Наталія Мельниченко. Цикл віршів «Літери» зі збірки «Незомбована патріотика»

ЛІТЕРИ
Не можна писати з великої літери
Все, що ганебної сповнене ницості:
Ні імена геноцидних лідерів,
Ні осередки їх геноцидності.
Будуть слова ці всі, гиддю наповнені,
Завжди писатися з букви малої:
Значення їх вже повік знівельовані
Для української мови святої.

ПЕРЕможемо
ПЕРЕможемо, ПЕРЕтопчемо,
ПЕРЕсилимо, ПЕРЕмочимо,
ПЕРЕвинищим, ПЕРЕпалимо,
ПЕРЕв'яжемо, ПЕРЕплавимо.
ПЕРЕтерпимо, ПЕРЕвистоїм,
ПЕРЕб'ємо їх ПЕРЕвистрілом,
ПЕРЕдушимо ПЕРЕвагою - 
Предковічною ПЕРЕвідвагою.
ПЕРЕступимо, ПЕРЕбудуємо,
ПЕРЕплачемо-ПЕРЕсумуємо.
ПЕРЕвітримо й ПЕРЕтривожимо...
ПЕРЕконана, що ПЕРЕможемо.

ZOMBI 
Zомбі, Zобаки, Zагарбники, Zлодії,
Zлидні, Zараза для Zаходу й Сходу.
Zуби Zламаєте, та не Zахопите:
Zнищимо, Спалим, Zaб'ємо, Zaтопимо.
Zомбі Землею ходять Zаплакані -
Zламані, стомлені, Zовсім Zaлякані...
Zарозумілості Zникла Zаслона - 
Zброя вже не Zахищає від скону.
Zнищим, Zачистимо і Zапакуємо,
В їхню свідомість навік закарбуємо:
Згинуть всі Zоmбі у нашій сторонці,
Як та роса на палючому сонці.

МИ ПЕРЕМОЖЕМО
Мов мантру, повторюю завжди в думках,
На серце і душу положену,
Заради усмішок в дитячих очах
Ми вистоїм. Ми переможемо.

Для того, щоб пам'ять про тих, молодих,
Що в небо пішли розтривожене,
Жила поміж тих, що лишились в живих,
Ми справимось. Ми переможемо.

Аби понад світом буяла весна,
А не міжсезоння спустошене,
І щоб захлинулася димом війна,
Ми цвітом садів переможемо.

Щоб знову лелеки плекали доми,
Відстояти наше ми зможемо,
Бо переживем всі гарматні громи
Й заради життя переможемо.

Ні куль, ні снарядів, ні бомбардувань,
Ні градів, що простір патрошили,
Бійці не бояться, у бій без вагань
Ідуть - значить, ми переможемо.

Країна героїв, де кожен боєць,
Бо б'ється усім, чим лиш може він,
Наповнена звуком безстрашних сердець,
Що стукають: "Ми переможемо!"

Країну свободи країна рабів
Здолати ніколи не зможе, ні. 
Берези не вистоять проти дубів.
Ми - нація! МИ ПЕРЕМОЖЕМО!

ЗОЗУЛЯ 
Зозуле-зозуле, хочу запитати,
Чи ти не забула роки рахувати,
Роки рахувати, вік передбачати? 
Чи ж кувати будеш ворогам заклятим?
Скільки процвітати вербі та калині?
Скільки вікувати нашій Україні?
Скільки років ждати жаданої волі?
Розкажи, зозуле, вітрові у полі.
Злетіла зозуля, розпластала крила,
Почала кувати вголос що є сили
На весни квітучі вербі та калині,
На тисячоліття рідній Україні,
На довгії роки бійцям молоденьким,
На долю щасливу і дітям, і ненькам.
А як щастя-долі вороги спитали,
Враз німа, мов камінь, зозуленька стала,
Склала свої крила, над урвищем сіла,
Пророцтво сказати вітра попросила:
Беріть із собою чорне простирадло,
Бо земля вкраїнська стане наковадлом,
І як ворог долі тут шукати схоче,
Заклюю до смерті дзьобом до півнОчі - 
Не кує зозуля зроду українська,
Загарбникам клятим, навалам ординським.
І раніше сонце із Заходу встане,
Аніж тут загарбник панувати стане.
Мовчазна зозуля розпластала крила
Й рахувати вбитих орків полетіла.

