Уривок з книжки «Як бути досконалим. Правильні відповіді на всі етичні питання». Майкл Шур

Портал Експеримент ділиться з вами цікавими книжковими новинками, які виходять в українських видавництвах.

У видавництві «Віват» вийшла книга Майкла Шура «Як бути досконалим. Правильні відповіді на всі етичні питання».

Публікуємо уривок для ознайомлення.

«Етика? Пахне чимось нудним… Зараз повчатимуть, як жити», — можливо, скажете ви. Але ця книжка не така! Її автор не зарозумілий професор і не високочолий інтелектуал, а просто хлопець, охочий розібратися, чи все гаразд із його етичним життям, чи може він стати кращою людиною та як саме. Майкл Шур починає з дуже конкретних і легких запитань на кшталт: «Чи можна бити друга в обличчя?», «Чи варто збрехати подрузі та похвалити її жахливу блузку?», «Чи повертати продуктовий візок з автостоянки в супермаркет?». Продираючись крізь хитросплетіння уявних етичних експериментів та проблемних ситуацій із власного життя, автор підіймається до все більш складних та контроверсійних тем, які складають актуальне етичне тло наших днів.

Сьогодні ви вирішили стати хорошою людиною.

Ви не знаєте чому. Ви просто прокинулися вранці, сповнені енергії, бадьорості й оптимізму, хоч світ, здається, постійно прагне вас позбутися, і вискочили з ліжка, маючи твердий намір бути трішки кращими сьогодні, ніж учора.

Це не буде надто важко, чи не так? Треба тільки трішечки змінити спосіб життя. Ви виходите на вулицю, бачите на землі пластянку, підіймаєте її й викидаєте. Який кайф! Ще вчора ви могли проігнорувати це сміття, пройшовши повз нього, але не сьогодні, друзі. Сьогодні ви стали кращими. У продуктовій крамниці ви витратили трохи більше грошей на органічні яйця та молоко від корів, яких доять гуманно. Ви всміхаєтеся, уявляючи, як ті корови щасливо ремиґають на органічних пасовищах, а не товчуться в жахливій тісноті агрокомплексів. Пам’ятаючи прочитану статтю про вплив скотарства на клімат, ви навіть відмовляєтеся від м’ясного гамбургера на користь веганського. Тепер корівки ще щасливіші, бо живі!

Ви сьогодні славно потрудилися. Новий ви це зробили!

Ви вирушаєте на швидку пробіжку по району (для здоров’я!), допомагаєте літній пані перейти вулицю (для доброти!), дивитеся документалку (для знань!), читаєте новини (для громадянського обов’язку!) і вкладаєтеся спати. Який чудовий день!

Але потім, у ліжку, ви витріщаєтеся в стелю. Щось не дає спокою. Чи сильно ви прокачалися в «добродійстві»? Здається, ви поводилися добре. Але так само торік здавалося доречним заявитись на корпоратив у леопардовому капелюсі, і всі ми знаємо, чим це обернулося.

Тепер уявіть, що можете зателефонувати такій собі Бухгалтерці Всесвітнього Добра й попросити виконати для вас повний, математично точний аудит ваших добрих справ. Після того як вона занесе показники у свій Високоточний Калькулятор Добра й підіб’є підсумки, на вас чекають недобрі новини.

Ота викинута пластянка? Вона зрештою допливе до океану й  приєднається до сміттєвого острова завбільшки з  Техас; той острів загрожує морським організмам у Тихому океані. (Ви читали про це в новинах перед сном, але не думали, що маєте до того стосунок.) Веганські котлетки до місцевого магазину привезли дуже здалеку, лишивши по собі величезний вуглецевий слід, а корівки, яких ви уявляли, насправді замкнені в тісних бараках ферм, бо юридичні означення «органічного» та «без ГМО» вкрай розпливчаті завдяки плутаним законам, що їх пишуть лобісти агробізнесу. Корови не щасливі — вони сумні. Це сумні корови.

Далі гірше. Кросівки, у  яких ви бігали, виготовлені на фабриці, де робітники отримують чотири центи за годину. Режисер-документаліст переглянутого фільму —збочений виродок, який полюбляє нюхати волосся незнайомців у метро; вітаю, ви поклали десять баксів у його кишеню! А стримінгова  платформа, на якій дивилися фільм, належить транснаціональній корпорації, що також виробляє дронів-убивць для північнокорейської армії. А, і до речі, та літня пані, якій ви допомогли перейти вулицю, колекціонує нацистські трофеї. «Але ж вона була така мила!» Ніт! То таємна нацистка. Власне, вона йшла прикупити ще нацистських артефактів — ось куди ви допомогли їй дійти.

