Корчевна Олександра. Вчитель, який змінив моє життя
Коли мене запитують про мою першу вчительку, я не згадую першого вихователя в садочку чи вчительку в початковій школі, а згадую про оточення, що було поряд в мої перші дні, що піклувалося про мене чи навпаки очікувало в темних закутках, щоб завдати шкоди. Все моє життя, що я пам'ятаю, мене багато чому навчили і багато чого я дізналася самостійно. Чи то перша книжка, прочитана мною в одинадцять, що відкрила для мене незабутній світ людських емоцій. Чи мої власні помилки, на яких я так старано вчилася. Ніщо так не змушує замислитися як проблема, яку ти власноруч зробив для себе. Чи люди, особливо ті з якими я ближче спілкувалася, що від них несвідомо переймала частинки їхньої поведінки.
Такими вчителями були книжки: “Я бачу, вас цікавить пітьма” Ілларія Павлюка та “Уявний друг” Стівена Чбоскі. Ці книжки змушували мене порпатися в душах вигаданих героїв і водночас в самій собі. Це не те саме що, вивчати теорію синусів в геометрії чи складносурядні речення з української мови. Тут я швидше вивчила як розуміти себе і оточення.
В мене завжди була проблема з комунікацією. Це скидали на сором'язливість чи просто байдужість. В таких випадках я не заперечувала, бо не бачила сенсу, якщо їм так легше мене зрозуміти, то нехай, мені ж краще. Я була залежна від думки оточення (аж занадто). Тепер я можу упевнено мовити, що вона менше мене хвилює і звичка згадувати, перед сном, ніякові моменти мого життя зникла. І цьому я завдячую Андрієві, головному герою пітьми, що сміло стояв на своєму, хоча більшість вважала його божевільним. Це надихає. Я пригадує момент з книжки, а точніше 35 розділ під назвою “Зоряний час”, коли Андрія спонукали виступити на публіку і тоді він не зміг довести, що в селі орудує серійний вбивця. Всі були впевнені, що ніякого вбивці не існує. Всі докази в справі, як не дивно, були відсутні або виставлені як сфальсифіковані. Після цього я примітила такі слова: “І мені подобається ваша стійкість! Будь-хто інший засумнівався б щодо своєї нормальності. ”,- вони ніби виписані з моєї голови, тільки в більш огрядній обкладинці. Це був мій перший урок, щоб навчитися бути байдужою до чужих думок. Як то кажуть, слухай інших, але май і власну думку.
“Проковтни свій страх, інакше страх проковтне тебе.”,- перші слова на яких я зупинила свій погляд при огляді невідомої мені, ще тоді, книжки. І хто ж знав, що саме цьому навчить мене “Уявний друг”. Ще на початку прочитання, ця фраза мала на мене вплив, і він зростав, як і кількість мною прочитаних сторінок. Я ніби навчалася разом з головним героєм. Відміність була в тому, що він справді пережив ті жахливі події, а я просто спостерігала збоку. Страхи оточують нас, але до певного моменту. Моменту, коли ми почуємо їх, коли піддамося їм. Та мої кошмари тривають тепер набагато менше. Я розумію, що ніколи не зможу позбутися їх на усі сто відсотків, але хоча б менш перейматимуся через них. Також ця книжка навчила мене, що інколи не варто все уявляти в прямому сенсі, як не як, споглядати як хтось ковтає жука нестерпно…
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
