Емма Андієвська. Зблизька й здалеку
ЗБЛИЗЬКА Й ЗДАЛЕКУ
Світ крізь сито
Худим і ситим.
Посланець висоти
Колише осот —
Стежить:
Сонця стоніжка
Протоптала стежку
В воді —
Нехай оводи
Десь інде водяться
(Сонцю й не соняшне можна
Само собі вельможа,
Інших намножить).
Посланець висоти
їде в осетрі
Через небо:
Ложкою їсть порічки,
З усіма ручкається,
Грім на пучках.
(В зелені піст —
Бездонні пустки
Висять, як опусти.
Природу несуть у глечику,
Мов жабу в молоці,
Накривши грудкою полум’я,
Бояться й вимовить ім’я,
Щоб не прим’ялась).
Посланець висоти
Стоїть видмухом
На кінських ніздрях.
Кінським хребтом чахка,
З чавунної чашки
Долю ділить
Тим, що вгорі і долі,
Подібний до ідола.
Скільки чути,
Скільки видно —
Подібний до ідола.
