Юрій Васюк. Конкурс одноактних п'єс
МАЛЕНЬКЕ ПІСОЧНЕ ЖИТТЯ
ДРАМА
ДІЙОВІ ОСОБИ
БАБУСЯ – жінка похилого віку
ВЛАДИК – хлопчик років 4-5
МІСЦЕ ДІЇ: ДИТЯЧИЙ МАЙДАНЧИК - ПІСОЧНИЦЯ, ЛАВКА
Владик поспіхом йде до пісочниці. У нього в руці машинка.
ВЛАДИК: Бабусю, ну, я тут хочу гратися… Це ж моя улюблена пісочниця! Я тут завжди провожу вільний час. Хутчіше, Бабусю.
З’являється Бабуся. Чимчикує старечою ходою. У Бабусі в руці пакет з іграшками.
БАБУСЯ: Владику, та куди ж ти так поспішаєш?! Встигнемо. Добре, що хоч цю тривогу кляту відмінили. …Фух, я ж вже не вженуся за тобою. Ти такий швидкий, онучку.
Владик залазить в пісочницю. Сідає на пісок.
БАБУСЯ: Аби ж я була молодшою, як колись, то і питань би не було. А тепер… (не голосно, сама до себе, зітхаючи) Казала ж татові, щоб одружувався молодим. Досидівся…
ВЛАДИК: Подай мені, Бабусю, мої робочі інструменти.
БАБУСЯ: Інструменти?! Ти вже, як тато твій.
Бабуся кладе в пісочницю пакет з іграшками.
ВЛАДИК: Я буду машини ремонтувати. Виросту, то буду шофером.
БАБУСЯ: Будеш, як тато… Він навчить. (Бабуся подає Владику лопатку з пакету)
ВЛАДИК: А хіба ти стара, Бабусю?
БАБУСЯ: Та, вже й не молода. Це ж ти, як те козеня мале, стрибаєш. А хіба я зі своїм артритом так пострибаю. Я вже, як черепаха повільна.
ВЛАДИК: Так треба купити мазь, як в телевізорі казали. Хочеш, я тобі гроші свої дам? Помажеш, і все перестане боліти. І ти тоді будеш стрибати, як коза.
БАБУСЯ: Та, вже навряд чи. Це вже старість прийшла… Хтозна й коли…
ВЛАДИК: Ми тоді будемо наввипередки бігати… (сміється)(не голосно) Бабусю, а правда, що ти на мітлі прилетіла?!
БАБУСЯ: Ой, господи! Ні, онучку. Що ти таке вигадуєш?!
ВЛАДИК: Мама казала, що ви летіли… Летіли і прилетіли. Мітлу поставили біля під’їзду, а самі до нас…
БАБУСЯ: (розгублено) Мама казала…?!
ВЛАДИК: Вона татові по-секрету казала, а я почув… Я дивився, але в парадному мітли не було… Чи де ти поставила?
БАБУСЯ: Я летіла, та тільки поїздом. До свого любого онучка Владика.
Владик грається в піску з іграшками. Бабуся сідає на лавку біля пісочниці.
БАБУСЯ: О-хо-хо… Присяду трохи, бо вже ноги болять за тобою бігати. Виводив по всьому району, та ще й в укритті висиділи… Трохи пограєшся і підемо додому. Бачиш, вже вечоріє. Треба ще повечеряти, помитись і спати раніше лягати.
ВЛАДИК: А татко з мамою не скоро прийдуть?
БАБУСЯ: Ну, вони трохи побудуть в гостях і прийдуть. А ти поки зі мною пограєшся. Я ж для цього і їхала сюди, щоб з тобою побути, мій онучок…
ВЛАДИК: Я так за тобою скучив, Бабусю! Ти мені наснилась сьогодні…
БАБУСЯ: І я за тобою. Ти мабуть думав про мене, от я і наснилась… Ти вже так підріс.
ВЛАДИК: В дитсадку вихователька казала, що я вже лоб.
БАБУСЯ: Який ще лоб?!
ВЛАДИК: Ну, коли я воду розлив, а Марія Олександрівна сказала, що я здоровий лоб, а руки в мене криві.
БАБУСЯ: Так і казала??
ВЛАДИК: Авжеж. (показує на свій лоб) Але в тебе більший лоб, ніж в мене… Пограйся зі мною тут. Не сиди на лавці.
БАБУСЯ: В тебе й в самого гарно виходить, онучку. Я зараз вся в піску буду.
ВЛАДИК: Ти ж можеш обтруситись. Я тобі допоможу потім… І ми обов’язково помиємо руки.
Бабуся встає з лавки та сідає на край пісочниці, починає гратися з машинками з Владиком.
ВЛАДИК: Я так не хочу, щоб ти їхала.
БАБУСЯ: Я теж не хочу. Але в мене ж вдома господарство. Кроликів треба годувати. За курочками наглядати… Бо вони ж теж їсточки хочуть.