Що ж, чудово. Тепер ви нещасні. Ви намагалися бути хорошим так, як це розуміли, але світ заліпив вам у писок. І тепер ви розлючені. У вас були добрі наміри, ви принаймні намагалися їх утілити — хіба це не рахується?! І ви засмучені. Ви не можете дозволити собі робити набагато більше, ніж сьогодні, адже ви не якийсь там мільярдер, щоб заснувати цілий доброчинний фонд. Та й у кого взагалі є час, гроші й сили думати про етику, як зважити на все те, із чим доводиться мати справу в повсякденному житті?

Отже, бути хорошим неможливо, не варто й намагатися. Лишається тільки їсти чизбургери з  гормонами, жбурляти сміття прямо в Тихий океан і забити на все. Прикольний був експеримент. Що там далі?

Більшість людей вважають себе «хорошими» й  хотіли б, щоб так само про них думали інші. Так само більшість людей (маючи вибір) хотіли б робити щось «добре» замість «поганого». Але не завжди легко визначити, що добре, а що погано, у цьому заплутаному, збоченому світі, де на кожному кроці чигають пастки, підводне каміння та кепські поради від, здавалося б, надійних друзів типу тої тупої Венді, яка сказала, що леопардовий капелюх був «жахливо милий», і переконала вас його купити. Та навіть якщо зможете пройти мінне поле сучасного життя, лишившись хорошим, ви лиш одна-єдина людина! На цій планеті живе вісім мільярдів людей, і більшості з них абсолютно байдуже до того, чи вони хороші. У світі є  корумповані політики й  недбалі керівники, люди, які не прибирають какавельок за собаками, коли ті випорожнюються на тротуар, і злі диктатори, а ще тупа Венді (Яке їй діло? Може, вона насолоджується, роблячи інших нещасними?),тож складно не засумніватися, чи «хорошість» однієї людині має бодай якесь значення. Або, якщо висловитись як я, коли почав вивчати моральну філософію й думати про цей неосяжний, химерний, незбагненний гармидер:

Що мені в біса робити?

Питанням «Як нам мати етичніше життя?» люди мучилися протягом тисяч років, але ще ніколи на нього не було так складно відповісти, як зараз, завдяки значним і не дуже значним викликам, що заполонили сьогодення й ось-ось до краю переповнять нас нерозв’язаними питаннями та неоднозначними результатами з непередбачуваними наслідками. До того ж, щоб бодай трішки наблизитися до статусу «етичної людини», потрібні щоденні роздуми, самоаналіз і тяжка праця; потрібно думати, як бути хорошим, не раз на місяць, а буквально весь час. Щоб той тягар вас раптом не розчавив, ця книжка має на меті звести всю тягучу трясовину до чотирьох простих запитань, які можемо ставити перед собою щоразу, як поставатимемо перед етичною дилемою — масштабною чи дрібною:

Що ми робимо?

Чому це робимо?

Чи можемо робити це краще?

Чому це краще?

Грубо кажучи, пошук відповідей на ті чотири запитання — оце вам і вся етика та моральна філософія разом. І хоч у Бухгалтерії Всесвітнього Добра для нас переважно тільки погані новини, але є кілька добрих: філософи думали над цими запитаннями протягом дуже тривалого часу. І в них є для нас відповіді, або принаймні в них є ідеї, які допоможуть сформулювати власні відповіді. І якщо примиримося з тим фактом, що більшість цих філософів писали непристойно заплутаною прозою, яка миттєво породжує головний біль, то зможемо взяти їхні теорії на озброєння, скористатися ними, приймаючи рішення, і стати на дрібку кращими сьогодні, ніж були вчора.

Я зацікавився моральною філософією, коли почав працювати над серіалом «У кращому світі» (The Good Place). Якщо дивилися його, то впізнáєте численні ідеї в цій книжці, адже ми використовували їх у серіалі. Якщо ж ви його не бачили, то (а) як вам не соромно, (b) жартую та (c) нічого страшного! Тому що головна мета всього нашого проєкту — запросити вас у мандрівку, у яку вирушив колись і я сам: із пункту, де був чуваком, що не знав майже нічого з теми, до пункту, де можу навіть написати про це книжку. (Чи принаймні переконати видавця в тому, що можу написати про це книжку.)

Я закохався в  етику з  одної причини: майже кожен наш вчинок має певний етичний складник, усвідомлюємо ми це чи ні. А тому в нас є обов’язок перед собою — дізнатися, що в біса таке ця етика і як вона працює, щоб ми не хибили на кожному кроці. Ми живемо на цій планеті разом з  іншими людьми. Наші дії впливають на тих людей. Якщо нам не зовсім плювати на них, ми зобов’язані розібратися, як приймати якомога кращі рішення.

