Роні К. (Ковтун Вероніка). Конкурс одноактних п'єс

Квітка проти сумніву

П’єса на одну дію.

Дійові особи:

Квітослава – молода дівчина, музикантка

Сумнів – дух з голосом юнака

(дівчина стоїть з нотами біля входу на сцену, готується презентувати свою першу авторську пісню)

Квітослава: Нарешті! Я заспіваю свою авторську пісню. Настав і мій…

Сумнів: (на розпів) В тебе нічооого не вииийде.

Квітослава: Що? Хто це?

Сумнів: О, моя дорогенька, я можу бути тим, ким ти забажаєш.

Квітослава: Де мій друг? Він щойно стояв поряд.

Сумнів: То я ж і є він. Ти мене не впізнала, Квіточко? Я ж один тебе так називаю, правда?

Квітослава: Ні, ти не можеш бути ним. Це не правда.

Сумнів: Подружко, ну ти чого? Я тобі доведу. Спогади – ось що головне. Пам’ятаєш як ти у другому класі прямо на сцені зганьбилася?

Квітослава: Що?

Сумнів: Ну тоді, коли ти текс забула. Ти ще тоді поклялася, що не сцену більше не вийдеш. Смішно, правда? Ми ж зараз за лаштунками стоїмо. Обіцянки-цяцянки виходить? А що як сьогодні повториться та ситуація?

Квітослава: Я була у другому класі! Мала і не розумна. Досить згадувати те, що було ще за царя Гороха.

Сумнів: Ну добре. Хочеш я буду твоєю мамою? Вона ж ніколи не хотіла, щоб ти музиканткою була. Лікаря виростити хотіла, чи не так?

Квітослава: Але вона підтримала мене.

Сумнів: Так, але ти певна, що від усього серця? Ти ж не хочеш стати найбільшим розчаруванням у житті рідної, милої матусі?

Квітослава: Мама мене підтримає. Я певна. Я певна. Я певна… Мабуть.

Сумнів: *сміх*. Мабуть… Моє улюблене слово. Мабуть… Це слово – мультивсесвіт з сотнями, тисячами нових і нових гілок. «А що як…» Це завжди стоїть за «мабуть».

Квітослава: А що як ні? Що як я і є розчарування? Що як я не зможу? Що як зганьблюся знову?

Сумнів: О, як же я це люблю. Непевність. Це моя їжа. Моє задоволення. Задумайся, скільки всього можу піти не так.

Квітослава: Можна забути текст…

Сумнів: Загубитися в нотах…

Квітослава: Впасти на сцені…

Сумнів: Заплутатися в клавішах…

Квітослава: Натиснути не ту ноту…

Сумнів: І це тільки початок списку. Все може статися. І якщо станеться, то виправити ти це не зможеш. Ми не вміємо подорожувати у часі. А ще про однокласників не забувай. Пам’ятаєш, коли ти тільки почала займатися музикою вони  сміялися з тебе?

Квітослава: Як таке не пам’ятати? Вони казали, що в мене нічого не вийде. Що можна навіть не пробувати. Стривай-но, ти ж зараз робиш те саме. Чим же тоді ти краще за них?

Сумнів: Я стараюся направити тебе. Врятувати…

Квітослава: Від чого? Можливості нарешті досягти чогось?

Сумнів: Від можливості зганьбитися перед повним залом людей. Просто уяви як це неприємно, коли над тобою сміються. Коли кожен йде по вулиці, тикає в тебе пальцем і гиготить. Коли ти ловиш на собі то насмішливі, то співчутливі погляди.

Квітослава: Жахливо, мабуть.

Сумнів: Тааак, жахливо. Просто неможливо таке стерпіти.

Квітослава: Але все ж таки… Цей день – моя мрія. Вийти на сцену… Це те, до чого  я йшла все своє життя.

Сумнів: Ходімо зі мною! Я покажу тобі один з варіантів твого майбутнього. Візьми мене за руку. І заплющ очі. Не бійся, я не кусаюся.

