Кравчук Анна. Вчитель, який змінив моє життя
Вчитель, який змінив моє життя: жінка без посмішки
Не надто сильно вона турбувалася за мене…Тоді, власне, й не думала про таку незначну персону як я та мої ровесники, мова не йшла за нас. Мова йшла за щось більш широке, щось, до чого моя дотичність здавалася мізерною. Леді з неї була така собі, правду кажучи, ніякої витонченості, доброго погляду, посмішки, рукостискання абощо, лишень крижаний подих та лаконічні настанови.
Війна прийшла спонтанно та з високо піднітою головою, як це відбувалося раніше з хімкинями, фізиками, біологами та різними вчителями, що несподівано змінювалися під час навчального року. Вона також різко відкрила двері, що супроводжувалося гучним звучанням сирен, неначе дзвоником, що попереджав про початок читання нотацій. Різкий погляд, короткі фрази вітання та розповідь про себе. Нічого дивного? Ні, того разу усе було інакше.
Війна почала з озвучування теми уроку ,,Як жити далі?’’ і, правду кажучи, викликала одразу занадто багато запитань, щоб відповісти одним реченням, нехай навіть довгим. Вона гортала зображення, що з’являлися на екрані монітору і гучним голосом коментувала: ,,Це ви бачите наслідки влучання снаряду у будівлю, це міст, який зігнувся на дві частини неначе пластик, а це чудовий взірець укриття. Запитання?’’
Вона діяла неначе магніт, ніхто не відводив очей від її довгих пальців, інколи здавалося, що трішки кощавих, але ми закривали на це очі, та слухали далі. Вона говорила, говорила та говорила, допоки не залунав наступний дзвінок-сирена і ми не вибігли на вулицю.
Навколо метушилися люди, поспішали зняти готівку з автоматів, купити ліки або ж якусь їжу, хтось біг до рідних, хтось чекав на заправці, аби вирушити світ за очі. Ми дивилися та все ще приходили до тями, намагаючись усвідомити, що щойно відбулося.
Більше до школи ми не ходили, сиділи вдома та слухали онлайн уроки, доки пані Війна проводила зум трансляції. З кожним новим днем вона давала усе більше відповідей. Пояснювала, як та чи взагалі варто довіряти людям, кому слід допомагати, а чи когось можна покинути на вибір долі, ми разом розмірковували на тему, чи необхідно втікати за кордон, чим нам може нашкодити читання ЗМІ, які джерела правдиві, які ні, як не зійти з розуму, чекаючи на рідних, які пішли тебе захищати. Ми розглядали безліч таких запитань.
Уроки тривали регулярно, щодня. Це, мабуть, була єдина вчителька, яку слухали усі, без прогулів, намагань втекти, зірвати урок абощо. Цей голос ставав усе більш знайомим і потроху вона перестала викликати у нас бажання зникнути.
Складно збагнути як, але в один момент я усвідомила, що знайома з нею вже більше року. Одного вересневого вечора, коли за вікном нещадно крапав дощ, я готувалася до наступного уроку з пані Війною. Я прокручувала у голові, яке запитання задати завтра, щодо чого попросити поради, або ж що розповісти про власний досвід, який з’явився за час нашого знайомства.
Ніяких ідей не виникало, лишень згадки, та свого роду вдячність. Це почуття наростало всередині, хоча й було змішане з гірким присмаком журби. Я подивилася у вікно. Холодно. Подумала про те, як за такої погоди можна весь час проводити на вулиці, без накриття та тепла.
Згадала себе у минулому, свої мрії, погляди на життя, віру в людей. Згадала, як вперше прокинулася та побачила мільйон сповіщень про те, що на нас чекає нова вчителька, про ті емоції, які вирували всередині. Я пригадала усе, особливо один урок, якийсь сотий, напевне, той, коли слова Війни просто таки шмагали свідомість своїми тезами.
І мимоволі прийшло усвідомлення, що це найсильніша вчителька зі всіх, що коли небудь були у моєму житті. Вона не намагалася підібрати гарних слів, не шукала легких шляхів, просто казала усе як є. Вона пояснила мені, що світ не у рожевих тонах побудований, його оточують багато чорно сірих скель, які зводилися завдяки жорстокості, і навколо багато тих, кому байдуже на інших. Проте, головним уроком було не усе це, головним уроком було те, що що б не сталося варто вставати з колін та йти далі, будувати те, що згодом стане великим жовтогарячим містом.
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
