Душевні вірші про квіти. Поезія краси та ніжності

Шукаєте вірші про квіти, які змусять вас посміхнутися або, навпаки, задуматися про вічні питання? А може, вас цікавлять дитячі вірші про квіти, які допоможуть пояснити малюкам прекрасний світ природи? У цій статті ми зібрали найкращі вірші українських поетів, присвячені квітам. Ви дізнаєтесь, як квіти пов’язані з жінкою, війною, дитинством і навіть кімнатними рослинами.

Щирі вірші про польові квіти і не тільки

Польові квіти – це дивовижний дар природи, що розкривається перед нами у всій своїй простоті та безпосередності. Їхні ніжні пелюстки, яскраві фарби та тонкий аромат здатні надихнути кожного. У цих віршах про квіти до сліз ви знайдете щирі емоції, захоплення красою природи та глибокий зв'язок людини з навколишнім світом. Давайте разом зануримося у світ польових квітів і відчуємо їхню життєдайну силу.

розкидані квіти на білій ковдрі…

розкидані квіти на білій ковдрі-

то люба гортензія врізалась в душу.

її гілля знаходиться зовні,

а квіти й насіння ховати я мушу.

мені не дарують ані сльози чи сміх,

а квіти, в яких ховаються тайни.

ніхто їх ніколи бачити не міг,

бо бачать їх тільки лиця файні.

лобелія ховається в душі лицемірній,

бузина розквітає у годину складну,

синя фіалка- то в людині вірній,

символізує дурман людину брудну.

відносини теж мають свої квіти

в палаючих очах росте амарант,

але почуття рано чи пізно почнуть тліти

і з’являться пелюстки чорних троянд.

ми-це сад, а інші дають нашим квітам рости-

кожен саджає насіння ,

щоб можна було свій шлях пройти

від якоїсь гортензії до жоржини тендітної

(Анастасія Золотайко)

Квіти цвітуть

Цвітуть і пахнуть квіти!

Дорогою вперед ідуть чужі та  наші діти   і всі їх бачать

Роздивляються , стоять і плачуть

Бо квіти в' януть і помирають...

І допуску до них немає.

Усе це за стіною раю 

Щоб полити їх водою

 Потрібно зупинитись знову 

Та всім всерівно ,

 проходять повз, 

лиш декілька лишають

Лише вони, не тільки дивляться а й помагають 

Червоні, жовті і зелені

Усі вони почнуть цвісти .

І небайдужі люди 

Завжди поможуть ,

просто зазирни у свою добру душу

Ми можемо допомагати, просто дайте знати!!!

(Дмитро Папірник)

Незвичайні квіти

Казкові квіти на камінні

Творив мороз їх ці́лу ніч,

Він мав великеє терпіння,

І не зімкнув на хвильку віч.

Красу зумів таку створити,

Талантом вміння володіть,

Бажання квіти посадити,

Як посадив – сказав: «Ростіть».

Вони росли і розквітали,

Ставали пишними усі,

Мов на параді танцювали,

Та не вмивалися в росі.

Та й чародій на них дивився,

Радів за те, що він створив.

Де ж чарів він таких навчився?

Красу таку для нас відкрив.

Він довго буде поряд з ними,

Пелю́стки буде поправля́ть,

Та хоч вони не є живими,

Зате зумів нас здивувать.

Така краса в казках буває,

А ми побачили ось тут.

Життя у кожну з них вдихає,

Та люди квітів цих не рвуть.

Тому що квіти незвичайні,

Хоч виглядають, мов живі,

До того ж бо такі ося́йні,

Немов красуні польові.

(Королева Гір Клавдія Дмитрів)

Жінка, що малює квіти. Присвята Катерині Білокур

„Катерино! Збирай пензлі та іди до хати!”

Катерина все малює, злиться, кричить мати.

Катерині босі ноги роси цілували,

А кропива та зрадлива вогнем облизала.

Заховалась поміж трави, звіробій і м’яту,

Обпалила Катерині руки, ноги й п’яти.

Та ще гірше від кропиви обпікали батько й мати,

Та словами, «Катерино! Не малюй, до хати.”

Не для жінки та робота, „чортів малювати”

Жінка має чоловіку як вгодити знати.

Бо боятимуться люди, розженеш наречених,

Малювала далі Катря… танок мальв черлених…

Та вона усі ті квіти, пелюстки, тичинки,

І великі розбуялі і малі як намистинки.

Все плекає, творить, любить, у світ випускає,

Кожну фарбу сама робить та й сльозами розбавляє.

Сховається за хатою, вкраде з пічки вуглик,

Й виводить акуратно тюльпановий кухлик.

