Микола Істин. Добірка віршів «Давайте літературі дихати»

Микола Істин. Добірка віршів «Давайте літературі дихати»

***
Серцем-садом
втілення засадив я,
в ньому квітами радо
всміхаються відчування, серед не скошеного добротрав'я,
на душевнотілесних деревах з гнізд співають птахи поетичні,
так що враз оживає зашкарубла від світу кора,
до відновлень клітин букв і слів добросерцева сонцевість й повітрепрозорість дотичні,
і сягає глибин праенергій тут корінь.
 
У тілах наших первісні ріки і добереги,
знайшли виходи в формах любові.
Матеріалізувались всесвітні дороги 
осмисленням сенсів у – людстві.
 
А коли у Земних декораціях згаснуть поети,
з-за їх лиць із минулого масками,
залишаться віршопроекти,
із живодушевними й новокосмічними мапами...


***
Дзвонять мені з інших життів.
Номери ситуацій висвічуються невідомі.
Вибиває серце двері із дому.
Звір насторожі землетрусів виє в передчутті.
Зими моїх минулих
періодів льодовикових,
звідки я вийшов,
звістки ще шлють.
Комусь, там, на іншому кінці часу,
знадобилась моя присутність, невчасно.
Але, коли наверху тривожно
над проваллями балансуєш,
знаєш, що вниз дивитися не можна,
бо через це впасти ризикуєш.
Перегортаю життя сторінки ─
кроками.
Збираю вершки з миттєвостей й пінки ─
роками.
Все заради майбутніх весен
земних і небесних,
в які світи переходять,
і люди із ними йдуть.
Тому старі прострочені з‘єднання
і правд заплутані повідомлення
впорядковуються через нові перезавантаження,
і в переродженнях беруться до відома.


* * *
Повітря сперте в гробниці літератури,
тут замурованим бути живому поету,
чиї орієнтири
не на чотири,
а на безліч сторін світу.
А він і не стверджував, що гравець
на тимчасовості шахівниці.
Бо не наростила його творчість біцепсів накладних
з книжкових накладів.
І не оперся на точку зору
критиків короткозорих.
Але він зачекає,
бо має
за звичність 
вічність.
І через якусь тисячу років 
від його кривдників не залишиться сліду кроків,
розсунуться стіни,
і з подихом змін,
через мільйон світлових,
можна щось й сотворити,
роздмухати в душі із ідей світи,
подати плани на неба підпис,
звернутися до вищого правосуддя,
долучитися дописами
до галактик нових надбуття.
Щоби не зотліти 
в старих книгах
та не стати пилюкою в майбутнього ногах,
не замуровуйте, а давайте літературі дихати.

***
Конвертуй світлосутність поезії в душах
що у формах людей та тварин, в танцях риб, і пернатих одежах,
хай тримається день твій на спинах
в рядках поетичних квітучих рослин,
і продовжують руки
дерева в твоїх новодруках,
і носій електрон
це твій потяг й перон...

Лиш коли у поетизованій шкірі
усього живого в доброспівчуваннях відміряєш
кроки
всегармонії доторків,
де планетолюбові,
та міжзоряні долі,
й навіть мертвих сновидні живописи
складеш в пазлі незлому з реальністю змісту живих,
та відчуєш космічну свідомість всесвіть,
лиш тоді доєднаєшся до всемережі всещасть!

Всепоезії еволюцією
пройдеш перпендикулярами, паралелями, трапецією,
зростаючи до ідеальностей
виростаючи з крайностей,
як з одежі зі шкір яку зшили первісні люди.

І настане коли кулі пущені в груди,
та застрягли у болю в тобі,
що стріляли - відчують в собі,
тому їх повиймають,
нововтілено діри душі залатають,
небо удосконаливши
й досотворивши,
усі люди, з богами, повіривші
в вірші…


***
Віршотворці поетизують політичні нації 
сенсами красот, та зросту словесного додають до людської цивілізації,
життя без овіршувань
залишилось би без одухотворень.

Доброгармонії та щастявсесвітність
в ядрі атомів серця поетичноцентричності,
а не хижацька периферійність
що відкушує від всеповноцінності.

Не в промоцарствах з прототипів відфараонивших,
а з вицарапувань буквонайперших,
до поетик з алгоритмами найвишуканішими,
із макрофілософіями вивершеними,
поетів-науковців,
поетів-митців,
вбачаю метафізику вічного вирію
матеріалізації часопростору раю,
бо у творчому людстві реалізація
буття розквіту мозаїки Творця...

Поети прикрашають світ і віршовводять нові істини,
за покликом наступності весни 
в ідеях 
ідеалів
(без нарахувань на Землі зарплат,
без бізнес планів, та при відсутніх пенсійних виплатах...).

Полюбляють політики прилаштовувати літературні деталі
до своїх механізмів, крутячи історії педалі,
та недолюблюють коли в незалежній світопоезії віршоначитані люди
відкривають безмежні простори свободи,
а особливо коли поетичне
стає вищим за політичне.

Держави не держіть придворних віршомазів за зразок,
бо інакше вільні віршописці грюкнуть дверима суспільних поразок
і підуть вибудовувати інші кращі устрої земні
та небесні,
не програмуйте людей біороботами апоетичними,
щоби не бути вам приреченими,
книжковиколишуйте,
слововиголошуйте –
доброякісну еволюцію літератури,
бо без неї час здасть усе видане на макулатуру,
як здається всяка епоха застою
подібно до голих стовбурів лісу
що став сухостоєм
без зеленого листу...


Читати також