13.10.2024

Наполеонівський міф і Стендаль

І. П. Кудіна

Стендаль (1783-1842) був не тільки сучасником наполеонівської імперії, а й учасником битв армії Наполеона. Разом з армією він дійшов до стін Москви. Для Стендаля Наполеон був кумиром.

Героїчна доба завершилася, почалася Реставрація. Своє надзвичайне розчарування новим режимом Стендаль виразив відмовою від служби в армії.

У 1817-1818 рр. Стендаль працював над книгою «Життя Наполеона», яка лишилася незакінченою.

Наполеон - «муж судеб». Таким був образ Бонапарта і в пам’яті Стендаля. Письменник змальовує особистість величну своїм розумом, залізною волею, невичерпною енергією, яка щиро бажала зробити Францію щасливою, але... Ось тут і починаються нескінченні «але». «Незвичайна людина» була геніальним полководцем, але нерозумно позбавила ініціативи своїх генералів.

Героїчний генерал під час першої італійської кампанії врятував 18 брюмера Республіку, яку Директорія вела до загибелі, але згодом його спокусила мішура корони, і він зробив фатальну помилку. На думку Стендаля, вона є в тому, що Наполеон став тираном і вирішив породичатися зі старими монархічними династіями. Він був чудовим адміністратором, але оточив себе нікчемними людьми, і його бездарних перфектів ненавиділо населення.

Наполеон будував основи ладу сучасної буржуазної Франції, але для зміцнення своєї держави відродив дореволюційне рабство і розпусту серед придворних та генералів.

Під час першої італійської кампанії Наполеон очолив республіканську армію, сильну ентузіазмом солдат та молодших офіцерів, гордих тим, що вони потрібні батьківщини, але перетворив героїчну республіканську армію на «монархічну» та «егоїстичну».

Пов’язати критику з уславленням Бонапарта письменнику не вдалося. Він відклав «Життя Наполеона», переконавшись у неможливості його видати.

У 1836-37 рр. Стендаль працює вже над книгою «Спогади про Наполеона», яку також не закінчив. До неї, до речі, письменник включив навіть розділи та уривки «Мемуарів» Наполеона і «Меморіала острова Святої Єлени» Ласказа.

У другому рукописі бажання Стендаля ідеалізувати Наполеона поєднується з умінням правдиво аналізувати події. Митець до найменшої подробиці описує дитинство та юність імператора і перший італійський похід, яким закінчився «поетичний і благородний період життя Наполеона».

Чим непривабливішою була буржуазна Липнева монархія, яка змінила роки Реставрації, тим світлішим і героїчнішим поставав у пам’яті багатьох французів перший період діяльності Бонапарта. Саме цей період Стендаль і назвав «поетичним».

В 1817 році Стендаль сказав про в’язня, повільно вмираючого на острові Святої Єлени: «... великий генерал, який міг би зробити для Франції так багато добра і який заподіяв їй так багато зла.»

У «Спогадах» Стендаля артилерійський лейтенант Наполеон показаний як бідна, горда і надзвичайно обдарована молода людина, з палким серцем і невичерпною енергією. Відстоюючи республіканський устрій, Бонапарт проявив талант полководця і розум державного діяча. Але честолюбство примусило його придушити революцію, щоб захопити владу в країні. Велика людина стала «генералом деспотизму». На думку Стендаля, Наполеон - класичний тип невідомого, але видатного юнака, проте честолюбця, котрий подолає всі перепони на шляху до успіху в суспільстві, пошани, слави, багатства та могутності.

Для Стендаля існує два Наполеони: один - імператор, честолюбний завойовник; другий - генерал революційної армії, ідеалізований культом Наполеона. Стендаль вірно зрозумів антинародну сутність наполеонівського режиму, він не один раз називав Наполеона «душителем свободи Франції», в усіх творах різко засуджує його коронацію. Проте культ Наполеона, створений в роки жорстокої реакції, який є своєрідним протестом проти Реставрації, захопив і Стендаля. Тому, якщо, з одного боку, письменник бачить в Наполеоні тирана, то, з іншого, - національного героя.

До створення роману «Червоне і чорне» Стендаль все XIX століття ділив на дві фази розвитку, які чітко визначив: «1800-1815», «1815-1830» (наполеонівська доба та доба реставрації Бурбонів).

