
самотній - весь свій вік самотнім буде,
безсонний - слатиме листи між люди
і неспокійно сновигати буде
алеями, де шерех листя всюди.
Переклад Василя Стуса

Минає велич літньої пори.
Вкрий, Боже, тінню сонячний годинник
І випусти у поле всі вітри.

Звели ж останнім гронам, хай вони
Вберуть у себе літніх днів неспокій,
Примусь дозріти їх - і темні соки
В міцне вино безжально зажени.

Бездомний вже не побудує дім,
Самотній довго буде щастя ждати,
Не спати, без кінця листи писати
І по алеях крізь осінній дим
Стривожено і стомлено блукати.
Переклад Віктора Коптілова

Пора вже, Боже: літо сяло нам,
Клади ось тінь на соняшному колі,
А там, на полі, волю дай вітрам.

Останнім гронам повели доспіть;
Даруй їм дні хоч два іще погідні,
Хай солодисті сповняться опівдні,
Щоб у вино п’янке їх перелить.

Той, хто бездомний, не збудує дім,
Хто сам тепер, самітником він стане,
Читати уночі, листи писати днями,
Блукатиме також тривожно одинцем
Кудись алеями, як листя в’яне.
Переклад Є. Охрименка-Іванкова

Час, Боже. Безмір літньої пори.
Кинь горню тінь на сонячний годинник,
Понад полями вивільни вітри.

Звели плодам зливатися в одно,
Дай цим плодам ще дві спекотні днини,
Дай стиглости, солодкі крапелини
Дай обернути у важке вино.

Бездомний вже не матиме житла.
Самотній завше буде в самотині,
Писатиме листи свої осінні,
Брестиме там, де жовта кушпела
Оповила алеї безгомінні.
Переклад Мойсея Фішбейна

Так, Боже: літу час кінчать дари.
Годинник соняшний сховай у тіні
І в поле нині випусти вітри.

Дозріть останній дай садовині,
Даруй для неї зо два дні південні,
Щоб стали ще солодшими важенні
Солодкі виногрона наливні.

Бездомнику вже хати не звести.
Самотник буде серед самоти
Листи писати довгі і читати
В безсонні та алеями блукати
Тривожно там, де віються листи.
Переклад Ігоря Качуровського

Час, Боже! Йде велике Літо в путь.
Окрий же тінню сонячний годинник,
і хай вітри Твої на полі дмуть.

Звели останнім кетягам одно:
дозріти. Довшого вділи їм строку
для стиглосте, щоб солодощі соку
перебродили на важке вино.

Бездомному вже дому не знайти,
самотній - самоти вже не здолає,
не спатиме, читатиме, листи
писатиме чи вийде в парк брести
алеями, де листя опадає.
Переклад Михайла Москаленка

Вже, Боже, час. Бо літо вщерть було.
Тінь поклади на сонячний годинник.
Хай котить вщерть над нивами тепло!

З два дні лиши: нехай дойдуть плоди,
Що не достигли до призначеного строку, -
І у вино важке їх золотого соку
Останню краплю бережно зціди.

Хто не замешкав десь, не матиме й кутка.
Самотньому ж залишиться отрута
Нічниць тяжких і дні, мов пута,
І поведе його теплом свого листа
В осінній день алея призабута.
Переклад Ігоря Андрущенка

Л-ра: Сучасність. – 2005. – № 6. – С. 51-60.

Біографія

Твори

Критика