Квітослава: Ну добре.

Сумнів: Чудово. Все, вже можна розплющувати.

Квітослава: Де ми?

Сумнів: Очевидно ж, у залі. Дивимося на сцену, де ти повинна виступати. О, дивись. Це ти.

Квітослава: Але як таке можливо? Щоб я була і тут і там?

Сумнів: Зі мною все можливо, Квіточко. Глянь, зараз ти почнеш грати. Ой, жах який, ти забула текст. Сидиш і не можеш згадати. Глянь на того чоловіка в першому ряду. Він почав тихо хіхікати. О, вже не стримується. Його почали підхоплювати. Бідна, бідна Квітослава. Хто ж тебе пожаліє? А он дідуньо. Він не сміється. Здається, зараз заплаче.

Квітослава: Це мій дідусь. Це він навчив мене грати.

Сумнів: Ти його розчарувала. Як же шкода старенького! Дай руку! Навіть не сперечаєшся зі мною? Похвально.

Квітослава: А тепер де ми?

Сумнів: В гардеробній, вже після концерту. Глянь онде ти, в куточку, плачеш. Чи ж воно все варте твоїх сліз? Тож може не треба. Може пора вже відкинути пусті мрії, пусті сподівання.

Квітослава: Можливо  ти і правий.

Сумнів: Якщо ти ще сумніваєшся, дозволь мені розповісти скільки можливостей ти втрачаєш, хапаючись за цю.

Квітослава: Розкажи.

Сумнів: Ти могла б бути юристом замість цього. Чи чудовим лікарем, як і хотіла твоя мама. Ти могла б підійматися десь інде, якби не стояла тут зараз.

Квітослава: Але музика – це моя пристрасть. Без неї я наче й не жива, я наче згораю в безодні відчаю.

Сумнів: О, моя дорога, це пройде, не хвилюйся. Ти не перша, хто відмовляється від мрії задля стабільності і ментальної безпеки і, я певен, що не остання.

Квітослава: Але ж хіба це добре? Вони відмовляються від себе.

Сумнів: О ні, вони вибирають себе. Вибирають жити в стабільності.

Квітослава: Але стабільність – це не єдине щастя в житті.

Сумнів: Ти знаєш, ти права. Не буду з тобою сперечатися. Але багато людей вибирають її. І їх не можна в цьому звинуватити. Для них – це єдиний правильний вибір.

Квітослава: А для мене?

Сумнів: Ти мене слухаєш взагалі? Я вже сам не знаю скільки я тобі намагаюся щось довести, а ти не можеш дослухатися до здорового глузду! Вибач.

Квітослава: За що?

Сумнів: За те що накричав. Це не в моєму стилі. Але ти не перша, кого я не можу запевнити в своїй думці. І я хвилююся за тебе. Тому трохи нервовий.

Квітослава: За мене не треба хвилюватися, я вже доросла дівчинка.

Сумнів: Ти не розумієш…

Квітослава: Чого я не розумію?

Сумнів: Того тиску, який ти отримаєш в разі невдачі. Постарайся не просто послухати, а почути мене.

Квітослава: Я тебе чую. Але не хочу чути. Я хочу зіграти там, на сцені.

Сумнів: Але ж осуду ти боїшся, правда?

Квітослава: Правда.

Сумнів: Ну ось. Це і треба було довести.

Квітослава: В твоїх словах є логіка. Покажи мені ще раз.

Сумнів: Що показати?

Квітослава: Мій провальний виступ.

Сумнів: Ну добре.

Квітослава: Це жахливо. Жоден не… Ти чув?

Сумнів: Що?

Квітослава: Слова маленького хлопчика ззаду.

Сумнів: Які слова?

Квітослава: «Мам, ця тітонька така хоробра. Коли виросту, хочу бути такою як вона. Так, вона забула слова. Але ж вона спробувала вийти на сцену. І не побоялася нікого».

