Галина Максимів. Конкурс одноактних п'єс
НЕБЕСНІ РІКИ
П’єса в одній дії
Дійові особи:
Сем –– хлопець років 19, матрос.
Ліліт –– дівчина років 23, офіціантка.
Занавіс відкривається і ми бачимо палубу круїзного лайнера «Мрія». Довкола шумить море, ячать чайки, сходить сонце. На палубі з’являється Ліліт у формі офіціантки, в тапочках з бомбончиками, синій уніформі й білому фартушку. У руках тримає тацю, на якій напівпорожні склянки з томатним соком і недоїдені сендвічі. Вона висока, білява, з зеленими очима і звабливою усмішкою.
Раптом відкривається люк. Наверх показується розвідний ключ, потім одна рука, потім друга, далі –– голова в кепці. Вилазить Сем, замурзаний, у брудній робі. Він нижчий на голову за Ліліт, приземкуватий і прудкий. У нього чорна густа чуприна і сині очі.
Ліліт злякано кричить.
Ліліт: Ай!!! Ой!!!
Сем: Знову ти! (усміхається)
Ліліт: Вічно вилазиш як кротисько, вічно лякаєш мене.
Сем: Я не знав що тебе дідько сюди принесе.
Ліліт: Я годувала ранніх пасажирів сніданками. Повертаюся з каюти того багачиська з Конектикута.
Сем: І чим ти його годувала? Цицькою? (сміється)
Ліліт: Ще чого! (обурено, її обличчя червоніє зі злості).
Сем: Але ж ми чули, як ти дбаєш про добрий настрій капітана. Минулої ночі стогони і зойки сколихували корабель наче хвилечки, хвилі, хвилиська, цунамі….
Ліліт: А тобі заздрісно?! Можеш хіба мріяти про таку цукерочку як я.
Звучить перший куплет пісні «Не дала» Андріани. Ліліт пританцьовує в такт.
Сем: Жоден з них тебе не візьме заміж. Кєп глибоко одружений. Той бізнесюк з Конектикута скупий. Він винайняв на добу повію. Вийшли ми у море. Настав час платити і він виштовхнув її за борт.
Ліліт: Але ж вона виплила! (схвильовано)
Сем: Так, її виніс на спині щасливий дельфін. Вона тримала обома руками здоровецьку акулу за горлянку. Акула затнула зубами і закотила очі. Дельфін ту дівицю підкинув на борт нашого судна. Вона опинилася перед каютою тої самотньої бабці. Відкрила двері і вкинула акулу бабусі в ліжко…
Ліліт: Всі думали, що та скандальна бабуся з переляку склеїть ласти. Але дзуськи! Вона своїм 13 Айфоном зробила селфі з акулою та відправила правнукам. Потім акулу приперла до нас на кухню. Сказала кухарям запекти цю рибку і пригостити всіх гостей.
Сем: Кухарі були такі мудрі, як мій кінь навесні. Запекли акулу непатрану. Бабусі дісталася голова, капітанові хвіст. Вони найлегше пережили ту ніч.
Ліліт: А ти пробував?
Сем: Так…Ще в чотирнадцять років…
Ліліт:… акулу….
Сем:…та мілфа була тридцятирічною і симпатичніша, ніж ця плоскогруда… акула.
Ліліт: Ти про мене?
Сем: Про акулу, звісно. Я ж казав уже!
Ліліт: половина кают на круїзному лайнері пусті. Можемо прогулятися ними, як стемніє.
Сем:Я не проти. Чуєш, як небо дихає. І як дихає море. І наш корабель –– наче скалка в його легенях.
Ліліт: Море часто кашляє. Так само, як наш кєп.
Сем: Він старий, прокурений койот. Я говорив йому, що море кашляє нами, а він каже, що я дурна матросня, яка не розрізняє, де південь, а де північ. Але я знаю, де північ. Там, де росте мох…
Ліліт: Це не так. Мох росте там, де багато вологи. В лісі це може бути південь, захід або схід. А на півночі він практично не росте. Якщо заблукав, краще орієнтуватися по Полярній зірці.
Сем: А якщо зірки нема, небо чорне. Нічого не видно. Виють койоти.
Ліліт: Тоді тобі в протилежний бік від койотів…
Сем: А якщо вони виють довкола?
Ліліт: Тоді просто чекай на них.
Сем: Мені потрібно йти...
Ліліт: почекай (заступає йому дорогу і дивиться в очі).
Сем: Побачимось згодом.
Раптом корабель струсонуло. У Ліліт з рук випав піднос, в Сема розвідний ключ.
Ліліт: Що це?
