Богдана Безкоровайна. Пташка-Азовсталь
Там, де життя більше немає,
самотньо завиває соловей.
Спустошена душа вогнем палає,
земля ридає від побачених смертей.
В повітрі грає дивна тиша,
так насторожено бринить струна.
Співає ніжним голосом сопрано
моя Авдіївка, якої вже нема.
Там, де навколо лиш руїни,
не стану мрамором, жасмином розцвіту.
Зодягну душу в пісню українську,
під гради й обстіли "калину" заведу.
Я тут. Я є. І я іще борюся.
Вбиваю співом ворогів до тла.
За українську пісню помирати не боюся.
Бо в ній живе моя й твоя душа.
Мажорна нота, виплакана болем,
дає надію на нове життя.
Котися, пісне, степом й полем,
звіщай усім про мирне майбуття.
