Наталія Шевель. Не треба пробачень

Історія з життя

        На землю опускалася тиха ніч. Закохані рахували зорі у весняному саду. Здавалося, що яскраві спалахи уявно опускалися не лише на долоні, а в самісіньке серце. А вони так бажали знайти свою. Дарина і Віталій були однокласниками. Дівчина часто під час уроків ловила його пильні погляди. Так непомітно і школу закінчили. Мати Дарини бачила закоханих і розуміла, що щасливою донька з цим хлопцем не буде. Не раз намагалася поговорити з нею, але без результату. Дарина ствердно говорила, що їй потрібен тільки Віталій. Хлопець хотів всього найкращого, а мати в усьому йому догоджала. Єдиний син, випещений, все найкраще  йому. Дарина продовжувала зустрічатися з Віталієм, а у матері розривалося серце за долю дочки. Випускний вечір поклав початок  новим, досі незвіданим стосункам. Дівчина розуміла, що рано чи пізно таке повинно статися. Тепер вона ще більше була прихильною до хлопця. От тільки Віталій почав від неї віддалятися. Часто більше тягнувся до друзів, компанії, забуваючи Дарину. Тепер серед них дівчина почувалася зайвою. Софія бачила, що такі стосунки приносять доньці тільки страждання. Тож знову почала розмову:

-Не зустрічайся з Віталієм. Нещирий він з тобою. Ти ж бачиш, як поводиться. Вже нечасто приходить. 

Даринка приховала від матері, що на вихідних пообіцяв прийти і не прийшов, а вона так чекала і  сама на танці не пішла, сказала:

-Справи в нього. Готується до вступу. 

Софія  тільки й сказала:

-Яке там поступати. Як мати подбає, то буде вчитися. 

А потім запропонувала:

-Є в мене колега, а в неї син, правда, старший за тебе. Вивчений, перспективний, з хорошою роботою. Квартиру свою має. Ти подумай добре, що для тебе краще: твоє шкільне кохання, за якого тільки страждаєш чи щасливе життя у великому місті. 

Дарина  не хотіла більше слухати матір, яка поставила її перед вибором. Але розуміла, що у стосунках з Віталієм щось не так. Ледве дочекалася суботи. Віталій часто ввечері без попередження приходив серед тижня. Тож дівчина виглядала, але він не йшов. Поспішила на танці. Якось не по собі було, бо завжди хлопець заходив до хати, разом йшли,  назад приводив. Не стала чекати. Там побачила спільних друзів, от тільки коханого не було. Після чекань запитала хлопців, які, чомусь, мовчали і відводили погляди, але один з них відповів, що Віталік до бабусі поїхав. Здається, повірила. Знову чекала тиждень. Не прийшов. Зустріла на танцях. Вразила прохолода, яка віяла від хлопця  літнього спекотного  вечора. Тож нічого не питала. Провів додому,  говорив, що любить і сумував, домігся знову свого бажаного. Валентина вважала себе його дівчиною, тож вірила. Пообіцяв прийти, і знову не прийшов. Дівчині почала набридати така непевність. Вирішила не шукати зустрічі. Тож більше тижня не бачилися. Вже почала задумуватися над материною пропозицією, адже, як казала: "Поганого не пораджу". Із цікавістю вирішила, що хоча б подивиться, який він той Мирон. Але ще вагалася. Розчулили розповіді тітки і  сусідки про їхнє невдале заміжжя, які, то одна, то друга, заходили до дівчини і просили, щоб не псувала свого майбутнього з Віталієм. Дівчина підозрювала, що вони щось знають більше за неї, але нічого не допитувалася. Знову, коли мати завела розмову про Мирона, дівчина сама не очікуючи, сказала, що хотіла б його побачити. Через декілька днів недільного ранку приїхав з подарунками. Поговорили. Довго не був. Запросив її на побачення у місто, пообіцявши, що заїде, забере. Дарина після двох зустрічей зрозуміла, що для неї відкрився зовсім інший світ. З Мироном було цікаво спілкуватися. Він багато знав. Але, на жаль, вона нічого не могла пообіцяти, бо думала про Віталія. А тут ще Мирон почав говорити про одруження. Відповідала, що ще не готова вийти заміж, бачилися лише декілька разів. Аж посварилися. Віталій не з'являвся, літні дні проводив у бабусі в сусідньому селі, допомогав. Не приїздив і Мирон. Одного дня Дарина несла у великій каструлі зварену картоплю на толоку. Щойно майстри зробили для їхньої вулиці газопровід, то готували для них обід. Як тут біля неї зупинився автомобіль. Вийшов Мирон і почав запитувати:

• Вийдеш за мене заміж? Ти подумала?