Цього світу полонена, в своїм світі вільна,

Благословенний Геній - Жінка, що малює квіти…

Вона могла малюючи злетіти,

Змахнувши пензлем як крильми.

У світ, у свій, де квіти полетіти,

Залишивши від босих ніг сліди.

Так без обмежень малювати,

І мріями всипати полотно.

Здавалося, усі з городу квіти,

Заздрили, як на картині зацвіло.

Ніякі правила їй руки не зв’язали,

І школи «правильних» творців.

Які ніколи з пензлем не літали,

До Бога, де небеса торкають ніг.

Вони такі напижені, пихаті,

Усі “закони” знають на зубок.

Вона ж училась малювати біля хати,

Бо пензель був не до руки жінок.

Вона могла не їсти і не спати,

Топила пічку інколи пів дня.

Торф мокрий - не хотів загорятись,

Вона у чекані мольберта жила.

Благословенна геніальність!

Душа окутана у величі покров.

Тілу болить й вбиває геніальність,

Що венами розтікається як кров.

Ти для Пікассо українська Серафіна,

Для всього світу Геній і творець.

В свій час казали інші – божевільна,

До поки не прийшов життю кінець.

Коли покликали до неба Катрю,

Й душа її від тіла відійшла.

І закрутила пензель в танцю,

Померло тіло, зацвіла душа…

І як вона злетіла вище хати,

В далекі, інші, незвідані світи.

Щоби змогла Катря малювати,

Квіти в раю для неї розцвіли….

(Христина Потапенко)

Мак

Як червоні маки влітку
Розквітають на полях,
Я милуюсь тим видінням
В зачарованих очах.
Мов пташки крильми змахнули,
Й рости маків надихнули.
Вони ніжні й волохаті,
А листочки — мов голкаті.
Та голки ті не колючки,
То пушиночки — не злючки,
Виглядають гарно так
Й зветься квітка просто — МАК.

(Надія Красоткіна)

Пролісок

Пролісок тендітний
Сонце зустрічав,
Віченьки блакитні 
Вгору підійняв.

Сонце привітало
Квіточку ясну,
Щиро обійняло
Зірку весняну.
  
Ряст свою чуприну
Висунув надвір. 
Заховав перину
Крокус і підбіл.

Сон-траві не спиться, 
Змив потічок сни.
Сіли на травицю
Промені весни

(Наталя Карпенко)

Я люблю у лузі квіти

Я люблю у лузі квіти,
Де гудуть весь день джмелі,
І метелик носить літо
На легенькому крилі.

Гріє сонечко гаряче
Чисте озеро води.
І зелений коник скаче,
Сам не відає куди.

Урочисто і красиво
В’є вінок моя рука.
І цвітуть, цвітуть, як диво:
Луг і квіти, і ріка…

У долині теплий вітер
Сушить трави від роси.
Я кажу: «Усе на світі
Починається з краси!»

Я кажу. І ви повірте!
По розщедреній землі
Поспішайте в луг, де квіти,
Де гудуть весь день джмелі!
(Чубач Ганна Танасівна)

Вірші про кімнатні та садові квіти, які дарують радість і піднімають настрій

Кімнатні рослини – не просто зелені друзі, а й маленькі оазиси в наших домівках. Вони створюють затишок, очищують повітря і дарують нам радість. У цих віршах про кімнатні рослини для дітей і дорослих ви знайдете ніжні слова, які здатні підняти настрій і нагадати про красу навколишнього світу. Адже навіть у найменшій квіточці можна знайти велике натхнення.

Казкові квіти

Неначе айстри, квіти на камінні,

Мов хризантеми ніжні, наче сніг,

Такі красиві, але ж не осінні,

Мороз таке зробити тільки зміг.

Красиві, пишні, мов в саду́ на клумбі,

Зібралися, неначе, на парад,

Неначе кожна з них на іншій тумбі.

За ніч такий створивсь на річці сад.

Як чародій зумів красу створити

І чарами якими володів?

Так садівник не зможе посадити.

Для кого це створити захотів?

Неначе рай квітко́вий простелився,

І кожна квітка в нім – це є шедевр,

Красою чародій цей поділився.

Який для цього він робив маневр?

Мов гострий язичок, пелю́стка кожна,

Такий тендітний, кри́хітний, тонкий.

Та як таку красу створити можна?

Створили сад заквітчаний такий.

Так хочеться до квітів доторкнутись,

Бажання у красі цій загадать,

Щоби воно могло насправді збутись.

Та хто ж буде за ними доглядать?

