Дикі шершні... та інші вірші. Іван Сидорчик

Дикі шершні... та інші вірші. Іван Сидорчик

«ДИКІ ШЕРШНІ»

Як хрущі ті на черешні,
Виснуть дрони «Дикі шершні»;
Зайдам всім шапки збивають –
Москалям мізки вправляють.
Аби, каїнові діти,
Більш не никали по світі,
Вузькоокі, кривороті,
Виповзши з свого болота.

Досить їм вже грабувати,
Ні за що весь світ топтати, –
Хай в орду, до себе, чешуть, –
Кажуть бомби з «Диких шершнів».


ЦИГАНКА

Розполохалися кури
Вкінці тижня біля хати;
Знов ціганка люльку курить, –
Буде знов комусь гадати,
Гратися з  життям у жмурки,
Пальцем тицяючи в  небо,
І за те …попросить курку,
Й понесе (на суп) до себе!

ДО ГІТАРИ

Всміхнись, подруженько гітаро;
Собою будь, як і колись,
І, як та веснонька – й крізь хмари,
Струною серця доторкнись. 

Де в'юняться іще джерела,
Й хоч вже надія обтекла –
Нехай струна твоя весела
Приносить всім іще тепла.

І будуть линути у світі
В своїй завії вогняній
Твої пісні, як свіжий вітер – 
Як вольний вітер степовий!

НЕ ЗБИРАЛИСЬ ХЛОПЦІ ВОЮВАТИ…

Біля обеліска каже Мати:
 – Не збирались хлопці воювати;
Як і інші, бігали до школи,
Про війну – й не думали ніколи.
А сьогодні – посивілі діти
Он, удвох, застигли у граніті
В морі квітів, неподалік хати, –
Не збирались хлопці воювати.

На граніт сумна сльоза упала;
В матері – війна синів забрала…

ДО ПЕРЕМОГИ…

Іще бій не затих, ще свинцеві лящать вогневиці
І в окопах сирих справжній спокій ще навіть не сниться,
І співає солдат, в  тім ревищі й не чуючи себе,
Що летять журавлі і відносять їх душі у небо.

Все забрала війна, наскрізь душу проїла тривога,
Скільки ще у боях доведеться йти до перемоги;
Між яких полинів закривавлених ще їм топтатись
Й чи діждеться синів на порозі згорьована мати?..

Десь мотив він цей чув, тільки де – уже й не пам'ятає,
А довкола усе, що й не може горіти, палає.
І співає солдат в гуркотні тій не чуючи себе,
Що летять журавлі і їх душі відносять у небо…

Де хотілося б ще хоч на мить з побратимами стрітись,
Мужності й сивині, як належить, доземно вклонитись,
Пригадати ці дні у страшних канонадах гарматних
І, бодай з-поміж хмар, свою матінку сиву обняти…

Іще бій не затих, ще свинцеві лящать вогневиці,
У окопах сирих справжній спокій ще навіть не сниться
І співає солдат, в  тім ревищі й не чуючи себе,
Що летять журавлі і відносять їх душі у небо.

ВІДМІННИК ОСВІТИ

Знов гусак нахваляється дітям
В квітах, біля шкільного вікна,
Що він – також Відмінник освіти,
Адже пера давав для письма,
Про що всі уже й позабували,
Тож не гріх було б й розповісти,
Як  колись ними предки писали
Своїм милим бентежні листи,

Від яких    в юних душах палало
Поміцніше усяких заграв,
Про що всі уже й позабували,
Та сьогодні гусак нагадав…

РІЗНІ

Орда шукає зачіпки залізні
В історії великій і малій,
Мовляв, ми – браття, але ми є різні, 
Тому і пруть з війною москалі.

Гриміли в нас і Віче, і Майдани,
Чим увесь світ безмежно дивувавсь.
А в них – хіба що тюрми й магадани,
З яких уже ніхто не повертавсь.

Ми чесно всім завжди дивились в очі
Й на полі битви, й десь там, за столом,
І знали всі: чужого ми не хочем,
Але й свого комусь не віддамо.

В них і тепер закручують скрізь гайки;
Довкола – аж до хмар, страшний паркан,
І над усім тим юрмищем – на гайки
Й возведений у ранг судді наган.

Ми й справді не однакові із ними
І не одна, повірте, в нас любов,
тому в нас і знамена жовто-сині,
А не в кривавих барвах страхітливих,
З яких так щедро ллється чиясь кров!


Читати також