Безглузда і марна: як праця перетворюється на маячню
Журналіст Шейла Лав розповідає, чим небезпечна робота, якої не повинно існувати.
«Основну частину своєї праці Марк описав як щось, що робиться для галочки. Його робота старшим фахівцем з якості та продуктивності в одній із місцевих рад Великобританії полягала в тому, щоб «вдавати перед вищими вигляд, що все прекрасно, і взагалі множити безглузді цифри, які створюють ілюзію контролю», – так його процитував у своїй книзі «Безглузда робота» (Bullshit Jobs, 2018) покійний антрополог Девід Гребер.
Ганнібал виявився ще різкішим. Будучи консультантом із цифрових технологій у відділі маркетингу фармкомпанії, він назвав свою роботу «чистою, безпримісною нісенітницею», яка «нічому не служить».
«Нещодавно я отримав близько дванадцяти тисяч фунтів від фармацевтичного клієнта за написання двосторінкового звіту, який планувалося подати на нараді щодо глобальної стратегії, – розповів він. – Зрештою звіт не став у нагоді, тому що до цього пункту порядку денного вони так і не дісталися».
Вперше «безглузду роботу» Гребер згадав в есе 2013 року, що стало суперхітом. Цитатами цього тексту активісти обклеювали лондонське метро. Розширивши свої докази в пізнішій книзі про «теорію дурної роботи», Гребер визначив її як «форму оплачуваної зайнятості, яка настільки безглузда, не потрібна чи шкідлива, що навіть працівник не може виправдати її існування, але в рамках умов зайнятості змушений вдавати, що це не так". І під цей опис, за твердженням автора, підходить понад половина всієї роботи.
Хоча аргументи Гребера, без сумніву, викликали у культурі великий резонанс, його твердження не співпали з висновками дослідників, які спробували оцінити фактичну кількість безглуздої роботи. Згідно з емпіричними даними, порівняно небагато людей вважають свою роботу марною, і це ставить під питання застосування концепції Гребера до реального життя.
Так, опитування YouGov 2015 показало, що серед дорослих британців тих, хто знаходить свою роботу не значущою для світу, близько третини - 37%. А у дослідженні 2018 року, що охопило 47 країн, соціально марною назвали свою роботу 8%, ще 17% сумнівалися у її корисності. І, нарешті, у дослідженні 2021 року, що ґрунтується на високоякісних даних Європейського опитування умов праці (EWCS), свою роботу як марну визначили близько 5%. На думку авторів останнього дослідження, можливо, справа не в об'єктивній марності деяких професій, а в тому, що люди при виконанні багатьох видів роботи почуваються відчуженими, страждають від поганих умов праці та поганого відношення.
Ці висновки спонукали одного з коментаторів назвати «дурною» і саму теорію Гребера. Але, мабуть, це було передчасно. Один із журналів Британської соціологічної асоціації – Work, Employment and Society – у липні цього року опублікував нове дослідження, яке стверджує, що, незважаючи на важливість таких факторів, як відчуження, справді існують певні професії, які вважаються на тлі інших марнішими. До того ж вони відповідають запропонованим Гребером категоріям дурної роботи.
Саймон Вало – соціолог із Цюріхського університету та автор цього дослідження – прочитав «Безглузду роботу» під час написання своєї дисертації. «У той час я багато думав про те, що робити із власним життям, – розповідає він. – Насправді я не знав, чим хочу займатися, але відчував, що це має бути щось значуще». За словами Вало, він був шокований, дізнавшись, що так багато людей вважають свою роботу соціально марною.
Гребер запропонував п'ять категорій «безглуздої» зайнятості. «Лакеї» – подібно до адміністраторів чи ліфтерів – працюють лише для того, щоб інші відчували власну важливість. «Гангстери» – на зразок лобістів чи телемаркетерів – обманюють людей заради своїх босів. «Миличники» – наприклад, співробітники служби підтримки клієнтів – пропонують неякісні тимчасові рішення для виникаючих проблем. «Галочники» – подібно до Марка та Ганнібала – проводять час за складанням марних документів та звітів. І, нарешті, «наглядачі» – чи управлінці – кажуть людям робити марні речі і при цьому самі нічого не роблять.
Вало, проаналізувавши дані Американського опитування умов праці (AWCS) за 2015 рік, сконцентрувався на трьох категоріях Гребера – лакеях, гангстерах та наглядачах, які, за його словами, можуть бути пов'язані з певними видами зайнятості. В опитуванні, що охоплює 21 групу професій (деякі з них – адміністративну підтримку, продажі, бізнес та фінанси, а також управління – Гребер би відніс до «безглуздих»), людям пропонувалося відповісти, чи вважають вони свою роботу такою, що робить значний внесок у життя їхніх спільнот чи суспільства загалом. Маючи ці дані, Вало підрахував, що марною свою роботу вважають 19% респондентів. І подібне її сприйняття значно збільшувалося при зайнятості в «безглуздих» (за Гребером) категоріях, серед яких такого ефекту не спостерігалося лише в одній групі – юридичних професіях.
Ці результати дещо відрізняються від досліджень 2018 та 2021 років і, за словами Роберта Дюра, професора економіки з Університету Еразма в Роттердамі та співавтора статті 2018 року, можливо, пов'язані з тим, як ставилося питання про корисність роботи. У дослідженні Саймона Вало людей запитували, чи корисна їхня робота для суспільства чи співтовариств, тоді як у статті 2021 року питання було абстрактнішим – без уточнення про користь для когось. Іншими словами, стаття Вало могла ставити більш детальне розуміння корисності.
