Еліна Черкас. Вчитель, який змінив моє життя

Еліна Черкас

Набуті амбіції

-         Ти в двох місцях помилилася. Розповідай ще раз, - сказала прабабуся онучці.
-         «Детермінативи, як особлива граматична категорія…»  Ба, ти ж і так не розумієш, що я розповідаю звідки ти знаєш де я помилилася? – запитала онука прабабусі.
-         Я відчуваю, коли ти невпевнено говориш, в тих місцях тобі потрібно потренуватися. Твій голос не має тремтіти. Доведи там всім, що ти все знаєш і заслуговуєш на перше місце.
-         Але я вже напам’ять вивчила свою промову. Чесно!
-         Тоді ще один раз повторимо, щоб закріпити. І дивись на комісію так само, як дивишся на мене, коли виступаєш.
-         Добре, але це останній раз, бо я вже втомилася повторювати одне і те ж десять разів.
-         Елінко, повір, тобі буде набагато легше виступати завдяки нашим тренуванням. Ти ж хочеш зайняти призове місце?
-         Звичайно!
-         Тоді, до роботи! Я тебе уважно слухаю.
Тоді їй було 80 років, а мені 15, і вона була, й надалі є моїм головним вчителем у житті. Я готувалася до захисту наукової роботи з французької мови на Малу Академію Наук. На рівні області я вже зайняла перше місце, а тепер на мене чекала репрезентація на всеукраїнському рівні у Києві.
Саме прабабуся розвинула в мені бажання змагатися та вигравати. Вона годинами слухала мої промови французькою мовою і хоча нічого не розуміла з того, що я говорила, та все ж відчувала, коли я роблю помилку. Вчителька з французької навчала мене мови, а моя прабабуся Юля вчила мене як говорити впевнено, чітко, правильно жестикулювати та як, взагалі, себе презентувати.
Юлія Юліанівна, так звуть мою прабабусю, якій на сьогодні 95 років. Вона закінчила кілька класів, бо народилася в часи, коли треба було виживати. Однак, якби вона мала доступ до освіти, то могла б працювати професоркою у будь-якому вищому навчальному закладі світу. Проте, так склалася доля, що єдиною її студенткою була її правнучка, себто я. Я дуже пишаюся тим, що моя прабабуся без диплому навчила мене жити і навчила мене найголовнішого – вчитися від життя.
Вона працювала на цукровому заводі, а мене вчила як рівно тримати поставу під час виступу. Вона возила товар на продаж до Польщі, а мене вчила доказувати всім і всюди, що я розумна і розумом буду заробляти на життя. Вона пережила війну і вчила мене впевнено йти до перемоги на усіх можливих конкурсах та олімпіадах.
Прабабуся Юля  - коуч, яким тепер платять великі гроші за поради. А моя Ба давала і дає мені їх безкоштовно. Вона зі сторони аналізувала, сканувала мене усю і прямо казала, що варто покращити. Я надзвичайно вдячна їй за амбіції, які вона в мені розвинула. Я дякую їй за те, що не боюся говорити, що можу вийти до публіки і не тремтіти.
Для мене залишається секретом звідки у прабабусі Юлі усі ці здібності, та й вона сама цього не знає. Мабуть, так виглядає талант, з яким народжуються.

            

                 

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»

Читати також


up