Друге, за що люблю етику, — за неї не потрібно платити!3 Ви не маєте отримувати ліцензію на те, щоб бути етичним, чи платити щорічний збір за те, щоб приймати правильні рішення. Уявіть, що світ —це музей, а етичні правила — музейна доглядачка-волонтерка, яка стоїть собі тихенько в зеленому піджаку, склавши руки за спиною. Ми всі гуляємо музеєм, роздивляючись твори мистецтва (у цій метафорі — морально неоднозначні ситуації),частину з них розуміємо, частину —ні, бо ж вони заплутані, абстрактні та химерні. І ось, коли бачимо щось, що не здатні пояснити, можемо просто запитати у приємної пані в  зеленому піджачку, що перед нами і що воно означає, а  вона нам безплатно розкаже! Звісно, ми могли  б просто задумливо кивати, вдаючи розуміння — поважна традиція як у музеях, так і в реальному житті, — але в наступній кімнаті буде ще більше незрозумілого, тож, може, не зайве вже зараз отримати кілька підказок про те, на що дивимося.

Перш ніж ми почнемо, у мене є ще трохи добрих новин. Уже сама спроба ознайомитись із цими ідеями та поставити ці питання означає, що ми зробили дуже важливий крок: просто взяли й  вирішили, що нам не байдуже до того, хороші ми чи погані. Інакше кажучи, ми вирішили спробувати стати кращими.

Це вже велика справа. Роззирнувшись довкола, ви побачите безліч людей, які чітко визначились, що їм байдуже до того, чи вони етичні, тож вони й  не намагаються такими бути. Я  не повністю їх осуджую, адже претензія на те, щоб бути доброчесним моральним агентом у  Всесвіті (хитромудрий спосіб сказати «намагатися чинити правильно»), приречена на поразку. Навіть докладаючи всіх можливих зусиль, щоб бути хорошими людьми, ми однаково лажатимемо. Повсякчас. Ми прийматимемо рішення, які здаватимуться правильними й чудовими, тільки щоб дізнатися, що вони хибні та кепські. Ми робитимемо щось, що, на нашу думку, нікого не зачепить, щоб дізнатися, що воно таки добряче зачепило, і  Г’юстоне, у нас проблеми. Ми робитимемо боляче друзям, забруднюватимемо довкілля, підтримуватимемо шкідливі компанії, ненавмисно переводитимемо старих нацисток через дорогу. Ми хибитимемо й хибитимемо — знову, і знову, і знову. Цей екзамен, який безвідносно до нашого бажання складатимемо щодня, ми гарантовано провалюватимемо — навіть здобути «задовільно» нерідко здаватиметься безнадійною справою. Тому все, чим опікуємося («паримося», говорячи сучасніше), почне здаватися не вартим зусиль.

Та в цьому провалі буде більше сенсу, і він буде потенційно цінніший, якщо ми все-таки перейматимемося. Бо якщо перейматимемося хорошими вчинками, то нам буде цікаво зрозуміти причини наших невдач, а це дасть більше шансів на успіх у майбутньому. Зазнавати невдач боляче й соромно, але так ми навчаємося — це називають методом «спроб і помилок», а не «одної бездоганно успішної спроби, на якій зупиняємось та й годі». До того ж, даруйте, альтернатива піклуванню про наше етичне життя — це взагалі не альтернатива. Ми ж не збираємося ігнорувати будь-які питання про нашу поведінку? Морально байдикувати? Складно уявити, що це може бути правильною позицією. Якщо нам узагалі до чогось є діло в цьому житті, то мусимо перейматися правильністю наших вчинків. (Пізніше познайомимось із групою вельми похмурих французьких хлопців, які вважали, що Бога немає, а ми лише маленькі часточки ніщо на величезній безглуздій каменюці, але навіть вони не хотіли, щоб ми проголосили етичну капітуляцію.) Ця книжка —бортовий журнал моєї подорожі цариною моральної філософії, але вона також про те, як навчитися визнавати поразку — або радше приймати її — як важливий і корисний побічний продукт наших спроб досягати, вчитися й удосконалюватися.

Отже. Ми ставитимемо запитання про те, як поводитися в певних ситуаціях, і намагатимемося відповісти на них, послуговуючись деякими думками 2400-літньої давнини, а також ідеями, висунутими буквально вчора. Почнемо ми з простого, щоб ознайомитись із цими ідеями: про що вони, до чого закликають, як обіцяють зробити нас кращими, якщо їх дотримуватися. Далі збільшимо оберти, застосовуючи те, про  що дізналися, до складніших та заплутаніших питань і принагідно вводячи нові ідеї. А під кінець уже точно знатимемо, як діяти в будь-якій ситуації, щоб продукувати чітко визначену кількість морального блага. Ми станемо бездоганними. Люди дивитимуться на нас захоплено й побожно. Усі друзі люто нам заздритимуть.

Я жартую: ми й далі хибитимемо повсякчас. Але це нормально! Тож почнімо хибити. Або, як писав Семюел Бекет:

Спробуй знову. Програй знову. Програй красиво.