13.10.2024

Біографія Стендаля

Стендаль (Анрі-Марі Бейль) – видатний французький письменник – народився 23 січня 1783 року в Греноблі (Франція) в родині багатого адвоката.

Його дід, лікар і громадський діяч, захоплювався ідеями Просвітництва й був шанувальником Вольтера. Але з початком революції у родині погляди дуже змінилися, батько Стендаля змушений був навіть переховуватися. Мати хлопчика рано померла, і сім'я надовго вбралася у траур.

Батько не переймався вихованням сина, довіривши його католицькому абатові Ральяну. Це призвело до того, що Стендаль зненавидів і церкву, і релігію. Таємно від свого вихователя він почав знайомитися з працями філософів-просвітників (Кабаніса, Дідро, Гольбаха). Читання, а також найсильніші враження та переживання дитячих років, пов'язані з Першою французькою революцією, стали визначальними моментами у формуванні світогляду майбутнього письменника. Прихильність до революційних ідеалів він зберіг на все життя. Жоден із французьких письменників XIX століття не відстоював ці ідеали з такою пристрастю і сміливістю.

1797 року Стендаль вступив у Греноблі до Центральної школи, метою якої було введення в республіці державного і світського навчання замість релігійного, і озброєння молодого покоління знаннями та ідеологією новоствореної буржуазної держави. Тут хлопець захоплювався математикою. Після закінчення курсу його відправили до Парижа для вступу в Політехнічну школу, куди він так і не вступив. Стендаль прибув до Парижа за декілька днів після перевороту 18 брюмера, коли молодий генерал Бонапарт захопив владу й оголосив себе першим консулом. Тоді ж почалися приготування до походу до Італії. У 1800 сімнадцятилітній Стендаль вступив до армії Наполеона. Він прослужив у ній понад два роки, а потім подав у відставку й у 1802 повернувся до Парижа з прихованим наміром стати письменником.

Стендаль був прихильником ідеалізації Наполеона, що відбилося і в його творчості. Але ставлення письменника до нього, особливо після захоплення останнім престолу Франції і перетворення на імператора, було, проте, досить критичним. Деякі зауваження Стендаля свідчать про те, як добре він розумів деспотичні й узурпаторські прагнення Наполеона, і яку загрозу він вбачав у ньому для справжнього духу революції.

Стендаль брав участь у поході Наполеона до Російської імперії у 1812, був у Москві, Смоленську, Могильові, зазнав жахи зимового відступу французької армії з Росії.

Після падіння Наполеона й повернення Бурбонів у Францію Стендаль поїхав до Італії, лише інколи буваючи на батьківщині. Стендаль полюбив Італію; ця країна відіграла чималу роль у формуванні поглядів письменника. Його приваблювало насичене громадське життя цієї держави. У 1821 відбуваються повстання карбонаріїв у ряді міст (Неаполь, Турин). Співчуття Стендаля цьому рухові дало підставу урядові звинуватити його в приналежності до повсталих і запропонувати терміново залишити австрійські володіння північної Італії.

Перебування в Італії залишило глибокий слід у творчості Стендаля. Він із захопленням вивчав італійське мистецтво, живопис, музику. Ця країна надихнула його на цілу низку творів. Це робота з історії мистецтва «Історія живопису в Італії», «Прогулянки по Риму», новели «Італійські хроніки». Нарешті, Італія дала йому сюжет одного з найбільших його романів «Пармський монастир».

Перебування у Франції, де правили ненависні Стендалю Бурбони, стає для нього нестерпним. Це ставлення письменника до реакції та режиму Реставрації знайшло своє вираження у його найкращих романах. У 1830 Стендаль одержав від короля Луї Філіппа призначення в Трієст консулом, але його не затвердили (як «неблагонадійного») у Трієсті. Стендаль став консулом у папських володіннях у Чівітавеккія. Його смілива, незалежна думка, співчуття революції та якобінцям, атеїзм, його сповнені бойового протесту твори робили однаково тяжким його перебування як в Італії, так і в себе на батьківщині.

На думку деяких дослідників, Стендаль був масоном. Історик масонства А. Меллор вважає, що «масонство Стендаля не набуло широкої гласності, хоча він і належав протягом деякого часу до ордена». Судячи з усього, саме про Стендаля йде мова, коли в документах масонських лож раз у раз з'являється справжнє ім'я французького письменника – Бейль.

Останні роки письменник перебував у дуже важкому стані. Сам він у щоденнику писав, що інколи настільки слабкий, що ледве тримає перо, а тому змушений диктувати тексти. Але, незважаючи ні на що, Стендаль працював до самого кінця. А 23 березня 1842 року він, втративши свідомість, впав прямо на вулиці Парижа і через кілька годин помер. Смерть настала від інсульту. Похований на цвинтарі Монмартр.

Твори

Романи:
Арманс (Armance, 1827).
Червоне та чорне (Le Rouge et le Noir, 1830).
Пармський монастир (La Chartreuse de Parme, 1839).
Ламієль (Lamiel, писаний протягом 1839-42, незакінчений, виданий 1889).
Люсьєн Левен (Lucien Leuwen 1835, незакінчений, виданий 1894).
Життя Наполеона (Vie de Napoléon, 1817-1818, виданий у 1929).

Автобіографії:
Життя Анрі Брюлара (Vie de Henri Brulard, 1835-1836, видано 1890).

Новели:
Рожеве і зелене (Le Rose et le Vert, 1837, незакінчена).
Міна де Ванґель.
Вітторія Аккорамбоні (Vittoria Accoramboni).
Італійські хроніки (Chroniques italiennes, 1838-1839).
Ченчі (Les Cenci).
Герцогиня де Палліано (La Duchesse de Palliano).
L'Abbesse de Castro, 1832.
«Ваніна Ваніні, або деякі подробиці щодо останньої венти карбонаріїв, розкритої в Папській області» (1829).

Есе:
Про Кохання (De L'Amour, 1821).
Мемуари егоїста (Souvenirs d'Égotisme, видано у 1892).

Біографія

Твори

Критика