ВЛАДИК: Так. Особливо той Хрумко, якого ти мені на світлині показувала.
БАБУСЯ: Він завжди гарно їсть. Виросте, і… (запинаючись) Приїде до тебе в гості…
ВЛАДИК: Ти його вб’єш і нам привезеш?
БАБУСЯ: Ну… Ми ж для того і тримаємо господарство, щоб їсти…
ВЛАДИК: І тобі не буде його шкода?
БАБУСЯ: Звісно, що буде. Але треба їсти щось, бо з голоду вмремо. Бач, як ти схуд. Маленьким ти був трохи справніший. А зараз, мов з Бухенвальду.
ВЛАДИК: Звідки?
БАБУСЯ: Ну, це таке місце було. Там погано годували, через це всі були худенькі…
ВЛАДИК: Ні, я не худий… Я дуже хочу, щоб ми обійнялися… Ти мене обіймеш, Бабусю?
БАБУСЯ: Звичайно, онучку…
Раптом у Бабусі дзвонить смартфон.
БАБУСЯ: Зараз, зажди, мій хлопчику…
Бабуся встає з пісочниці та йде до лавки, сідає.
ВЛАДИК: Бабусю, не розмовляй по телефону. Пограйся краще зі мною…
БАБУСЯ: Це важливий дзвоник. Саша дзвонить. Я ж тобі про нього розказувала…
ВЛАДИК: Це той, що за твоїм господарством наглядає?
ПРИМІТКА: Бабуся тримає телефон перед своїм обличчям та голосно в нього розмовляє. Коли слухає, то підносить телефон до вуха.
БАБУСЯ: Так, Саша. Він. (в слухавку) Алло, Саша…? Так, так, все гаразд… З Владиком граємось у пісочниці… Так, все нормально. Павел з Танею пішли на весілля, то будуть пізно, а ми вже тут вдвох пораємось… Ти все погодував…? Курям води налий і закрий. Я завтра вже зранку приїду, то сама погодую все… Та, вже потім тобі розкажу… Гаразд, гаразд…
ВЛАДИК: Бабусю, дивись, яку я гірку насипав… Тут можна заправку зробити…
БАБУСЯ: (в слухавку, не зважаючи на Владика) Так, Сашо… В ящику кукургудза. Кинь їм трохи…
Владик мить дивиться на Бабусю, відриває в машинки колесо та йде до Бабусі.
ВЛАДИК: В мене машинка зламалась…
БАБУСЯ: (Владику) Зачекай, любий. Зараз договорю, то і буду з тобою гратися… (в слухавку) Все купила… Так…
Владик простягає Бабусі машинку і колесо.
ВЛАДИК: (не голосно) Бабусю, в мене машинка не заводиться. Колесо поламалось. Як ми в село доїдемо?!
БАБУСЯ: (Владику) Ну, на такому колесі, онучок, ми далеко не заїдемо. Полагодь сам… Ти ж механіком будеш. Бачиш, що я зайнята…? Не заважай, онучку…
Владик мить дивиться на машинку. Кладе біля лавочки машинку і колесо та повертається в пісочницю. Дістає з пакету іншу машинку.
БАБУСЯ: (в слухавку) Гаразд, Сашо, дивись, щоб там був порядок. Вже завтра сама все доладую… Добре, добре… Так… (тикає пальцем по телефону та кладе його в кишеню)
ВЛАДИК: Іди сюди, Бабусю. Ми зараз будемо робити ралі.
Бабуся йде до пісочниці. Владик дає Бабусі машинку.
БАБУСЯ: Яке ще ралі?!
ВЛАДИК: Коли машинки в пісок тараняться.
БАБУСЯ: Ти й сам тут можеш влаштувати ралі. Тільки дуже піском не кидайся.
ВЛАДИК: Я хочу з тобою. Мані цікаво, коли з кимось. Бо я завжди тут сам граюсь…
БАБУСЯ: Так тут місця для мене замало.
ВЛАДИК: Чого ж мало?! Я посунусь. (відсовується, щоб дати місце)
БАБУСЯ: Я не залізу в пісок…
ВЛАДИК: Я допоможу тобі.
БАБУСЯ: Та що на мене подумають, що я в піску тут кидаюсь? Скажуть, стара баба в пісок, як ота квочка в кубло залізла…
ВЛАДИК: Подумають, що ти моя бабуся і граєшся з онуком… Ну, ось тут сядь біля мене.
БАБУСЯ: Та, ні. Я краще тут скраєчку присяду.
Бабуся сідає на край пісочниці та дивиться на Владика, який запрошує Бабусю до себе.
У Бабусі дзвонить смартфон. Бабуся заклопотано дістає смартфон.
ВЛАДИК: Знову?!
