Анастасія Солод. Забуте місце
На Дніпровщині існує три населених пункти із назвою «Морозівське». Ті хутори, наче бермудський трикутник, затягують приїжджих людей і вони навіки залишаються в пустинних куточках світу. Посадки, болота та пересохлі струмки – ось, що очікує відчайдушного туриста в таких місцевостях. У одному селі проживає 61 людина, іншому - 21, останньому – 400. Там водяться вовки, лисиці, а місцеві подейкують, що й чупакабри іноді трапляються.
Самі зірки вказали шлях тій дівчині до одного із села, де колись солдати залишили листівку : «Нас четверо. На нас йдуть німці, але ми клянемося Вітчизні своєю смертю - будемо стояти до останньої крові». Хлопці виповнили свою обіцянку, а їхні тіла знайшли підірваними разом з німцями недалеко від бойових дій…
Вона сідає до потрібної маршрутки. Вона - це молода дівчина, що виросла у місті та навряд чи бачила колись оту дивну худобу, неасфальтовану дорогу і маленькі сіренькі хатинки. Відчайдуха нещодавно закінчила навчання і тепер вона лікар. Наразі ж паняночка вирушає саме в бік «Бермудського трикутника». У ті роки всі бюджетники були зобов’язані відпрацювати три роки саме там, куди їх відправить держава.
Поїздка триває близько трьох годин і скоро має бути потрібна їй зупинка. Тетяна трохи збентежена, адже не розуміє де саме. Набирається сміливості та запитує у водія
-Дядечку, де знаходиться зупинка «Морозівське»?
-Кінцева - Павлоград. Звідти треба робити пересадку на інший маршрут, там підкажуть.
Дівчина роздивляється незнайому автостанцію та прямує купувати білет. Подорож обіцяє бути недовгою, приблизно пів години. Проте, жоден із пасажирів, як виявилось, гадки не має, що то за дивна місцина - «Морозівське». Новенькому водієві самому стало цікаво де знаходиться село.
-Голубонько, ти краще зі мною виходь, а там розберемось куди тобі далі треба. Бо ще заїдеш Бог знає куди, - обізвалась жінка бальзаківського віку
Красуня з тендітною фігурою, великими карими очима та довгим темним волоссям в той момент не здогадувалась, що цей день виявиться роковим для неї. Близько вечора вона все ж таки дібралась до призначеного місця. Пішки, на невеличких підборах, Таня дійшла до потрібного села. Залишилось лише знайти будинок бабусі, де вона має проживати весь час.
-Вибачте, мадмуазель, я можу чимось допомогти? - почувся приємний юний голос парубка
- Донесіть мене до вулиці Дружби 35, - без церемоній вказує втомлена леді
-А ви станете моєю жінкою? - жартома запитує хлопець
Ця історія мала своє продовження, як і всі інші у цьому світі. Молодою дівчиною була моя мати, парубок - батько. Наслідками такої пригоди стало їхнє весілля і моє існування у тому Богом забутому місці «Морозівське».