SOS
Sором, sвиноподобість, sодомогоморість,
Sвистомозкість наsкрізна sинів sатани.
Скільки сили ти стукай - недоступна їм совість,
Sуне sліпо sволота гірше від saрани.
SпустошИти, sпалити або zґвалтувати -
Їхня sуть, їхній sмисл, sвастик їхніх sакрал.
Краsти, їsти sобак, про SOSідство плеSкати.
SOS, ЄС! Світе, SOS!! В нас SOSідооsкал.
Тут SOSідоубивство, SOSідоsвавілля,
Святотатство, безумство, SOSідо-ковІд.
Всі сплетемо свої ми священні зусилля,
Не дозволимо сіллю засипати слід
Слави нашої й сили від батька до сина,
Справи нашої, протистояння й борні.
Ми піднімемо світлом свободи калину.
Лише sпалим SOSідство в sправедливім вогні.

ПРИСМЕРКОМ
- Привіт. Прилетіло...
- Прицільно?!
- ПронЕсло: правіше пройшло...
- Притиснув би просто, пресильно,
Прикрив би...Пробач... Прибуло
Придурків-притик* пребагато,
Прибитих впритул до ярма -
Примх престарілого ката.
Пристрілка по них пряма.
Присунулись - перестріляли,
Пролізуть - привіт прийде...
- Притомлений? Передавали
По радіо (правда гуде),
Про те, що прорвали опір,
Про те, що вперед пройшли,
Порядком прибили орків...
- Присісти, повір, ніколи.
Присмерк притрушує простір...
Прорвемося до перемог.
Тримайся. Прийняти непросто
Протистояння тривог.
Пройде, мов привид, примара,
Період протистоянь.
Пару ще днів, тижнів пару -
Прийде пора привітань.
Правда вже біля порога,
Просто провчим потороч -
ПрИйде, прийдЕ перемога -
То вже, як хочеш, пророч.
Приобійняв...
Пролетіло
Присмерком пара комет.
Проблиском прошепотіло:
Просвіток - привид ракет.

СИЛА
В час, як тривогою тьма голоСИЛА,
Й відьма-війна наше поле коСИЛА,
Наша свідомість заколоСИЛА
З паростка думку: "Ми - разом, ми - СИЛА".
Звільнення наша земля не проСИЛА
В орків, що свастики символ НОсили
Й паном диявола ОГОЛОсили...
Виженем їх, бо ми - разом, ми - СИЛА.
Наших очей і сердець не згаСИЛА
Сіра орда, хоч доми ОБНОсила,
Хоч і глумилась, і била, й МІсила,
Та не здамося, бо разом ми - СИЛА.
Ті - СИЛОподібні, а  ми - СИЛЬНОдухі. 
СИЛОсом стануть для поля під плугом. 
Виорем зло, щоб пісні колоСИЛИ.
Разом ми - нація, віра і СИЛА.
Нас і біда, і чума вже коСИЛА,
Скільки століть доля волі проСИЛА.
Світ зусібіч шле підтримки поСИЛИ.
Чуємо, люди! Бо разом ми - СИЛА!

ПАЛАЮЧА ЛАЙКА
ЛАЙ, народе, ЛАЙте, люди
Латаних лацюг,
Що ЛАЙном і є, і будуть
Для усіх навкруг.
ЛАЙте, гнівом лиш паЛАЙте,
Як паЛАЄ край,
Двоголових подоЛАЙте,
Бо тут був наш Рай -
Був і неодмінно буде,
Як виб'єм ЛАЙно.
ЛАЙ, народе, ЛАЙте, люди,
Бо слова - зерно,
Що паЛАЮчою люттю
Падають у ґрунт.
З ЛАЙки міццю проростає
Український бунт.
ЛАЙте, люди, що є сили,
Вражого орла,
Аби йому ЛАЙка крила
Навік відтяла.
БалаЛАЙка змовкне скоро
Над краєм моїм.
І співатимемо хором
Український Гімн.