БАБУСЯ: Зажди, Владику. Зараз-зараз…
ВЛАДИК: А коли ти будеш зі мною гратися? Ти ж мені обіцяла…
БАБУСЯ: От поспілкуюсь і буду гратись. Ми ж з тобою граємось… Бачиш, я ж тут, поряд.
ВЛАДИК: Хіба це ми граємось?
БАБУСЯ: (тиче пальцем в телефон) (в слухавку) Так, Сашо… Так… Як втік?!?
Владик сам водить машинкою по піску.
Бабуся крокує до лавки та сідає.
БАБУСЯ: …Впіймав? Ну, слава Богу. Там в ньому майже три кіло. Шкода буде, як втече. Годувала, годувала щоб собакам дісталось? (переводить подих) Фух, аж серце схопило. Ти так не лякай…
ВЛАДИК: Бабусю, йди до мене… Пограйся…
БАБУСЯ: Зажди, онучку. Бачиш, бабуся розхвилювалась… (в слухавку) Ти закрий там гарно дверцята… Справа дрючечок стоїть, не забув? Підіпри дверцята. Бо я колись не підперла, так ловила по всьому двору…
Владик відламує коліщатко з автомобіля та йде до Бабусі.
ВЛАДИК: Бабусю, в мене машинка зламалась. Допоможи, будь ласка…
Бабуся притримує вухом телефон, бере машинку і намагається прикріпити коліщатко, та в неї не виходить.
БАБУСЯ: (в слухавку) Ні, як підіпреш, то вже не відкриє… (Владику) Щось не виходить… (кладе машинку поряд з першою біля лавочки і рукою відправляє Владика до пісочниці) Пограйся іншою.
ВЛАДИК: Бабусю, давай обіймемось…
БАБУСЯ: Зажди, бачиш, балакаю по телефону з Сашею. Зараз закінчу і пограємось…
Владик йде в пісочницю та з пакету дістає якусь іграшку (зайчика чи якусь ляльку). Починає гратись, катає її на машині.
БАБУСЯ: (в слухавку) Так, Сашо. Підіпри палкою, закрий, а ключ повісь на гвіздок. Туди, так… Семенівна сказала? (дістає з кишені ключі та починає їх перебирати в руках) Ой, ще та Семенівна… На день відірвалась, так в неї вже якісь казуси…
ВЛАДИК: Бабусю, ти казала, що будеш зі мною гратися.
БАБУСЯ: (в слухавку) …Вміє вона в халепу вскочити…
ВЛАДИК: (бубонить) Як завжди…
БАБУСЯ: (в слухавку) …І на багато обдурили? Так я ж їй казала, що з тими аферистами не треба зв’язуватись. Але, хай подякує, що продала своє старе пір’я. В мене на горищі три перини лежить, та я сказала, що хай пропадуть, а циганам не віддам… Викину на смітник, а не продам.
Владик знову йде до Бабусі.
ВЛАДИК: Бабусю, ходімо вже пограємось…
БАБУСЯ: Зараз, любий, бачиш, розмовляю. Йди, пограйся, онучку. (в слухавку) І металобрухт приймали?
ВЛАДИК: Дай мені ключі, Бабусю.
Бабуся зосереджено розмовляє по телефону, не усвідомлено віддає ключі Владику. Владик мить дивиться брелок та ховає ключі собі в кишеню.
БАБУСЯ: (в слухавку) В мене тільки чугунці діряві лишились. Там може три кіло… Та, нехай валяються…
Владик йде у пісочницю. Сідає та бере якусь іграшку.
БАБУСЯ: (в слухавку) Добре, дивись там, щоб все було в порядку. Ну, ти хлопець порядний, я в тобі не сумніваюсь. Вірю, як собі. Привезу з міста гостинець.
Бабуся пальцем тиче та відключає телефон, кладе собі в кишеню.
БАБУСЯ: Що ти хотів, Владику? Ти ж бачив, я з Сашею розмовляла? Треба ж знати, що там вдома. А-то пропаде щось з дворища – шкода буде. Ростила, ростила, і робота на смітник. Для вас же стараюсь.
ВЛАДИК: А Саша дурний?
БАБУСЯ: Ну, чого ж він дурний?! З чого ти так вирішив?
ВЛАДИК: Мама казала, що він дурень.
БАБУСЯ: Хіба так можна казати? Саша ловкий хлопець. Мені завжди допомагає. Він трохи цікавий, та не дурний. Не можна так казати.
ВЛАДИК: Значить мама бреше?
БАБУСЯ: Просто вона Сашу погано знає… Тому і сказала так. Я з Сашою дружу, бо хто ж мені допоможе? Одні п’яниці на кутку. Попроси подивитись за господарством, так повитягують все з дворища і не знайдеш потім нічого…
ВЛАДИК: Бабусю, давай пограємось в танчики. (дістає з пакету дві машинки)
БАБУСЯ: Та, може ти сам. Я ж не вмію.