Як і Стендаль, його герой Сорель - син епохи героїчної, навіть романтичної. В дитинстві Жульєн з трепетом спостерігав наполеонівських драгунів, завмирав від захоплення, слухаючи розповіді про битви великої армії і «марив військовою службою». Свої можливості герой вимірює можливостями революційної доби, яка відійшла в минуле. Який же день сьогоднішній? Відповідаючи на це запитання, письменник дає глибокі дослідження змін, які проходять у суспільстві.

Драматизм роману - у зіставленні двох епох. Еволюція така: «вчорашній Наполеон» стає нинішнім гувернером, якого можна передавати з рук у руки, як річ. Замість поля битви – вузькі коридори, по яких пробиваються до грошей герої нового часу. По цих коридорах і пускається Сорель, натягнувши на себе чорну уніформу священика.

При Наполеоні такий юнак зміг би швидко висунутися, виділитися з натовпу, зробити блискучу кар'єру. Але й у нові часи молодий честолюбець спромігся зробити кар’єру, хоча й у межах, які визнала для талановитого селянського сина Реставрація.

Честолюбний Жульєн на самоті читає про італійську кампанію Наполеона і його перебування на острові Святої Єлени. Людина, котра проклала собі шлях однією тільки шпагою, заслуговувала на те, щоб її портрет зберігали в спеціальній коробці (в потайному місці). Все, про шо думав Жульєн у перші дні свого самостійного життя, неодмінно поверталося до його кумира - Наполеона. Зауваження імператора щодо моди, його манера робити компліменти, прочитані Наполеоном романи - все це було для Жульєна керівництвом особистого життя. Навіть про завоювання гордого серця мадам де Реналь він спочатку думав так, як, напевно, думав Наполеон про нову фортецю, яку він мав захопити.

«До зброї!» - вигукує Сорель, кидаючись у вир інтриг. Виявляється, що цей революційний заклик не красне слівце для героя. Якщо б Сорель народився раніше, то він, солдат Наполеона, завоював би славу на полі битв. Його стихія - героїка подвигів. Одначе він пізно з’явився на землі - подвиги нікому вже не потрібні. І все ж, подібний ягнятку серед вовків, одинокий, він вірить у свої сили - і більш ні в що. Жульєн - один проти всіх. І в своїй уяві він уже перемагає ворогів - як Наполеон!

Жульєн - горда й самотня людина. Він не хоче бути лакеєм, він хоче зберегти людську гідність навіть у світі інтриг і брехні. Він брутальний, брутальний із батьком, який одного разу в розмові назвав Сореля «зухвала тварюка». Доказу, що він не тварина, підпорядковані і всі вчинки Жульєна. Заради цього він завойовує серця багатьох дам, заради того, щоб довести, шо він не нікчемність, молодик проникає в кімнату мадам де Реналь пізно вночі.

Думка про долю Наполеона, пов’язана в романі з образом яструба. Цей хижак здається Сорелю втіленням сили і самотності. Щоб вирватися з клітки, щоб перемогти ворогів і завоювати успіх, потрібно стати одиноким і сильним, як цей птах. Необхідно бути пильним, щохвилини готовим до атаки. Сорель заздрить силі і самотності яструба-перепелятника, в якому вбачає самого Наполеона. Емблема непереможного і безжалісного героя-індивідуаліста, котрий зробив надзвичайну кар’єру, як величний орел, не хоробрий сокіл, а просто хижа пташка - яструб.

В іншому творі Стендаля («Пармський монастир») патріот Фабриціо бачить у Наполеоні визволителя своєї батьківщини. Тому тепер емблема Наполеона - величний орел. Жульєн заздрить яструбу, мріє про долю самітнього й сильного хижака. Орел закликає Фабриціо віддати життя за батьківщину.

Так, Стендаль двічі образно передав враження кожного зі своїх героїв про Наполеона. Він показав дві сторони особистості Бонапарта - героїчну і хижу, що зумовлено двояким сприйняттям самим Стендалем образу Бонапарта.

Л-ра: Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1997. – № 3. – С. 47-48.

Біографія

Твори

Критика