Лєя Ніккієнко. Вчитель, який змінив моє життя
Як може смерть навчити жити
У житті кожної людини є тільки дві справжні знакові події - народження і смерть. Перша подарувала Орисі життя, а друга змінила його назавжди.
Якби Орися народжувалася в прадавні часи, вона б, мабуть, померла і вбила свою матір, бо ніяк не хотіла з’являтися на цей світ. Може, вже в утробі неньки дівчинка розуміла, що світ далеко не ідеальний і попереду в неї купа випробувань. Навіщо взагалі народжуватися? Проте досвідчений лікар, випадково натрапивши, на вагітну жінку, зробив усе можливе, щоб Орися жила!
З першого подиху дівча зрозуміло, як важко бути людиною. Боляче, чому має бути постійно боляче? Боляче вдихнути перший раз, боляче отримати по дупці від лікаря і, навіть, боляче пукнути вперше. Орися швидко змирилася з тілесним болем, не здогадуючись про існування душевного.
– Виживають тільки найсильніші і найрозумніші, – тихенько прошепотіла їй тітка.
Кожну хвилину свого життя дівчинка наполегливо вчилася. Їй ніколи нічого не було достатньо. Вона безупинно продовжувала досягати своїх цілей. Для Орисі не існувало перерв, вона не вміла радіти своїм досягненням. Кінець чогось одного завжди був початком чогось іншого: сидіння, повзання, стояння, ходіння. Спочатку це стосувалося лише фізичних здібностей, потім її наполегливість почала проявлятися в пізнанні навколишнього світу.
– Ніколи не зупиняйся на досягнутому! – повторювала їй тітка.
Орисі завжди було мало. Мало рахувати тільки до десяти, мало читати тільки по складах, мало писати тільки друкованими літерами. Дівчинка, наче губка, вбирала в себе всі знання, до яких могла дотягнутися. Їй здавалося, що немає нічого недосяжного, окрім зоряного неба.
– Твоє призначення – бути найкращою, не забувай про це! – постійно нагадувала їй тітка.
З допитливого дівчати Орися перетворилася на самодостатню жінку. В неї було все, що тільки забажаєш. Завдяки своєму гострому розуму й ерудиції вона почала заробляти гроші ще в школі. Чоловіки втрачали голову від єдиного її погляду в їхій бік. Одним словом, Орися впевнено підіймалася життєвими сходами…
Ось і 25 років. Дівчина мала гарно оплачувану роботу, завидних залицяльників, дружну родину. Здавалося, пізнала все у цьому житті, окрім втрати. Страшна хвороба вирвала життя з улюбленої тітки Орисі.
– Життя швидкоплинне! – останнє, що сказала вона племінниці.
Саме в цей момент Орися зрозуміла, що так нічому досі і не навчилася. Душевний біль розривав дівчину з середини. Втамувати його не могла ані робота, ані компліменти…
Орися не просто любила свою тітку, вона брала з неї приклад і вважала найкращою своєю вчителькою. Хто тепер дасть їй гарну пораду? Хто наставить на правильний життєвий шлях? Хто порадіє її успіхам? Тітка була її стовпом. Дівчина розгубилася... Чому смерть прийшла по тітку? Вона не могла обрати когось менш розумного, впливового і заможного? У тітки було все: гарний будинок, непоганий статок, люблячий чоловік… У тітки було все, окрім самого життя.
– А, може, треба просто жити і насолоджуватися моментом? А, може, не варто намагатися подолати ще одну сходинку, а просто зупинитися і озирнутися навкруги? – прошепотіла до себе дівчина голосом своєї тітки.
Після смерті улюбленої родички Орися дуже змінилася. Спершу вона стала повільніше ходити. Тепер дівчина насолоджувалася кожним промінчиком сонця і краплиною дощу, пташиним співом і шелестом листя. Вона стала помічати людей навколо себе. Ні, не тих, що осипали її квітами і компліментами. Тепер Орися помічала усіх людей навколо, вона посміхалася і сумувала разом з ними. І, нарешті, вона помітила себе – сповнену болю, проте живу і щасливу!
Смерть стала найкращим учителем для Орисі, бо навчила її жити, цінуючи кожну неповторну мить.
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