Бабуся йде до пісочниці. Сідає на край.
ВЛАДИК: Ось, на тобі. Ти будеш з цього боку, а я назустріч. Давай, дави мене…
Владик дає Бабусі машинку. Намагається з Бабусею гратися.
БАБУСЯ: Ой, обсипав мене всю піском. Ти вже й сам обсипався… Збирайся, підемо вже додому. (встає, мацає свою кишеню) Ой, а де це ключі від квартири?! Де ж це я їх поділа? Ти не бачив, Владику?
ВЛАДИК: Може тут загубились?
БАБУСЯ: (заклопотано) Ой, горечко… Так треба ж скоріше знайти. А ти вже тут все перекопав своїми машинками.
Бабуся гребе в пісочниці.
ВЛАДИК: Бери мою лопатку. Будемо будувати дорогу і ключі шукати.
БАБУСЯ: Знайдеш тепер… Що ж я батькам тепер скажу? І де тепер їх шукати??
ВЛАДИК: Ну, давай трошки пошукаємо… Заодно і пограємось… Залазь до мене сюди.
БАБУСЯ: Ти точно думаєш, що вони тут?
ВЛАДИК: Так. Я з ними тут грався.
БАБУСЯ: Ну, все. Тепер отримаємо від батьків… Хтось знайде, то ще в квартиру залізе і обкраде…
Бабуся сідає на край пісочниці та починає гребти в піску. Владик шукає біля Бабусі.
ВАДИК: Бабусю, а коли я виросту, можна я одружусь на шльондрі…?
БАБУСЯ: Ой! А де це ти таке почув, онучку?
ВЛАДИК: Ми з мамою стояли на балконі, коли тато йшов додому. Він балакав з тіткою Аліною з четвертого поверху. А вдома мама сказала, що нічого йому балакати з тією шльондрою.
БАБУСЯ: Ну, це мабуть так прізвище в сусідки? Я не знаю. Спитаєш в мами… Але ж ти знаєш, що людей ввічливо називати по імені.
ВЛАДИК: Мама сказала, що я можу називати тьотю Аліну кобилою, бо вона хвостом крутить перед мужиками.
БАБУСЯ: Так не можна казати на старших. Ти ж вихований хлопчик, так?
ВЛАДИК: Але ж в неї немає хвоста… Чи є?
БАБУСЯ: Я не знаю. Певно, мама пожартувала. Або ти не так зрозумів її.
ВЛАДИК: А ще мама казала на татка, що він кабель. Бо бігає за сучками…
БАБУСЯ: Не можна на тата так казали, Владику. Він же твій тато…
ВЛАДИК: Чого?! Мама ж так казала.
БАБУСЯ: Бо це лайка.
ВЛАДИК: Як сучка? Бо ми в дитсадку гралися, то на Лєнку казали «сучка».
БАБУСЯ: Тихенько… Шукай краще ключі, бо отримаємо з тобою тут від тата… Де ж їх тепер знайдеш?!
ВЛАДИК: А ти в гугла спитай.
БАБУСЯ: Якого ще гугла?
ВЛАДИК: Ну, в телефон скажи: ОК, гул, де шукати ключі?
БАБУСЯ: Ти смієшся? Де в мене той гул шукати? Ще поки того гугла знайдеш…
ВЛАДИК: Чесно! Тато зажди так робить…
БАБУСЯ: І що ж тато питав в гугла?
ВЛАДИК: Шкарпетки свої шукав…
БАБУСЯ: І як? Знайшов?
ВЛАДИК: В дірявому пішов…
БАБУСЯ: Ох, вже, цей твій тато…
ВЛАДИК: (не голосно) А ще я чув, як він питав в гугла, де в нашому місті шльондри за викликом…
Бабуся з роззявленим ротом здивовано дивиться на Владика.
ВЛАДИК: (не голосно) Він забув, напевно, що тьотя Аліна живе на четвертому поверсі…?
БАБУСЯ: Це не хороше слово, онучку. Не треба його казати.
ВЛАДИК: Значить мама на тьотю Аліну погано казала?
БАБУСЯ: Я думаю, що так…
ВЛАДИК: А мені вона подобається. Коли ми з татом до неї ходили, то вона мені дозволила гуляти з котом поки вони з татом в іншій кімнаті газети читали…
БАБУСЯ: Це вони тобі так сказали?
ВЛАДИК: Так. Татко так казав… (не голосно, обдивляючись навкруги) Це наш з татом секрет… Ми ж мужики і в нас є свої секрети…
БАБУСЯ: Так, правильно. Секрети не можна нікому розказувати…
ВЛАДИК: (радісно) Але ж ти моя Бабуся. Тобі можна… Тепер і ти знаєш наш чоловічий секрет. Будеш тепер з нами мужиком…
Бабуся схвильовано кладе долоню на серце…
У Бабусі дзвонить мобільний.
