Подивіться «Бездоганну шану Йоганну Себастьяну Баху у виконанні Ніни Сімон» на шоу Еда Саллівана (1960)
Близько 80 років тому в маленькому містечку Північної Кароліни Юніс Веймон, музично обдарована дев’ятирічна темношкіра дівчинка, почала брати уроки гри на фортепіано в домі вимогливої англійки на ім’я Мюріель Мазанович.
Спочатку Юніс - справжнє ім'я джазової суперзірки Ніни Сімон - відчувала себе наляканою, згадуючи в автобіографії «I Put a Spell on You», що вони «грали тільки Баха, і він здавався таким складним і не таким, як усі»: «Я грала тільки Баха.
На тих перших уроках здавалося, що єдине, що вона говорила, було: «Ти повинна робити це так, Юніс. Бах хотів би, щоб так було. Зроби це ще раз». І я так і робила.
З часом я зрозуміла, чому пані Мазанович дозволяла мені практикувати тільки Баха, і незабаром я полюбила його так само сильно, як і вона. Він технічно досконалий... Після того як я зрозуміла музику Баха, я ніколи не хотіла бути ніким іншим, окрім як концертною піаністкою. Бах змусив мене присвятити своє життя музиці.
Її талант, відданість справі й успіхи були такими, що інші жителі Трайона, Північна Кароліна, долучилися, щоб допомогти їй оплатити літню сесію у знаменитій Джульярдській школі Нью-Йорка перед прослуховуванням в Інституті музики Кертіса у Філадельфії.
«Я знала, що я достатньо хороша, але (Інститут Кертіса) відмовив мені, - розповідає вона в документальному фільмі «Що сталося, міс Сімона?». «І мені знадобилося близько шести місяців, щоб зрозуміти, що це тому, що я чорношкіра. Я так і не змогла оговтатися від того поштовху расизму в той час».
І все ж вона продовжувала наполегливо працювати, ставши активною учасницею руху за громадянські права і використовуючи доходи від свого дебютного альбому «Little Girl Blue» для подальшого навчання класичній музиці.
11 вересня 1960 року Сімона, яка минулого року потрапила в ТОП 20 хіт-параду з кавером на пісню «I Love You, Porgy» з «Поргі і Бесс» Джорджа Гершвіна, дебютувала на національному телебаченні в «Шоу Еда Саллівана».
Виступаючи перед білосніжною студійною аудиторією, вона віддала данину як своєму ранньому навчанню, так і жанру, який зробить її зіркою, доповнивши джазовий стандарт 1928 року «Love Me Or Leave Me», наведений вище, контрапунктичним соло в стилі «Інвенцій» Баха.
Цей навик вона розвинула під час постійного виступу на фортепіано в барі «Мідтаун Бар і Гриль» в Атлантик-Сіті. Власник бару вимагав, щоб вона співала, а також грала, і вона погоджувалася з необхідності, імпровізуючи, експериментуючи й іноді дозволяючи собі польоти класичної фантазії, які не залишалися непоміченими місцевими шанувальниками музики.
Вона пишалася тим, що привнесла абсолютну концентрацію класичного музиканта на ці виступи, й очікувала, що публіка дотримуватиметься подібного кодексу, відриваючи руки від клавіш, якщо буйний п’яний балакатиме через неї, зауважуючи, «якщо вони не хочуть слухати, я не хочу грати».
Коли ви граєте музику Баха, ви повинні розуміти, що він математик, і всі ноти, які ви граєте, складаються у щось - вони мають сенс. Вони завжди досягають кульмінації, як океанські хвилі, що стають все більшими і більшими, поки через деякий час їх не назбирається так багато, що утворюється великий шторм. Кожна нота, яку ви граєте, пов'язана з наступною, і кожна нота повинна бути виконана ідеально, інакше весь ефект буде втрачено.
Упродовж своєї легендарної кар’єри вона знаходила способи вплітати у свою творчість бахівські фуги й інші класичні посилання. Подивіться її виконання в 1987 році «My Baby Just Cares For Me» на джазовому фестивалі в Монтре нижче.
Переклала Яременко Євгенія