Дівчина поспішала, але відповіла:

-Я ще зовсім молода, щоб заміж йти. Треба хоча б перший рік провчитися. 

   Мирон, не сказавши ні слова, спересердя сів у авто і швидко поїхав. Дарина навіть не засмутилася. Їй була неприємна така наполегливість хлопця. Тож знову чекала Віталія. Ніяк не могла заспокоїтися, що таким швидкоплинним виявилося шкільне кохання. Адже разом вже майже три роки. 

    Одного погожого літнього вечора завітала до неї, як кажуть, непрошена гостя. Дарина знала дівчину, яка була на рік старша за неї. Тож довідалася, що її бабуся живе в тому  селі, де і Віталія. Розповіла, що вони там і зустрілися. Та так, що хлопець і додому їхати не хоче. Тривають їхні стосунки від початку літа. І в їхньому селищі він до неї приходив не раз. Особливо у вихідні. Тепер Дарина згадала про те, як Віталій обіцяв прийти і не йшов до неї, натомість, з'являвся через день чи два. Найбільше обурило те, що Алла наголосила, що парубок сказав, що вже не зустрічається з Дариною, бо розлюбив її. Тож небажана гостя просила її не шукати зустрічей. Після таких відвідин дівчина ніяк не могла прийти в себе. Розуміла, що не буде ніяких пробачень, якщо він так розтоптав їхню любов. Вражало те, що він навіть не подумав про те, що Дарина може від нього бути вагітною. Але заспокоювала себе, бо, на щастя, цього не сталося. Думала, як їй бути. Розуміла, що надворі останній літній місяць. Незабаром вона поїде навчатися у місто, де живе Мирон, яке їй так сподобалося. Тепер і той підстаркуватий парубок видавався їй не таким осоружним. Дійсно, він був високого зросту і гарним на вроду. Але тепер її  мучило запитання: "Може, вже іншу знайшов,  вона ж відмовила?!". Софія ніби відчула настрій доньки. Тож заговорила до неї, нагадавши, що Мирон все ще  чекає відповіді. Про Віталія нічого не згадувала. Дарина зрозуміла, що мати тоді почула її з Аллою розмову. На подив собі  самій дівчина промовила:

-Та згодна я, мамо. 

Мати зраділа, похвалила розумницю:

-Правильно зрозуміла. Надійний Мирон чоловік. А у Віталія одні гульки, випивка та дівчата в голові, то одна, то інша. Як з таким жити? Я і одруження твоє з таким не допустила б. 

    Мирон знову приїздив і кликав до себе. Дарина відчула зовсім інше життя, цікаве, перспективне. Засватав дівчину. Почалося навчання. Стали жити в міській квартирі. Того разу на вихідні Дарина до батьків поїхала сама, бо в Мирона були незалагоджені справи. Певно, Віталій піджидав її, бо зразу з'явився біля хвіртки. Напівпитку, як кажуть, для сміливості. Вимагав, щоб дівчина до нього вийшла. Побачивши Дарину, накинувся на неї  з образливими словами:

-Що кажеш, заміж вийшла? 

-Ще не вийшла, тільки засватана, - спокійно відповіла. 

-Живеш з ним, забула, що в нас з тобою було. Ти тільки моя, - розлюченого кричав Віталій. 

Тоді Дарина йому все пригадала: і як чекала його, виглядала, на танцях шукала, як непрохана гостя приїжджала. А потім запитала:

-То де ж ти літо був? 

- Я думав, що  будеш чекати мене, перевіряв я тебе, а ти відразу заміж , - знову кричав. 

-Бо ти зрадив мене, - тільки й сказала на те. 

Не могла не згадати Віталію про те, як вони чекали цього літа, а він своїми необдуманими вчинками знищив її довіру, зруйнував стосунки. Дійсно, таке очікуване літо дівчина провела самотою. Тільки і подумала: "Добре, що Мирон нагодився, тепер у неї зовсім інше життя". 