ВЛАДИК: Знову??
БАБУСЯ: Зажди, мій зайчик. Це Семенівна дзвонить. Шукай ключі. Ми повинні їх неодмінно знайти…
ВЛАДИК: Бабусю, обійми мене…
БАБУСЯ: Зажди, Владику… Одну хвилиночку…
Бабуся встає з краю пісочниці та йде до лавки. Сідає на край.
Владик щось лопаткою гребе в піску.
БАБУСЯ: (в слухавку) Чую, чую. І вам вітаннячка… Та, на няньках… Загубили в пісочниці ключі, то тепер з Владиком лазимо та шукаємо… Не знаю, чи випали з кишені, чи хто зна’ де ділись. Наче ж крутила в руках, а де поділа, й сама гадки не маю…
Владик бере з пакету іграшку та дивиться на неї…
ВЛАДИК: Бабусю, давай разом ключі пошукаємо…
БАБУСЯ: (Владику) Зараз… Пошукай сам… Я тобі допоможу згодом… (в слухавку) Так, я знаю. Мені Саша казав… На господарстві в мене сьогодні. Я вже завтра їхатиму… Хотіла б ще побути з онуком та погратися, так треба ж господарство своє доглядати. Сама ж знаєш: то коршак, то лисиця… Я минулого тижня тільки й побачила, як рудий хвіст в кукургудзу замайорів. І що ти думаєш? Курочку мою вкрала, паскуда… Оту зозулясту. Я ж її так любила. Вона в мене така ручна була… Так за нею шкодую… Аж півночі потім не спала. Тиск піднявся, так думала, що й дуба дам.
ВЛАДИК: (не голосно) Паскуда…
Владик відламує в іграшки деталь та йде до Бабусі, що сидить на лавці з телефоном.
БАБУСЯ: (відволікається до Владика) Що, ключі знайшов?
Владик простягає Бабусі зламану іграшку. Бабуся бере іграшку.
ВЛАДИК: Ця паскуда зламалась, Бабусю. Ти допоможеш?
БАБУСЯ: Ой, не кажи так… (в слухавку) Зажди хвилинку… (Владику) Та ти вже купу іграшок переламав… Тато сваритися буде.
ВЛАДИК: Татко мені ще купить. Я в нього попрошу, і він купить.
БАБУСЯ: Зараз іграшки дорогі. Ти маєш їх берегти… Бо батьки будуть лишень на твої іграшки працювати, онучку… А ще ж і харчі треба купувати, за комуналку платити…
ВЛАДИК: Мама каже, що в нас субсидія…
Бабуся намагається приставити деталь до іграшки, та не може. Кладе зламану іграшку до купи біля лавки, де лежать інші зламані іграшки.
БАБУСЯ: Потім заберемо. Може тато полагодить…
Владик зітхає та йде в пісочницю.
БАБУСЯ: (в слухавку) Владик іграшку поламав. Може Павло налагодить… Якесь китайське барахло… Зараз такі іграшки, що з ними треба не гратися, а на вітрину ставити. Що дороженні, а ще й ламаються… Це ж не ті, що в нас були… Коли всім селом гралися, а їм, хоч би що… От робили тоді іграшки! Не те, що зараз… Тоді все було кращим. А зараз – один непотріб…
Владик бере лопатку та гребе пісок.
ВЛАДИК: Бабусю, ти завтра поїдеш, а зі мною так і не пограєшся…
БАБУСЯ: (в слухавку) Зачекай секунду… (Владику) Чого ж не граюсь, любий?? Ми ж з тобою тут, на майданчику, граємось.
ВЛАДИК: Я сам граюсь, а ти сидиш на лавці весь час з телефоном своїм…
БАБУСЯ: Зараз я договорю, і ми будемо гратися… (в слухавку) Так що ти там казала? То Владик балується… Івана бачила?? Біля Гайдучихи?! (трохи нітиться) Та, ні-ні… З чого ти взяла? Та навіщо він мені…?! Між нами нічого не було і не буде. То все люди язиками плещуть. Про що в селі побалакати, як би когось обсудити… Оце на старості буду штани комусь прати? Перестань…
ВЛАДИК: Бабусю, йди вже сюди. Будемо ключі шукати…
БАБУСЯ: (не зважаючи на Владика) Я завтра зранку вже буду вдома. Зайдеш ввечері… Добре, добре, кума… Здоров’ячка й вам… (відключає телефон та ховає в кишеню)
ВЛАДИК: Ура! Тепер йди, будемо шукати разом…
БАБУСЯ: (розгублено) Зажди, Владику. Щось мені в грудях колючка стала.
ВЛАДИК: Я тебе засмутив, Бабусю?
БАБУСЯ: Ні, це не ти.