Сумнів: Це маленький хлопчик. Він сам не розуміє, що каже.

Квітослава: О ні, мені здається, що він все прекрасно розуміє. Знаєш, а я тут подумала. Ну що найгірше може статися? З мене посміються? Ну і нехай. Однією ганьбою більше, однією менше. Переживу. І не таке переживала. Мене не підтримають? Що ж, обійдуся якось без їхньої підтримки. Але допоки в світі буде хоча б один такий хлопчик, можна і треба старатися. Хоча б задля них. І задля себе.

Сумнів: Ні, ні, ти не розумієш. Це буде жахливо. Це буде найгірший момент в твоєму житті.

Квітослава: Або найкращий. Не спробуєш – не дізнаєшся.

Сумнів: Ні! Ти зганьбиш себе! І мене разом з тобою!

Квітослава: Здається, я зрозуміла як ми переносимося в просторі. Дай руку. Я не кусаюся, так ти казав? Чудово.

Сумнів: Ми тут вже були.

Квітослава: Так, дивилися одне з можливих майбутніх. А зараз подивимося інше. Глянь, он я виходжу. Дивись я не забула текст! Дограла до кінця і… Аах, вони мені аплодують. Глянь на обличчя того чоловіка. Воно світиться від задоволення. А на ту маленьку дівчинку глянь. Здається, після такого і стають митцями.

Сумнів: Не може бути. А-а-але той дідуньо, він все одно плаче. Ти його розчарувала все одно. Змусила старенького лити сльози.

Квітослава: Нічого ти в людях не розумієш, це сльози гордості. Мій дідусь радіє за мене. Відпусти мене. Дай зіграти.

Сумнів: Ні!

Квітослава: Ти не зможеш тримати мене тут вічно. Я маю крила. І ці крила – віра, воля і мистецтво.

Сумнів: Зможу. Я заберу твої крила як у тієї Повітрулі.

Квітослава: Ти ж знаєш що у легенді вона їх собі повернула, правда?

Сумнів:  Ми тут не в казки граємо! Тим паче, повернула то повернула, але потім їх знову забрали.

Квітослава: В кожній казці є доля правда. Пригадуй, десь ти таке точно чув. А я не Повітруля і вірю, що якщо свобода для тебе важливіша за все інше, то навіть якщо ти не зможеш повернути назад свої крила, то відростиш нові. Я не дозволю тобі мене контролювати.

Сумнів: Ні, ні, кайдани, зроблені мною, слабшають.

Квітослава: На останок скажу: не помиляється лиш той, хто нічого не робить.

Сумнів: То може й краще нічого не робити?

Квітослава: Ні. А знаєш чому?

Сумнів: *тихо* ні.

Квітослава: Бо той, хто нічого не робить, нічого й не досягає.

***

Квітослава: Це була моя остання розмова з Сумнівом. Хочете знати як пройшов той концерт? Я декілька раз натиснула не ті ноти. Але від цього Земля не зірвалася і динозаври не воскресли. Я виправилась. І все пройшло доволі добре. Після цього моя кар’єра пішла вгору. А де ж Сумнів? Що ж, мабуть, десь інде. Може докучає іншим. А може вам? Якщо так, то ввічливо попросіть його піти. Не допомагає? Тоді виженіть його криком. Віра – ключ до успіху. Головне вірити в ціль і йти до неї впевненими кроками. А, і не боятися зробити помилку, звичайно. І це я зараз не тільки про музику.

Сумнів: У тееебе нічооого не вииийде!

Квітослава: Ти помилився адресою.

Сумнів: А, це ти.

Квітослава: Як успіхи з «порятунком» людей.

Сумнів: Нормально.

Квітослава: Можливо тобі треба змінити кваліфікацію.

Сумнів: Ой, всьо, бувай. Кінець комедії.

Квітослава: Дивний тип. Але не забувайте те, про що я сказала. Вірте в себе, живіть без зволікань. Цінуйте свою свободу. І це я не тільки про музику.