Емма Андієвська. Стеблина — шинок

СТЕБЛИНА — ШИНОК
(Поема)

Кожна стеблина
Духа утроба.
В кожній зернині
Світильник риба:
«Сюди іди
В веселе товариство!»
Зелене братство
За панібрата:
«Прийдеш?»
Стебло стеблиться
Мало не лусне.
Крізь люшні вшіарів
Стеблина лазня.
Дзьоби від пари
Пожежею гуснуть.
Сонце — вузлик.
Стеблина вузлик.
П’яниці валяються,
Скільки видно.
Сідниці п’яниць
За краєвиди.
«Гуляй до ранку,
Стеблина — шинок!» —
Де ти поринув?
Де ти змовк?
Дядьки ш баштані
Шапки в пошані
Рвуть з голови —
В ноги стеблині,
Що півнем воскресла
На перехресті
Крізь речі і назви,
Крізь кості і настрій:
«Звідки це диво
Народилось?» —
Дивляться: 
В стеблину вхід —
Ріку вдихни,
А видихни місяць,
Щоб все навколо
На слух і ніздрі,
Щоб світлом спухли
Копита і мислі.
Кожна стеблина
Закляте місце.
Гнуться пристрої
Стеблинної призми:
Стеблина рослинні галактики містить
В боржомних мисках.
Стоїть задуха
Воловим вухом —
Сонце в траві
Полишало кахлі.
Розміром з диню
Окремі краплі
(Там підсушить, там покропить),
Краплі, як кеглі,
Навколо лежать.
Дороговказом до ранку служать,
Жовтим жаром попереджають:
«Тут межа!»
Слух, завбільшки з ніготь,
Мигтить між трав.
Ніздрі завбільшки з вихорі
Водяний,
Ходять на голові.
Рослинні праведники
В кавунній оправі
За східці правлять:
«Сюди іди
В веселе товариство.
Стеблина — шинок!»