ВЛАДИК: Тоді давай скоріше до мене в пісочницю… Не вистачало, щоб ти ще копита відкинула…(дістає іграшки)
БАБУСЯ: Які копита?
ВЛАДИК: Ну, мама казала, щоб я тебе не хвилював, бо ти можеш копита відкинути… А ти ж іще на нас свою частку в квартирі не переоформила…
Бабуся невпевнено йде до пісочниці та сідає на край. Видно, що вона трохи засмучена. Кладе долоню на серце.
Владик гребеться в піску - шукає ключі. Бабуся мить задумливо сидить.
ВЛАДИК: Тут немає… І тут ні… А що, тепер в мене буде новий дідусь?!
БАБУСЯ: З чого ти взяв?
ВЛАДИК: Ти ж питала про Івана.
БАБУСЯ: Ні, то ж сусід мій.
ВЛАДИК: А мама тату казала, що той Іван алкоголік і качається під парканами п’яний і обосцяний… Я сам чув, як вони в кухні балакали…
БАБУСЯ: Ніякий він, Владику, не алкоголік. Може випити інколи, як будь-який чоловік. Але не так, як розказує мама.
Владик шукає ключі в піску.
ВЛАДИК: Немає… Але, ми можемо тут доріжку прокопати і я буду їздити тут машинкою… Правда ж?
БАБУСЯ: Авжеж. (заклопотано) Тільки зачекай трішки. Я зараз передзвоню… Останній раз.
ВЛАДИК: Знову?? Та ми ж хотіли доріжку зробити…
БАБУСЯ: Владику, ти ключі пошукай. Роби доріжку, і шукай. Може знайдемо… А я біля лавочки пошукаю… Може вони там з кишені випали. Ми ж там не дивились…
Бабуся дістає смартфон, йде до лавки та сідає.
Владик гуляє в піску.
БАБУСЯ: (в слухавку, не дуже голосно) Здрастуй, Галю… Ні, ні, я не вдома… У Паши зараз, на няньках. Вони з Тетяною в гості поїхали, то я за Владиком наглядаю. Завтра буду вдома… Саша закрив курей… А ти як? Добре… Я спитати хотіла… Ти Івана сьогодні не бачила? Бо він казав, що до мене зайде, а я ж в місто поїхала… Біля Гайдучихи? …Та, нічого. Від Макарихи йшов??
ВЛАДИК: Бабусю, може ми ключ пошукаємо?
БАБУСЯ: (в слухавку) Ти впевнена?
Владик бере свою машинку з пакету та відламує коліщатко. Йде до Бабусі. Простягає машинку і коліщатко Бабусі, яку та кладе до купки, навіть не глянувши.
БАБУСЯ: (зітхає) …Зараз зайнята трохи, Галю. Завтра приїду, то ти заходь, побалакаємо…
ВЛАДИК: А ти казала, що просто сусід…
Владик повертається в пісочницю. Засмучена Бабуся кладе телефон в кишеню.
ВЛАДИК: Мені теж Настя з дитсадка подобається… Але вона грається з Мишком… Бабусю, йди сюди. Чого ви постійно в телефонах? Чого зі мною ніхто не грається? Приведуть на майданчик, посадять в пісок, а самі в телефонах…?
БАБУСЯ: Зажди. (лізе в кишеню та дістає пластинку пігулок, видавлює одну та кладе під язика)
ВЛАДИК: (не голосно) …Мама завжди в телефоні. Тато в телевізорі новини постійно дивиться. Ти приїхала, привела мене в пісочницю, а сама з телефоном сидиш… Нікому я не треба… Це не чесно. Ми ж домовились погратися…
БАБУСЯ: Ну, мені ж потрібно знати, що вдома коїться. Я ж господарство полишила, то хвилююсь, чи все там гаразд. Кріль дверці відкрив і трохи не втік… Я ж тобі казала. А треба й курей правильно закрити, щоб лисиця руда не вскочила…
ВЛАДИК: А ти його любиш?
БАБУСЯ: Кого?? Кроля? Звичайно…
ВЛАДИК: Івана свого…
БАБУСЯ: Якого ще Івана?!
ВЛАДИК: Того, через якого ти пігулка смокчеш…
БАБУСЯ: Владику, не вигадуй, любий…
ВЛАДИК: Мама теж таблетки пила… А потім блювала…
БАБУСЯ: Господи! Чого?? Що трапилось?
ВЛАДИК: Я не знаю. Коли тато поїхав у відрядження кудись, мама балакала по телефону з кимось. А вдома пила таблетки… І потім блювала…
БАБУСЯ: (схвильовано) Господи…! Так то може їй зле було, а не від таблеток?
ВЛАДИК: Я не знаю. Вона з якоюсь тьотьою балакала… А потім до нас додому приходила якась тьотя… Вони з мамою лаялись…
БАБУСЯ: Ти впевнений?
