Наталія Шевель. Не озирнутися в минуле
Бувальщина
Жнива того року видалися напруженими. Але Одарка йшла в поле з радісною для неї новиною: її син нарешті знайшов собі пару. Дві доньки давно вийшли заміж. Живуть з свекрухами. А от їй так саекрухою бути й не пощастило. Правда, до вчорашнього дня. Вчора зранку Охрім сказав:
-Мамо, приведу до нас жити Оксану, ту, що прозивають Невинною.
Одарка, почувши таке, широко відкрила очі, зрозуміла, де останні вечори вештається її син, відповіла:
-Приводь, бо їй після того, як померла мати, немає життя з батьком. Гірше вітчима. То й живіть собі. Ти не був одруженим, вона ще дівка. Скільки можна вже тобі ходити, вже сорок літ минуло.
Пильно подивилася на сина. З-під чорнявого чуба пробивалася сивина. Подумала, що нарешті дочекалася: одружується. Ось так швиденько йшла з серпом в поле, а перед очима - невістка, яку вчора пізно ввечері привів Охрім до хати. Дівчина зайшла. Тихо привіталася. Якийсь десяток років розділяв її і сина. Не побоялася, що старший, і що любить погуляти і випити. Скількох дівчат хотів сватати, але батьки їх відмовляли від такого парубка. Охріма і на поріг не пускали. "А ця, бачте, погодилася. Нарешті знайшлася та, що повірила моєму синові", - роздумувала, йдучи. Ось зараз Оксана доварить обід, та й прийдуть з Охрімом на поміч.
Майже доходила до поля. Синьоокі волошки попіднімали з жита свої голівки, ніби вітали її. З іншого боку шелестіли колоски пшениці. Одарка побачила декілька розпашілих жінок, дехто ще поспішав до поля. Їй неодмінно хотілося сказати жінкам про невістку, щоб не думали погано про її сина. Підійшла, привіталася, побажала вдалого жнивування, а потім голосно промовила:
-Дівчата, а в мене Оксана живе. Охрім жениться.
Жінки перестали жати, їхні запитальні погляди були спрямовані до Одарки.
Одна з них запитала:
-Яка Оксана?
- Семена Невинного донька, - відповіла з гордістю.
-Ви дивіться, тітко, бо батько Оксану так просто не відпустить, певно, втекла до вас, - почала говорити одна з молодиць.
-Та ні, - поспішала відповісти, - Охрім забрав і привів додому.
Одарка казала, а перед очима перелякані Оксана і Охрім. Розповідають, як погрожував Семен, гнався за ними, так хотів повернути дочку.
Оксана плачучи говорила йому:
-Я вам більше наймичкою не буду. Матір звели в могилу, вам замало. Мене не вийде. Я теж маю право на сімейне життя.
-Чоловіка вона захотіла, щастя.., - кричав у відповідь.
Думки Одарки відволікли веселі голоси Охріма і Оксани, які прийшли на житній лан. Жінка бачила, як вправно почала невістка жати. І їсти швидко зварила. Все вміє робити. "А Семен її при людях називав ледачою", - тільки гірко й подумала. Згадала, як майже цілий вечір поплакала дівчина. Оксана голосила і промовляла: "Що я у батька й матері доброго бачила, не сходила, не одягла нічого путнього. Слова ніколи не давали сказати. Не хочу й згадувати ммнуле". Охрім з матір'ю ледве її заспокоїли. "А тепер он як гарно працює, добре, що хоч на людях не плаче", - думала Одарка, поглядаючи на дітей.
Прийшли додому, а там гість піджидає. Семен розлючений кинувся до доньки. Ледве втекла від нього в хату. Охрім побіг за нею. Одарка не побоялася, що живе без чоловіка, (декілька років тому помер), швидко підступила до Семена, грізно промовляючи:
-Забирайся геть звідси. Не приходь і до двору. Оксана від нас не піде нікуди.
Семен кричав у відповідь:
-Осоромила. Твій син програється нею і кине. Діло у вас робить, а вдома немає кому робити.
Та Одарка вже його не слухала. Зачиняла вхідні двері на засов. Хотіла, щоб ніхто і ніщо не завадило щастю її сина…
Через рік народилася у родині дитина - дівчинка. Одарка вмовила невістку подумати про дитину, бо Оксана вважала, що вже запізно. Тоді осудливо дивилися на молодицю, яка після тридцяти народжувала. Тож у селі поговорили та й замовкли. А донька виросла. З народженням дитини заспокоївся і Семен. Часто почав навідуватися до їхньої хати. Не раз і не хотів додому йти. Не хотілося йому озиратися в минуле. Вирішили, що продасть хату, і буде жити разом з ними. Віддав дітям гроші. Доживав віку в чужій хаті, але поряд з донькою і внучкою. Тож змалку у Надійки були бабуся і дідусь. Довге життя прожили Оксана з Охрімом. Віддала себе Оксана майбутньому, жодного разу не озирнувшись в минуле. І не помилилася.
