Колеснікова Юлія. Вчитель, який змінив моє життя

хВилями Дніпровськими пролягли рядочки:

козлИком позначу чоловіка шлях,

Шию-вишиваю хрестиком - для дочки,

сИнові - стежечки: хай летить, як птах!

Вишию для тата прутиком-рядочком,

А над ним позначу все його життя...

На сорочці маминій вишию квіточки..

Квітка вишивана, українська доля -

Але ти - надія, ти є майбуття!

Колеснікова Ю.С.

У той день вона блискавично вразила мене і залишила слід на все життя, змінивши його до невпізнанності! Але не шовковими хвилями вона зачепила мою душу, не атласними стрічками пролягла крізь серце, не брендовим подіумом пройшлася моїм світоглядом. Приємний шурхіт пожовтілої тканини привернув до себе увагу, зім’ятий рукавчик наче помахав і привітався, вишитий комірець немов лагідно посміхнувся…І я на мить зупинилася, озирнулася – в примірочній нікого не було, крамницею туди-сюди шмигали покупці, заклопотані продавчині намагалися догодити вибагливим дамам, знервовані чоловіки щомиті поглядали на годинник… А вона лежала на м`якенькому стільчику і наче шукала того, хто прийшов до крамниці не за розпрезентованим одягом, а за справжньою душею українського народу, за щирими почуттями – за вишиванкою. Українська вишиванка... Що означає вона для вас - модний бренд чи таємниці української душі? Чи є вона для вас оберегом? Чи є символічними для вас її візерунки, цяточки, кольори?...У той день і я відповіла собі на ці запитання.  

Та крамниця відкрилася зовсім недавно. Я з першого дня мріяла завітати до неї, але якось не виходило. І ось нарешті зайшла...Як оказалося потім – це доля повела мене туди. Серед розмаїття розкішного, але такого бездушно-фабричного вбрання в примірочній лежала забута кимось вишиваночка. Вона не була нова, брендова чи видатна чимось. Вона була така домашня, така рідна серцю, але…забута. Хто забув її? Кому вона перестала бути потрібною і близькою серцю? Хто кинув її напризволяще, наче позбавився залюбки? Я знову запитала у продавчині, але в хаотичному бажанні догодити вибагливим дамам вона навіть не зрозуміла, про що я кажу і, презирливо глядячи на кофтину, побігла догоджати далі.

Той вечір ми провели з вишиванкою вдвох. Ми співали, чепурилися, потім знову співали. Ми нарешті завершили мою вишивану картину, яку я розпочала ще рік тому. Ми телефонували моїм батькам і радилися щодо святкової вечері…Зрештою – ми вийшли на вечірню прогулянку й одразу же вразили навколишніх перехожих. У своїй (я не боялася стверджувати, що саме в своїй, хоча юридична площина говорила моїй підсвідомості, що я поцупила чужу річ) вишиванці я відчула себе дотичною до епохальних сторінок історії нашої країни: у ледь видних білих нитках на молочному полотні виглядала з-під епох велич Київської держави; червоним перехрестям стежок майоріла зухвала козаччина; чорними насічками на білій українській душі лягла доба імперського панування...

Радість здавалася безкінечною!

А далі… А далі була війна. Першою річчю, яку я схопила, вириваючись з-під обстрілів, була та поцуплена вишиванка. Та, з якою ми співали…Так само ми співали з нею в підвалі, де виживав увесь наш будинок. Та, з якою ми чепурилися…Так само ми намагалися не втратили людське обличчя там, в темряві нашого укриття. Та, що була найм`якішою і найприємнішою. Так само я стелила її як подушку сусідній дівчинці, що залишилася без мами. Та, з якою ми вражали перехожих. Так само ми вразили лікарів, які були впевнені, що я вже мертва, тим, що вижили – вижили вдвох, з моєю вишиванкою, адже саме нею я затулила своє поранення, на дорогоцінні секунди зупинивши кровотечу.  

А далі… А далі було одужання – довге, нав’язливе, непереборне. Але все подолано, всі страхи вже позаду.

А потім – евакуація, тернистими шляхами окупованої землі – до рідного Києва, коли під час небезпечного шляху простенька і мила вишиванка, маленьким згорточком складена біля серця, була як мамина молитва, як оберіг, як надія на нове життя!

А далі… А далі буде перемога – така ж надійна і міцна, як та вишиванка. І кожен стежечок на її комірці, кожна цяточка й візерунок – це довгий, безкінечний шлях моєї землі, моєї країни, мого народу, і йти мені з ними пліч-о-пліч. Чому? Тому що я - українка, я - відображення гір карпатських, вольностей Запорізьких, хвиль Дніпровських і просторів степових! Бачу вишиванку і розумію: саме вона і є моя доля, саме вона і є моє щастя, саме вона і є та стежинка, яку треба пройти і яку треба передати наступному поколінню!...

Вишиванка, що змінила моє життя,

Ти – врятована доля мого народу,

Життєдайна сила для майбуття!

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»