ВЛАДИК: Вона мамою прости… (думає) приту… ну… простуткою називала… Мама просила, щоб я нікому-нікому про це не казав… Це наш з мамою секрет… (весело) Але ж ти моя Бабуся… Я тебе люблю дуже…
БАБУСЯ: І я тебе дуже люблю, мій маленький…
ВЛАДИК: Це буде тепер наш дівчачий секрет… Як казала мама: кожна жінка заслуговує на своє щастя…
БАБУСЯ: Ти так старуєш, як дідусь якийсь…
ВЛАДИК: (весело) Не сміши мене, Бабусю. Я ж ще не дідусь… В мене ж іще все волосся на голові є… Ось… (показує)
БАБУСЯ: Вже краще самій, ніж з… (замовкає та зітхає)
Бабуся сидить задумлива.
ВЛАДИК: Давай обіймемося, бабусю…?
В Бабусі дзвонить мобільний…
ВЛАДИК: Знову?? Ти ж казала, що останній раз…
БАБУСЯ: (дістає з кишені смартфон) Це тато дзвонить… (в слухавку, трохи стомлено) Так, Пашо… На майданчику з Владиком… В нас все нормально… Щось в тебе язик вже почав заплітатися… Ні, ні… Вже скоро будемо збиратися…
Владик бере іграшку. Мить на неї дивиться - хоче щось відламати. Але не ламає. Йде до Бабусі та мовчки дає їй іграшку…
БАБУСЯ: (бере іграшку та автоматично кладе її до купки поламаних іграшок) …Синку, ти вже не пий, любий… Не баріться там… Ми будемо чекати…
Бабуся кладе смартфон в кишеню.
БАБУСЯ: Що, Владику?
ВЛАДИК: Ти поклала цілу іграшку до поламаних… Я дав, щоб ти гралась, а ти поклала… Чого ти така заклопотана?
БАБУСЯ: Не знаю… Щось серце розболілось…
ВЛАДИК: Ти ж не збираєшся помирати? Бо я ще хочу до тебе в гості приїхати…
БАБУСЯ: І я хочу…
Бабуся і Владик йдуть в пісочницю. Владик сідає в пісок, Бабуся сідає на край.
Бабуся трохи задумлива, та час від часу відсторонена.
ВЛАДИК: Дивись… (показує Бабусі машинку) Я з татом був на роботі, то бачив таку справжню!
БАБУСЯ: Справжню?!
ВЛАДИК: Тато ремонтував, а я за кермом сидів. Правда, ми нікуди не їздили, бо я не доставав до педалей. Там є газ і гальмо…
БАБУСЯ: Я не знала.
ВЛАДИК: От бачиш, який я розумний! Татко обіцяв, що коли ми відремонтуємо нашу машину, то я повезу всіх до тебе… Чесно.
БАБУСЯ: Так і сказав??
ВЛАДИК: І мама так казала… Казала, щоб ми їхали і не поверталися… Вони ще з татком тоді лаялись…
БАБУСЯ: Ну, дорослі інколи сваряться…
ВЛАДИК: Це така гра??
БАБУСЯ: Та ні, Владику. Це таке життя. Та тобі зарано про таке думати…
Бабуся зітхає. Непомітно витирає сльозу.
ВЛАДИК: Я теж так подумав…
БАБУСЯ: А мама з татом часто сваряться?
ВЛАДИК: Аякже. Татко маму колись по потилиці вдарив, а мама таткові… (Владик ближче йде до Бабусі та щось шепоче їй на вухо)
БАБУСЯ: Невже??
ВЛАДИК: Так.
БАБУСЯ: Так і сказала??
ВЛАДИК: І вдарила тата по… (знову шепоче на вухо)
БАБУСЯ: О,Господи! Та хіба так можна?? Це ж боляче…
ВЛАДИК: Тато аж присів… Думаю, що боляче… А мама втекла, щоб тато не наздогнав…
БАБУСЯ: Не можна битися… Запам’ятай це.
ВЛАДИК: Я запам’ятаю. Але, якщо тебе б’ють, чи треба давати здачі??
БАБУСЯ: Якщо б’ють, то треба захищатись… Але кулаками справи не вирішуються…
ВЛАДИК: І якщо мене в групі Дімка б’є, то здачі давати не можна?
БАБУСЯ: А за що він тебе б’є?
ВЛАДИК: Він в мене машинки постійно забирає…
БАБУСЯ: Бери інші іграшки. Треба гратися разом… Дружньо.
ВЛАДИК: А мама мені каже, що треба вміти за себе постояти…
В Бабусі дзвонить телефон.
ВЛАДИК: Бабусю, ти як редиска… Ні, як редистка…
БАБУСЯ: Радистка?
ВЛАДИК: Так, радистка. Ти весь час в телефоні. Скоріше б він розрядився… Може б тоді ми погралися…
БАБУСЯ: На ньому і так одна паличка… Вже пікав мені на вухо… Тихенько, це ж мама дзвонить… (в смартфон) Алло, Таню…
Бабуся тримається за серце і йде до лавки. Сідає.
