Наталя Саранцева. Конкурс одноактних п'єс

Історія новонароджених

Примітка: цю історію можуть грати чоловіки, жінки, будь-хто. Одягнуті як наші вояки ЗСУ. Або як янголи. Або як новобранці, які тільки-но вийшли з учебки. Або як немовлята, що готуються народитися.

Дійові особи:

Перший

Другий

Звуки музики, уривки розмов…все так, як має бути у космопорті. Або на вокзалі.

Перший : Привіт.

Другий: О! Вітаю! Як настрій? Як бойова готовність?

Перший: Та таки все ок! Аж дрижаки беруть від того, що нас очікує…

Другий: Ага…Я вчора, коли слухав нашого Інструктора, раптом подумав, що це якась дика нереальність. Ну, розумієш, жили собі, жили… Мали кожен своє… І тут …Ух!

Перший:  Я теж відучора ніби вже на два світи живу.(Пошепки) Страшно…

Другий: Ну, ти…цей…такими словами тут не варто розкидуватися. Як там казав  наш Психолог…

Кажуть разом: «Нас очікує та реальність, яку ми створюємо у своїй голові…Оммм…»

Другий (сміється): Я, певно, це «оммм…» навіть через сотні років не забуду.

Перший: Ага…Хм…Сотні років…Ти це… прямо забагато для нас …Тут залишилося ще півгодини. І все. Ми далі вже  не знаємо як воно буде…

Другий: Нічого не все! (Пошепки) Знаєш, багато хто з наших вірить, що потім нас чекає краще життя. Просто треба пройти все оце лайно, до якого нас так ретельно готували…

Перший: Якби ж то трішечки раніше почали готувати. Але ж ні! Командири наші, оті що …ну ти сам знаєш (показує які-чи то янголів, чи то сержантів), вони наче з іншої планети…

Другий: Ти…цей…не дуже то …нормальні вони. Просто міркують якимись космічнимим масштабами… Чуєш, а ти перевірив свою снарягу?

Перший: Та вже разів зо двісті.

Другий: І я теж… А то інколи видають некомплект. Або талантами обділяють. А тобі потім у найвідповідальнішу мить що робити?

Перший(криво посміхається): кричати до неба! Суки, ви мені що з собою поклали?! Або чекати що мама Тереза чи ще якісь волонтери щось докинуть…

Сміються з гіркотою… Трішки помовчали-кожен про своє…

Другий: А ти віриш у Бога?

Перший: Не знаю. Як усе це почалося- перестав.

Другий: А я вірю. Мої всі казали, що там (показує чи то пекло, чи то небо) всі вірять.

Перший: Та  ну! Що він мені зараз, той бог?! Я…Я не знаю тепер як йому вірити.

Другий: А я так гадаю. Всі ми не розуміємо- що це таке «вірити»…Думаємо, ось він, бог, прийде, весь у медалях, бородатий і лисий, і з якимось смертоносним полум*ям, і всіх поганих знищить, а нас, хороших, залишить.

Перший: Ну.

Другий: Ні. Це по іншому працює.

Перший: Як?!

Другий: А так. Вірити в те, що ти йдеш своєю дорогою. Вірно йдеш. І йдеш до останку. Ось це і є віра.

Перший: Так це віра в себе.

Другий: А я про що і говорю…

Перший: Взагалі розмова йшла  про бога..

Другий(перебиваючи Першого):  О, чуєш, наче вже тих, хто був перед нами погнали…

Перший: Так швидко… Слухай… Ми з тобою з різних груп. Певно і по різних місцях будемо…

Другий: Угу…

Перший: То може, якщо все таки ми…будемо живі…то, може…

Другий: Зустрінемося?

Перший: Так! Ну уявляєш…Як у одному вірші: Пісок там теплий?..

Другий( здивовано): А я його знаю…цього вірша…

Перший: То спробуймо вдвох: Пісок там теплий?..

Другий: Теплий…

Перший: А вода?..

Другий: Прозора , кришталева, ніби небо…  Блін, як же хочеться з тобою говорити. Отак просто …Все своє життя…Слухай, а давай  зустрінемося на морі! Ну…якщо …ми все ж таки…

Перший: Згода! А тільки…як ми один одного знайдемо?

Другий: А так: я буду кожного лютого ,двадцять другого числа стояти на березі того самого моря, і у мене на руках буде кіт. Рудий, трішки з білим. Або навпаки-білий з рудуватими плямами.

Перший: І ти його будеш кликати… (Чути відгомін багатьох голосів) Блін, мені вже треба бігти. Он вже наш Інструктор рукою вимахує!

Другий:  То як буде звати того кота?

Перший(поступово зникаючи у тумані, каже ім*я кота, яке сам визначить актор, що проживає за Першого):Чуєш?! Я виживу! І я з тобою зустрінуся! Чуєш?!

Другий (кричить): Чую!

А далі каже тихо, до глядача:

Ми не з*являємося просто так, на цьому полі бою, на цьому полі крові…. Ми народжуємося. Тут і зараз. Нас не готували до цього з самого зародку. Ми самі обрали свій шлях. Або нас до цього підштовхнули…  І знаєте, що? Мені страшно. Напевно, ще більше, ніж вам. Бо мені сьогодні народжуватися. І я вже не зможу так, як ви-бачити лавандові сни, злітати до неба від щастя… …Мої сни тепер будуть справжні. Дорослі. Або ж, якщо я не виживу… Буду бачити один вічний сон… сірий…або чорний.

Я можу бути цілим. А можу зустрітися з вами без руки чи ноги. Або без очей. Наша…мати… неблагополучна. Вона часто абортує своїх дітей.

 Але!

 Але якщо ви все ж таки побачите мене… з котом на руках- знайте! Я народився. Я живу.  І я поспішаю на одну дуже важливу зустріч.

 На березі того самого моря…