Сем: Це бууууууууря!!! Бууууря!!!! (протяжно, розмахує руками)
Ліліт: Корабель хитає. Чому ніхто не вибігає на палубу, не кидається за борт? Не верещить, не плаче, не шукає шлюпок, не поливає все довкола блювотинням?
Сем: Бо наш корабель –– привид. Тут тільки ти і тільки я. Всі наші ролі –– ілюзії. Ми ніхто в цьому океані. Але ми тут нарешті можемо бути собою.
Ліліт: Тобто нічого нема??? (схвильованим голосом).
Сем: Нема! (ствердно). Це корабель бога Ра. Змій Апеп живе у підземних водах Небесного Нілу. Щоночі бог Ра на Заході спускається під землю. Апеп намагається завадити йому почати новий день. Він випиває воду аби корабель застряг у мулі. Але Ра завжди перемагає, набувши подоби кота. Він розрубує Апепа на частини, спалює та скидає до безодні. Та змій відновлюється. Коли Апепу вдається наздогнати Ра вдень і обвити його човен, настають бурі. Коли він проковтує човен, починається сонячне затемнення. Та бог Сонця завжди долає ворога.
Стає дедалі темніше. Чути клекіт хвиль…Блискавиці й грім. Ліліт присідає і починає збирати склянки та остатки їжі.
Сем щось роздумує, а потім починає хаотично шукати в кишенях своєї роби. Чутно наближення шторму, завивання вітру.
Сем: Десь був мій ліхтарик… (стурбовано далі шукає)
Ліліт: Дивно…. Втекти з своєї країни. Вже чотирнадцять років війни. Наш дім зруйнували, і нашу вулицю спустошили. Наше місто спалили. Я бачу цей корабель і не бачу суші. А цей божевільний хлопчисько (вказує пальцем на Сема, який і далі обмацує свої кишені) каже, що нічого нема, крім нас двох. Я навіть трохи вірю йому. Але в тихі ночі мені часто сниться минуле…
Раптом Сем перестає шукати, знімає з себе робу і взуття. Він постає босим, у давньоєгипетському вбранні жерця. Ліліт відсахується набік. Паде на коліна, затулює руками очі і починає ридати.
Сем: Плач Іпусера перед тобою, Ліліт. І перед всіма, хто мені вірить і не вірить. Столиця стурбована недостачею. Всі прагнуть розпалити громадянську війну. Нема можливості чинити опір. Країна зв’язана бандами грабіжників. У сильної людини підлий бере її майно. Дивіться: черв’як їсть знатних покійних. Той, хто не міг зробити собі саркофага, став власником гробниці. Дивіться: власники гробниць викинуті на вершини горбів. Той, хто не зміг зробити собі труни, став «власником» заупокійного маєтку.
Дивіться: це сталося тепер з людьми. Той, хто не міг собі побудувати навіть хатину, став тепер власником будинку. Дивіться: придворні вигнані з домів царя. Дивіться: благородні жінки перебувають у притонах. Вельможі принишкли в темних коморах. Той, хто не спав навіть попід муром, став тепер власником ложа.
Дивіться: власник багатства проводить ніч, страждаючи від спраги. Той, хто випрошував напої, тепер власник глеків, Дивіться: власники розкішного одягу тепер в лахмітті. Той, хто ніколи не ткав для себе, тепер власник тонкого полотна. Дивіться: той, хто ніколи не будував собі навіть човна, став тепер власником кораблів. А справжній власник дивиться на них, але вони вже не належать йому. Дивіться: той, хто не мав тіні, став тепер власником тіні. А колишні власники тіні охолоджуються тільки від подуву вітру. Дивіться: той, хто не знав навіть ліри, став тепер власником арфи. Той, хто навіть для себе не співав, славить тепер богиню Мерт.
Ліліт починає ридати.
Сем не звертає на неї уваги і кружляє у танці по всій палубі.
Ліліт: Для кожного прийде час, коли в мене не буде нічого, окрім темряви. Але що робить тут цей крейзі? (показує на Сема, який кружляє по палубі).
Сем: (зупиняється) Приєднуйся, Ліліт!!!
Ліліт: Він ще й до танцю просить. А де подівся той первісний змій? Де цей спокусник?
Було в нас на міському озері збіговисько:
зловили лох-неське чудовисько.
Кажуть, заплило випадково
Але то було не чудово, –
якби воно не виплило – трагедія,
але воно виплило – от комедія!
Каже: я не лох, не надійтеся
то не мене, – Бога побійтеся:
нащо було так хвалитись й брехати,
тут нема що із риби лапати,
і нема вже тут крабів і раків,
та ідіть ви лісом… гуляти.