БАБУСЯ: Так, так… Тривогу в укритті були, а зараз гуляємо на майданчику. Десь ключ згубили, то тепер шукаємо… А ви скоро? (схвильовано) Як побився?? З ким?? …Сильно?
В цей час Владик кидає одну іграшку до лавки. Потім другу…
ВЛАДИК: (сам до себе) Вже біля лавки ціла купа, а дорогу ми так і не побудували…
БАБУСЯ: …В поліцію забрали?? Ой, господи! А що ж тепер робити?? Нам їхати? Самі? …Будемо чекати… Алло! Алло! (трясе телефон) Паскуда така! Розрядився…
Бабуся опускає смартфон. Видно, що вона розстроєна. Час від часу їй важко дихати.
Бабуся розщіпає верхній ґудзик кофти…
ВЛАДИК: (сміється) Паскуда??
БАБУСЯ: Це погане слово, Владику. Не повторюй його більше, добре…?
ВЛАДИК: Це буде наш секрет?
БАБУСЯ: Так, нехай це буде наш секрет…
ВЛАДИК: От якби не телефон цей, ми б з тобою вже і в танчики, і в гонки тут пограли… Навіщо мене народжували, якщо ніхто не хоче зі мною гратися?! …А що, тата в поліцію забрали??
БАБУСЯ: Шукай ключ, онучку. Нам треба додому вже йти…
ВЛАДИК: А ти знала, що мама з тигром постійно балакає по телефону, коли нікого немає…?
БАБУСЯ: З яким тигром?
ВЛАДИК: Це так дядька звати… Тиграм.
БАБУСЯ: Що це за ім’я таке? Що ти вигадуєш знову?
ВЛАДИК: Це його так звати, чесно… Я чув сам. Мама по телефону казала на нього тиграм. А коли він до нас приходив, мама теж казала тиграм. Я думав, що то з зоопарку тигр, а то так дядю звали…
БАБУСЯ: Може Тигран?
ВЛАДИК: Так, напевно. Тигран його звала… Таке ім’я смішне. А я спочатку думав, що то тигр… Я так боявся… А він такий чорний… Як коршак… (насторожено) Тільки ти татові не кажи… Це наш тепер секрет…
БАБУСЯ: Не скажу…
ВЛАДИК: Він до нас ввечері приходив, коли тато у відпустку їздив… Мама думала, що я сплю, а я не спав…
Бабуся опускає голову та тяжко зітхає, ледь стримує сльози…
ВЛАДИК: Бабусю, тобі погано?
Бабуся хоче встати, та одразу знову сідає, притримуючись за лавку.
БАБУСЯ: Трохи… Нам треба додому, Владику… Треба води мені випити. (закриває очі, тяжко дихає)
Бабуся мить сидить з заплющеними очима.
Владик тихо йде геть.
БАБУСЯ: (не дуже голосно) Владику… Де ти?? (обдивляється) Онучку, ти куди подівся? (зітхаючи) Йди сюди, йди я тебе обійму, мій онучку… Давай, пограємось… Куди ж ти подівся…?
Бабуся лізе в кишеню за пігулками, та вони випадають з рук на землю… Телефон теж випадає на землю… Бабуся обпирається на руку та трохи хилиться. Заплющує очі.
Повертається Владик. Він дістає з кишені ключ і підходить до Бабусі.
ВЛАДИК: Бабусю, що з тобою? Я ключ знайшов… Ось. (простягає Бабусі ключ) Я молодець?
Бабуся ледь відкриває очі та киває. Видно, що Бабусі зле.
ВЛАДИК: То я заховав ключ. Хотів, щоб ми його разом пошукали й погралися… Ходімо вже додому, ходімо… Ми вже з тобою вдома пограємось, так? (починає збирати в пакет всі свої іграшки) Цю я лишу тут, бо вона зламана… (кидає якусь іграшку в пісочницю) Все, я зібрався… Чого ти сидиш?! Ти ж завтра поїдеш, а ми з тобою так і не погралися, Бабусю…
Бабуся з закритими очима сидить на лавці і не рухається. Вона ледь тяжко дихає.
Владик сідає на лавку біля Бабусі.
Чується сирена повітряної тривоги.
ВЛАДИК: Нам треба в укриття, Бабусю… А знаєш, це моя улюблена пісочниця… Ми з мамою тут завжди граємось… Вона на лавці з телефоном, а я в піску… (не голосно) Бабусю, а коли ти ще приїдеш? Я хочу, щоб ти в нас залишилась… Ти ж скоро приїдеш знов? …Бабусю, обійми мене…
Бабуся сидить непорушно. Владик ближче підсовується до Бабусі.
В ЗАТЕМНЕННЯ