ВІЛЬНІ
Не божеВІЛЬНІ, сваВІЛЬНІ, поВІЛЬНІ...
Не підНЕВІЛЬНІ воли - ми є ВІЛЬНІ.
Ми ВІЛЬНОдумні і ВОЛЕмовні,
Бо ВІЛЬНОзрощені і ВІЛЬНОкровні.
До України ми ВІЛЬНОприковані,
Бо в ДНК її ВІЛЬНОвкарбовані.
Ми ВІЛЬНОслівні і ВОЛЕЮ сильні,
ВІЛЬНОнескорені й ВІЛЬНОнестримні,
ВОЛЕспрямовані, ВОЛЕцентровані,
ВІЛЬНОєдині, й на цім сконцентровані,
ВІЛЬНОзатяті і віддані ВІЛЬНО
Ми лиш тобі, ВОЛЕлюбна країно!

КАТАстрофа
Ви не знали, що КАТАстрофа
Носить маску простої людини,
Спить і марить про нову Голгофу
Для моєї з тобою країни?
КАТАстрофа - це дітище КАТА,
Що являє КАТівню собою,
Але ми, українці, затято,
Застосовуєм силу і зброю.
Ми того уКАТаємо КАТА
Й заженемо на власну Голгофу,
Де чекатиме гідна відплата
За криваву нічну КАТАстрофу.
Маску зірвано, й писок плесКАТий
Дуже скоро прилипне до спини.
КАТАстрофою не заляКАТи
Наш незламний народ України.

ЗЕМЛЯНИ
(Люди, закохані в землю) 
Землезакохані й землеорієнтовані
Ми, українці, тут живем роки й віки,
Землею рідною мрійливо зачаровані,
Земляни, землероби, земляки.

Робили ми її завжди зеленою,
Закоханою в зерна і зірки,
Обнявшись синьо-жовтими знаменами,
Земляни, землероби, земляки.

Знаряддям праці заручившись, а не зброєю, 
Засіявши зерном стрімкі лани,
Запити щастя спів хотіли волею,
Щоб і батьки раділи, і сини.

Лиш заспів завели, струна забринькала,
Був золотоясним зірок намет... 
Аж землі закишіли землерийками,
Що заклеймились літерою Z.

Ні заспівати не дали, ні завесніти нам,
Зомбовані, залякані і злі.
Заволодіти землями й зенітами
Хотіли й хочуть, та не бути тут цій тлі.

Бо не лише знаряддям, але й зброєю,
Зарядженою духом на вікИ
І правдою святою, мов набоями,
В нас володіють і жінки, й чоловіки.

Заб'ємо, знезаразимо і знищимо
Навалу землерийок-зомбаків,
Здіймемо прапор наш над попелищами,
Зберемо землеробів-земляків,

Земельку нашу зросимо й засіємо
Зерном із мозолистої руки,
І заспіваємо, і щедро завесніємо,
Бо ми - земляни, землероби, земляки.

ГЕТЬ ВІД УКРАЇНИ 
Відукраїнимось від них і відмежуємось,
ВідІб'єм, відцураємось, як є,
Відважно й відчайдушно відвоюємось -
Віддячим за відібране своє. 
Відвернемось, і з нами світ відвернеться
Од відворотних тих перевертнів-гидот.
Їм відгукнеться, й відгикнеться, бо повергнеться
"Страна рабов, страна господ".
ВідженемО, відхрестим, відспіваємо,
Мов відшмагаєм - українською утнем.
Відукраїнимо, відріжемо, відкраємо
Відлюдьків і по-людськи заживем.

ЖИТИ
Будемо окопи рити
Й захищать своє,
Доки:"Жити! Жити! Жити!"
В наших скронях б'є.
Будем орків ми гонити,
Доки стане сил,
І сплітати, наче жито,
Сніп сталевих жил.
Не згорить пекельне літо
В пащах хижаків.
Будемо ми жити. Жити!
До скону віків.
Попелом впадуть чужинці
У наші ґрунти.
Житимем, бо українці
Зроду я і ти.
Будем ворогів гатити
Всім, що в нас лиш є.
Доки й світу, будем жити
Й берегти своє.