Бодя Бодісон. Вчитель, який змінив моє життя
Мітрандір
«Бажаєш мені доброго ранку? Чи стверджуєш, що ранок добрий і не важливо, що я про нього думаю? Чи, може, ти хочеш сказати, що випробував на собі доброту цього ранку? Чи ти вважаєш, що всі повинні бути добрими цього ранку?»
З поміж мільйонів голосів, що шепочуть безглуздості, я прислухаюся лише до його — тихого і сповненого суворою добротою голосу. Він ніколи не говорить голосно, і ніколи не кричить. Він говорить лише тоді, коли інші відкривають душу, а не розвішують вуха, щоб почути. Мудрість, яку він несе крізь віки свого життя, настільки велична та потужна, що у звичайних словах не вистачає місця, щоб вмістити її суть.
Як я завжди жартую: «Народився в дев'яностих. Навколо купа озлоблених та озброєних людей, а я голий і приклеєний до матусі». Як багатьох до мене і ще більше після — цікавить мета народження? Навіщо це все? Але ця розповідь не про мене, а про нього, і про те, чого він мене навчив. Саме в його образі я знайшов, може, не істину, але відповіді, які дозволять прожити це життя, в нормальному його розумінні.
З найпершої нашої зустрічі саме його голос спонукав мене шукати значення та цінності речей у цьому світі. На цьому непростому шляху його мудрі слова змушували полювати на знання, адже саме в них зосереджена найбільша сила. Він навчив не тікати від питань, а переслідувати відповіді. Й вони привели мене до розуміння, що кожен з нас бере участь у битві Добра і Зла.
Ми прибули або нас прислали, щоб долучитися до цієї битви. Ми полум’я, яке здатне спалити вщент усе навколо і завдати невимірного болю чи змусити страждати. І водночас ми вогонь, який дає світло в найтемніші часи й тепло в найхолодніших місцинах. Він навчив мене, що добра людина це та, вчинки якої несуть користь для інших. А зла людина, вчиняє так, щоб нашкодити. Тож лише ми вирішуємо — служити Морґоту чи бути вірними світлу. «Насправді це дрібні речі, буденні вчинки звичайного люду стають на заваді пітьмі. Вияви доброти і любові».
Він пояснив мені цінність людей: «Вони дивовижні істоти. Їх можна пізнати за місяць. Але й через сто років вони тебе здивують». Слабкий той, хто самотній. Потрібно оточувати себе тими, хто здатен повернути відвагу й надію тоді, коли здається, що все скінчено. Саме об’єднавши зусилля, ми можемо досягти будь-чого, що навіть неможливо уявити.
Він показав, що влада — це найбільший порок людини. З самого дитинства вона вабить нас. З першого “я сам”, коли нас годують з ложечки. Можна сказати, що це бажання контролювати своє життя, самому створювати комфорт навколо себе. Однак це той вогник, який може стати причиною згарища. Мітрандір своїм прикладом продемонстрував, що можна опиратися гнилому бажанню піддатися й скористатися силою, яку дає влада. Навіть, якщо цю силу обернути задля добра, вона підступна й рано чи пізно заволодіє світлом душі.
Впродовж життя нас спіткають складні випробування, яких ми не просили. Перешкоди на шляху невідомо куди й до мети водночас, перевіряють нас на міцність, а думки здатися завдають ще більшого болю, аніж невдача. Інколи на нас звалюється тягар відповідальності, який нам не під силу тягнути самотужки, а інколи ми намагаємося змінити світ на краще. Тоді здається, що світ несправедливий, що Зло одноосібно перемогло. В такі моменти я згадую ці його слова: «У наших силах вирішувати тільки те, що робити з часом, що надано нам».
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