Магдалена Соффія – соціолог Інституту майбутньої праці та співавтор дослідження 2021 року – каже, що отримані ними результати, згідно з якими лише 5% людей вважають свою роботу марною, стали для неї вказівкою на те, що є щось більше, ніж просто категорія «безглуздих» професій .
На її думку, справа не в тому, що деякі види зайнятості за своєю суттю безглузді, а у більш загальній характеристиці досвіду роботи. Він включає наявність доступу до «управління якістю», автономії, агентності та контролю за своїм робочим процесом, а також наявність доступу до значних відносин з іншими. Якщо ці ширші умови зайнятості відсутні, люди з більшою ймовірністю вважатимуть свою роботу марною. «Я не схильна погоджуватися з висновком про те, що все ж таки існують професії, які є безглуздими за своєю суттю», – каже Соффія.
Вало згоден, що теорія Гребера не пояснює всіх причин, чому люди вважають свою роботу нісенітницею. За його словами, іноді вони так думають, бо це так і є, іноді – тому, що незадоволені умовами праці, іноді – тому що перше та друге збігається. «Я приймаю всі результати, отримані іншими дослідженнями, та вважаю їх дуже цінними, – каже Вало. – Відмінність нинішньої ситуації в тому, що для одного й того самого явища існує безліч пояснень».
Важливо відзначити, що, незважаючи на увагу до ширших факторів зайнятості, таких як відчуження, Вало все ж таки виявив професії, які (відповідно до ідей Гребера) вважаються на тлі інших марнішими. За його словами, не лише відчуження чи незадоволеність змушують людей думати, що їхня робота безглузда, іноді в ній справді є щось, що змушує сприймати її як «безглузду». І навіть якщо, на думку Вало, цифри не такі високі, як спочатку передбачав Гребер, це все одно означає, що мільйони людей вважають саму суть своєї роботи соціально марною.
Гребер визнавав, що одній людині чи декільком важко універсально визначити, що робить роботу «корисною» чи «необхідною». Він писав, що «не може бути жодної об'єктивної міри соціальної цінності».
Але те, що ви можете зробити, це запитати у людини, що вона думає про свою роботу. «Ми не повинні недооцінювати важливість суб'єктивних переконань людей щодо того, наскільки корисна їхня робота», – каже Роберт Дюр. Згідно з низкою досліджень, суб'єктивні переконання про те, чи має робота сенс, впливають на мотивацію до праці та задоволеність нею.
Поки дослідники продовжують уточнювати кількість та властивості марних робіт, залишається безперечним один важливий факт: зв'язок між відчуттям безглуздості власної роботи та погіршенням психічного здоров'я. «Тут дуже сильний взаємозв'язок [згідно з даними нашого дослідження]», – каже Магдалена Соффія. І це, здається, узгоджується з ідеєю Гребера про те, що безглуздість приводить до «глибокого психологічного насильства» над кожним, хто нею зайнятий. «Моральна і духовна шкода, яку завдає ця ситуація, величезна, – зазначав він. – Це шрам на нашій колективній душі».
«З огляду на важливість психічного здоров'я та психологічного благополуччя, ми думаємо, що нам дійсно потрібно шукати пояснення цьому [зв'язку між відчуттям марності своєї роботи та погіршенням психічного здоров'я]», – каже Соффія.
Вона вважає, що відповідь складніша, ніж просто позбутися робіт, які вважаються марними, і що натомість дослідники повинні вигадати способи ефективної оцінки їх властивостей, а роботодавці – дати людям більше можливостей участі у створенні їхнього власного робочого середовища. І ця оцінка, і ця автономія в умовах розвитку штучного інтелекту, який загрожує витіснити людей з певних видів робіт, стануть, за її словами, вкрай важливими.
«Є багато способів знайти сенс у роботі. Я вважаю, що ваш внесок у життя суспільства – це лише один із способів виміряти цінність праці».
Якщо робота з різних причин сприймається як соціально марна, значить існує не один спосіб покращити ситуацію. Для деяких людей може йтися про вирішення проблеми відчуження чи агентності.
«Однак, якщо взяти до уваги можливість існування деяких видів роботи, які за своєю суттю є непотрібними для суспільства, це матиме зовсім інші наслідки, – пише у статті Вало. – Щоб пом'якшити цю проблему, доведеться внести корективи до економічної системи та обмежити види [зайнятості] з невеликою чи нульовою користю для суспільства».
Гребер вважав, що безглузді роботи пояснюють, чому економічні прогнози Джона Мейнарда Кейнса не справдилися. Кейнс припускав, що зі зростанням технологічної ефективності люди працюватимуть все менше і менше доти, поки найбільшою проблемою не стане те, чим заповнити з'явившийся вільний час. Цього не сталося, і тому нам доведеться боротися за сенс роботи. «У цьому суть цьогорічної дискусії, – каже Соффія. – У цьому актуальна проблема: з'ясувати, як нам найбільш об'єктивно оцінити, чи корисна робота чи ні».
Довгострокова привабливість теорії безглуздої роботи полягає в тому, що для багатьох це ключова проблема, оскільки вона пов'язана з питаннями про сенс життя. Гребер із цього приводу заявляв: «Як взагалі можна говорити про гідність праці, якщо потай відчуваєш, що твоя робота не повинна існувати?».