Та як для одних у країні війна,
для інших –– можливість одна,
На лохнессі можна заробити:
Непоганий піар розкрутити, ––
увійти в героїчну історію ––
типу «ні при чім, але стою я».
Й нессі нагострили кігті й шипи,
вбрали у латекс, що ледве глипа,
тісно як, о який то мор й задуха!!! ––
але хто ту бідолаху слуха:
влаштувати на лохнессі акцію ––
запустити мазохістську атракцію:
Подвійне задоволення: плати-бий,
шаленій неначе сам не свій,
Потрійне задоволення: плати-бий-плати,
нам не треба наркотиків –– в нас паралельні світи!
О, нессі тікай через всі ріки-кордони і блокпости,
і якщо зможеш за ганебний мазохізм прости,
можеш зрештою і не прощати ––
Втікай чимскоріше. Ти вигідне! Будуть шукати!
Сем стишує свої танці. Захекується. Паде знеможено на палубу. Чутно, як хвилі б’ються об корабель. Притишено на наступні 7 діалогів звучить епілог твору Яна Сибеліуса «Туонельський лебідь»
Ліліт: Я втомилася (втирає обличчя правою рукою). А чому нам не можна до однієї з цих кают?
Сем: В них поселились прибульці. На кожній каюті табличка «Не турбувати».
Ліліт: Можливо, хтось з них зверне на мене увагу! (Ступає три кроки вперед)
Сем: Стривай! (хапає її за ліву руку). Вони везуть ковчег завіту. Він опромінює всіх, хто без захисних костюмів. Прибульці жахливі, коли голі. Не йди!
Ліліт: Який з тебе толк? Я так і помру не дочекавшись від тебе конкретних дій!
Сем: Мій президент паде через кожну другу сходинку трапу літака. Він навчив нас один раз говорити «так», другий раз «ні».
Ліліт: В нашій країні кожен –– президент…
Сем: Але ти поїдеш до моєї країни…
Ліліт: Я ще подумаю… (кокетливо, усміхаючись)
Сем: Станцюй мені щось!
Ліліт: Хвилинку! (рішуче). Але я не хочу танцювати на плоскій поверхні. Зараз знайду щось підходяще.
Заходить вбік сцени і витягає з темряви велетенську черепаху. Спочатку вона хоче ставати на її живіт. Обходить, хитає панцир туди сюди. Далі махає рукою. Забігає вбік сцени, виносить супутникову тарілку. Хоче стати на неї, але тарілка перевертається. Робить ще одну спробу. Заходить з іншого боку. Так само. Сем уважно дивиться на неї. Ліліт починає співати.
Ліліт: Прошу вас на шоу, бо цей час прийшов. Набридла ця гра. Минула пора! Ремені пристебніть. Доллю вам за мить. Це богема знай, тож друже, пий до дна! Я бували в пеклі, я зламали власний код Воооу!!! Як амоніт, чекали слушну мить, відкрився рай мені. Зламали код!!!
Далі звучить Nemo «The Code» (наступний куплет і приспів). Сем і Ліліт підспівують і пританцьовують.
Раптом гуркотить грім і блискавка. Хвилі гудуть ще агресивніше. Темніє ще дужче. Сем влягається на палубі, простелює робу під голову. Ліліт лягає перед нього. Він обіймає її. Їх майже не видно.
Ліліт: (шепотом) Ти знайшов ліхтарик?
Сем: (шепотом) Ні … Він нам не треба…
Ліліт: Так. Темрява –– мій друг….
Сем:…… що це?
Ліліт: …ліхтарик.
Сем: О, мати Василева. Перше, коли я мацав, він був менший.
Ліліт: Це розумний ліхтарик…
Сем: Чому він такий гарячий. Ніби струмом руку вдарило. Ой!
Ліліт: Це електрошокер. Спочтку загс, а потім ліхтарик. І мох, де волого...
Сем: (зривається на ноги) Щось тут не те… Де я?
Ліліт: (присідає). І справді, де ми?
Раптом повільно виникає світло. Висвітлюється веселка.
Сем: Бог дав завіт веселки і сказав що ніколи не буде нищити людей потопом…
Ліліт: (перебиває його) Нема нічого. Не буде нас. Все марно. Ми живемо відрізок часу між життям і смертю. Ми ніколи не перетнемо разом на човні жодну з небесних рік.
Сем: Дзбани їхніх вод несподівано виллються на наші голови.
Ліліт підводиться. За сценою лунає сильний чоловічий голос:
«Капітане. ми знайшли їх. Пристрілити чи в наручники?»
Сем і Ліліт обертаються туди, де звучав голос. Прикладають руки до очей, мружаться. А потім міцно беруться за руки.
Занавіс.