(Королева Гір Клавдія Дмитрів)

Конвалія

Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.

Та недовго навтішалась
Конвалія біла, —
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.

Ой понесли конвалію
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.

Ой на балі веселая
Музиченька грає,
Конвалії та музика
Бідне серце крав.

То ж панночка в веселому
Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка
Пов’яла, схилилась.

Промовила конвалія:
“Прощай, гаю милий!
І ти, дубе мій високий,
Друже мій єдиний!”

Та й замовкла. Байдужою
Панночка рукою
Тую квіточку зів’ялу
Кинула додолу.

Може, й тобі, моя паяно.
Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
Як щастя минеться.

Недовго й ти, моя панно,
Будеш утішатись
Та по балах у веселих
Таночках звиватись.

Може, колись оцей милий,
Що так любить дуже,
Тебе, квіточку зів’ялу,
Залишить байдуже!..

(Леся Українка)

Що сталося?

Чорнобривці із куточка
Виглядають:
«Що це сталося з садочком? —
Всіх питають. —
Ще учора скрізь тут квіти
Розцвітали…
А сьогодні де ж поділись?
Чи пов’яли?
Нащо вкрило їх те листя
Із кленочка?
Дуже сумно нам без друзів
У садочку».

(Перелісна Катерина Федорівна)

Кульбаби

Вчора травка зеленіла,
А кульбабок не було,
А сьогодні, гляньте, скільки
Їх жовтеньких розцвіло.
Ах, які вони м’якенькі,
Як притулиш до щоки!
Зробимо ланцюг великий
І на голови вінки.

(Перелісна Катерина Федорівна)

Біла гвоздика

Гвоздика біла, в тобі печаль таїться
У сакральному вбрання, немов жриця,
Сама таємничої стоїш,
І здається зараз раптом воспаришь
І станеш відблиском сріблясто-білим.
На чорному тлі я тебе малюю крейдою.
Чергові відбуваються дива –
Ти відбиваєшся зіркою в небі.

(Лариса Кузьмінська)

Троянда

Цвіла Троянда у садочку,
А недалечко, у куточку,
Між бур’яном бринів Будяк.
І каже він Троянді так:
— Нащо се ти колючок начіпляла?
— А ти нащо? — вона його спитала.
— Я? — обізвавсь Будяк,-
Я, серденько, не проста штука,
Я — степовий козак!
Мені колючка, як шаблюка,
Щоб ворогів страшить,
Щоб всім було спокійно жить.
Вам більш нема ніякої роботи —
Цвісти, пахтіть, а не колоти.
— Не все ж колоть і Будякам,-
Троянда каже,- треба й нам,
Щоб Крученії Паничі боялись
І до Троянди не чіплялись.
Сунеться який біс —
Йому колючка в ніс,
Щоб не забувся,
Як слід Троянду шанувать,
А не знічев’я обвивать.
— Хіба! — сказав Будяк і усміхнувся.

(Леонід Глібов)

Цікаві вірші про квіти для дітей

Квіти – це не просто рослини, а справжні казкові герої. Вони можуть бути маленькими принцесами, які чекають на своїх принців, або мудрими старцями, що розкривають таємниці природи. У цих дитячих віршах про квіти ви знайдете цікаві історії, які допоможуть вашим дітям пізнавати світ і розвивати свою уяву. Вірші про весняні квіти для дітей розкажуть про первоцвіти, а вірш про чарівну квітку занурить нас у чарівний світ казок.

Перші квіти

Ще довкола сніг лежить,
Та природа вже не спить.
Пробиваються з землі
Перші квіточки малі. 

Показав голівку ніжну
Молодесенький підсніжник.
Знову проліска блакитна
Посміхнулася привітно.

Мати-й-мачуха у жменьках
Несе промені жовтенькі.
Тішать очі первоцвіти,
Пахнуть веснонькою квіти.

(Наталя Карпенко)

Любисток

У росі, немов намисто,
Під вікном у нас любисток.
Цей любисток мама любить,
Бо його садила Люба.
І садила, й доглядала,
Із відерця поливала.

(Камінчук Анатолій Семенович)

Посаджу я квіти

Мамо, мамо, дай лопатку,
я піду копати грядку…
Рожі, мальви і дзвіночки
посаджу я в три рядочки.
Буде їх роса поїти,
буде щедро сонце гріти…

Як до школи вперше йтиму –
ось такий букет нестиму!

(Лучук Володимир Іванович)

Бузок

Один бузок ось під вікном,
А другий біля ґанку.
Один синенький, а отой
Біленький, як сметанка.
Обидва ніжні, запашні,
Аж дух вам забиває,
І кожна гілка, як букет,
Із листя виглядає.

