Емма Андієвська. Лябіринт
ЛЯБІРИНТ
(Поема)
Постать із цегли і хліба
Левів у прірву скліпує.
В сон, як в грудну клітку,
З лінощів і за покликанням,
Старші і підлітки
(Сну лутка
Усіх однолітками).
В нікуди, з нізвідки
Вирує нитка.
Світла папуша
Сон розпушує:
Мигтять, наче з відер дужки,
Вроздріб тіла і душі.
Крізь продуховину
Сну вухо видмухується.
Коняча щелепа сонця
З надтрухлої прірви сунеться.
Найменший помах
Народжує іншу пам’ять.
Хто де стане,
Сну стіни тануть.
Поторк стина
Копитні здиблення,
Що тільки здибає.
Постать в луску,
Як в сугу,
Сулія добра в грудях,
Сяга, не зігнувшись,
Хоч у спину заграву
По колодку загнано
(Свідомість така ламка,
Кульбаби торкнися, — й уламки).
Цибаті
Світлові заїди
Наперед забігають:
«Аби душа,
Тіло знайдеться
На всіх сонних зайд».
Талий окличних
Невтільного
На весь яр яріє —
Світла пуголовки
В тьму випухкує.
З-під купи журавлини
Ноги тупають.
Води шишкобгальниці
Найдальше зображують:
Росте діжа
Потопних зображень
(Із пористого рику —
Сну опора —
Вибгалась постать-рука:
З калюжі молока
Легені і гирі викраює —
Сиплеться ікра,
Ріка в окрайчиках).
На воді брижі.
Стоїть пожежа
Рухомою вежею.
Така безмежність,
Як лише вві сні.
Між слів
Женуть пласких лосів,
Схожих
На довге волосся в воді
(Зайва ясність
Оскомину в яснах).
Уздовж сну —
Де сушать кусні вогню
І душі висять, мов білизна,
Двигтять перевтілення лазні:
Більше кисню,
Щоб не кисли
У сну кузні, —
У вигуку, як у бричці,
Мчить недомовлень братчик:
Думки на всі боки димлять,
Кулясті видива
Навколо видува.
Два перехожі
Крізь плинні насадження
(Горішні стулки
З вогненної тюльки)
Привида
За руку ведуть,
Щоб не охляв
Повз тих,
Що охляп.
Сон костоправлять
На всіх переправах.
Чути схлипи —
Зануривши руки і лапи,
Липу навпомацки ліплять
(Тельбухи пуху і радости!)
На мостах радисти,
Світла пилком
На палець присипані,
Хрумають редиску.
Під мостом тип
Поліпи хвилі одпилює:
Хоче потопу
(Кожний своєю справою).
Ще інший
Новісіньку душу справив,
А тут тіло сплавили —
Біжи лови
Без ніг і голови.
Сонця мишачий хвостик
Лиця хвиськає.
Дехто носить свій сон,
Мов іконостас,
Боїться поставити;
Дехто хвацько
За сну цицьку,
На нього цитькають,
Усі ж бо на раз ясновидять:
На дні бульки
Видно білки
Конячої Афродити.