Віталій не відступав, прохав скасувати весілля і вийти заміж за нього. 

Дарина відповіла коротко:

-Ні, і ще раз, ні. 

А потім додала, що хоча і не треба ніяких пробачень, але вона ніколи не зможе забути  те, скільки страждань приніс він їй своїм зникненням. Вона побачила тепер іншого Віталія, точніше, його спрвжнє обличчя. 

   Мовчала про те, що не могла тепер нічого змінити, адже під серцем вже носила дитину від Мирона.  Дізнавшись про дитину, майбутній чоловік її на руках носив, а його батьки оточили неабиякою турботою. 

    Дарина прохала більше її не турбувати, побажала хлопцю знайти свою  долю. Тож розлючений Віталій пішов. 

     Через місяць дівчина вийшла заміж. Весілля у великому місті. Все ніби у казці. Потім народилася донька. Свекруха з матір'ю допомагали з дитиною, тож Дарина могла спокійно вчитися. Мирон виявився люблячим чоловіком і турботливим батьком. Чекали на другу дитину. Дарина тільки-но довчилася. Одного вечора, вклавши доньку спати, Мирон повідав дружині свою таємницю. Виявляється, він вже був одруженим. Прожив у шлюбі майже десять років. От тільки дітей не було. До яких лікарів тільки пара не зверталася. Потім порадили, щоб вони змінили партнерів. Зі слів Мирона  Дарина зрозуміла, що почуття якось несподівано зникли. Тож спокійно поговоривши, вирішили почати нове життя. "Спочатку вийшла Ліда заміж, а через півроку я вперше тебе побачив", - повідав Мирон. Дарина дізналася, що у Ліди вже двоє дітей. Тож подумала, що і чоловік не хоче від неї відставати. Згадав про те, як побачив її вагітну, а потім і Даринка йому сказала, що в них буде дитина. Тож зрозумів, що вони з колишньою зробили правильний вибір. Дарині було дивно, що тоді наречений від неї приховав правду. Але не образилася. Невідомо, як тоді вона її сприйняла б. А тепер, коли вони мають доньку і  чекають  на появу ще однієї дитини, можливо, сина, зрозуміла Мирона. Невдовзі і син народився. Все було б добре, але радість сім'ї затьмарила несподівана хвороба Дарини. Безліч обстежень. Але їй не ставало краще. Здавалося, вже опустили руки від безнадії, але є у неї двоє маленьких дітей, які були в матері. Безсила,чекала-виглядала Мирона, але він не їхав. Приходячи в себе, думала, що він, можливо, їздить по інших медичних закладах, шукає вихід. А він, дійсно, їздив, тільки на полювання і рибалку. Ось так опустив руки і чекав найгіршого, бо лікарі нічого втішного не обіцяли. Сказали, що потрібно чекати. От він і чекав. Навідувалися батьки Мирона, прикриваючи чоловіка, пояснюючи, що він тяжко працює, щоб заробити більше грошей. Мати не могла приїхати, бо була з їхніми дітьми. Тільки одного разу була з батьком і дітьми, коли Мирон привозив машиною. Ось так було. Страшно і згадувати Дарині, що з лікарні її привезли додому зовсім інші люди з села, де проживали її батьки. Знала, що діти в селі, то й поїхала до дітей. Потім випадково  довідалася, коли їй було в лікарні дуже погано, несподівано помер Віталій. Ще довго образа жила в її серці за  те, що чоловік кинув її хвору. Точніше не кинув, а забув про неї. Але  чоловік поводився ніби нічого такого й не сталося. От тільки як Дарина могла  жити з образою, невідомо. Але якось жила заради дітей. Розуміла, що нікому нічого не доведе. І від розмов ще гірше буде. Як кажуть, без пояснень і пробачень. Певно, зрозумів, колипотрапив в аварію. Після тривалих турбот Дарини зміг знову стати на ноги. Тож одного разу почав дружині цілувати руки, просити пробачення за те, що він тоді, коли була хворою Дарина, так себе поводив. Не хоче жінка те згадувати. Але образа глибоко осіла і не зникає. Нагадує про себе тупим болем. 

    Не треба пробачень. Не треба смутку, болю і необдуманих вчинків. Дійсно, не зникає і не забувається те, що  не можна пробачити.