(Перелісна Катерина Федорівна)

Крокус

Гарно,тепло у садку,
Снігу вже немає…
Із-під листя у кутку
Крокус виглядає.
Наче золотом горять
Пелюстки жовтенькі,
І листочки мерехтять,
Ніжні, зелененькі.

(Перелісна Катерина Федорівна)

Пролісок

Я — пролісок синенький,
І перший на весні
Сказати вам раденький:
«Кінець! Кінець зимі!»
З-під снігу мій листочок
До сонця простягну
І ніжний мій дзвіночок
Вітатиме весну.

(Перелісна Катерина Федорівна)

Короткі вірші про квіти, наповнені красою

Короткі віршики про квіти – це своєрідні літературні цукерки, якими можна поласувати в будь-який момент. Вони запам'ятовуються легко та швидко, а їхня яскрава образність залишає приємний післясмак. У цій добірці ви знайдете короткі та дотепні віршики про квіти для малят, які піднімуть вам настрій і подарують кілька хвилин радості.

Айстри задумані, квіти останнії

Айстри задумані, квіти останнії,

осені пізньої сльози багрянії…

Сумно шепочеться вітер над вами,

і обмиває вас небо дощами.

Ви як любов, що весни не зазнала

і як вечірня зоря одсіяла.

Айстри задумані, квіти останії,

осені пізньої сльози багрянії…

(Сосюра Володимир)

Облітають квіти, обриває вітер

Облітають квіти, обриває вітер

пелюстки печальні в синій тишині.

По садах пустинних їде гордовито

осінь жовтокоса на баскім коні.

В далечінь холодну без жалю за літом

синьоока осінь їде навмання.

В’яне все навколо, де пройдуть копита,

золоті копита чорного коня.

Облітають квіти, обриває вітер

пелюстки печальні й розкида кругом.

Скрізь якась покора в тишині розлита,

і берізка біла мерзне під вікном.

(Сосюра Володимир)

Квітику, прокидайся!

Квітику, прокидайся,
Квітику, зодягайся,
Квітни, зело мале.
 
Поле без тебе голе,
Серце без тебе кволе,
Бджілці без тебе зле.
 
Холод впаде – не бійся,
Снігом черкне – умийся,
Квітику мій, вставай.
 
Сонце встає зарані,
Зійдуть сніги останні,
Квітику, зацвітай.

(Наталя Карпенко)

Дочекалися весни

У весни солодкі потягусеньки,
Дочекалась квіточка весну.
Промінець мізинчиком тонюсіньким
Пробудив підсніжники зі сну.

Прокидайся! Снить хлібами полечко
І гніздечком пташечка мала.
Прокидайся! В небі світить сонечко,  
І береза кіску заплела.

(Наталя Карпенко)

Волошки

Цвітуть в душі моїй волошки,
Такі прекрасні, особливі.
Немає суму ані трошки!
Лиш тільки, кольори грайливі.
Вони для мене, наче скарб,
Багатше, сяючої брошки,
В життя моє, принесли фарб,
Небесні ангели — волошки!

(Ірина Сонячна)

Стоять жоржини мокрі-мокрі…

Стоять жоржини мокрі-мокрі.
Сплять діамантові жуки.
Під грушею у дикій моркві
До ранку ходять їжаки.

А в сні далекому, туманному,
Не похиляючи траву —
Дюймовочка в листочку
капустяному, —
Я у життя із вічності пливу.

(Ліна Костенко)

Квіти – краса природи

Квіти – не просто рослини, а справжнє диво природи. Вони вбирають у себе сонячне світло, вологу землі та дарують нам свою красу. Кожна квітка – це маленьке сонце, що зігріває наші серця. Від найменшої ромашки до пишної півонії – кожна з них має свою неповторну красу та неповторний аромат.

Квіти надихають нас на творчість, допомагають забути про повсякденні турботи і насолодитися моментом. Вони є символом життя, кохання і краси. Поети оспівували квіти у своїх творах, художники зображували їх на полотнах, а композитори створювали мелодії, натхненні їхньою ніжністю.

Квіти – це не лише естетична насолода, а й важлива складова екосистеми. Вони є домом для багатьох комах, птахів і тварин. Квіти запилюються комахами, а потім дають плоди і насіння, з яких виростають нові рослини. Таким чином, квіти відіграють важливу роль у кругообігу речовин у природі.

Тож давайте берегти цю красу, садити квіти, милуватися ними і надихатися їхньою досконалістю. Адже квіти – це не просто частина природи, це частина нас самих.