Кафе - театр

Англ.: café theatre; нім.: café-théâtre; ісп.: café-teatro; франц.: café-théâtre.

Кафе-театри у сучасній формі та сучасному програмуванні є нещодавнім винаходом. 1961 р. М.Алезра відкриває у театрі “Ля В’єй Ґрій” крамничку – бювет з концертами поезій та музики. 1966 р. Б. Да Коста влаштовує перше кафетеатр з назвою “Ле Руайяль”. Пізніше Ромен Бутей відновлює “Кафе де ля Ґар”. Колюш керує кафе - театром “Шік Парізієн”. Відтоді в Парижі діє з тридцять кафетеатрів, а в усій Франції вісімдесят. Успіх таких концертів та вистав не підлягає сумніву.
Незважаючи на зовсім недавню моду на кафе-театр, він має чимало стародавніх та престижних предків: середньовічна таверна, де бував Ф. Війон; кафе філосо­фів у XVIII ст., де формувалася філософська думка у зустрічі зі щоденним життям;
кафе XІX ст. – “забігайлівка” для простого народу як місце радше для витрачання
грошей, ніж культурноорганізованого духовного збагачення.
Те, що робить сьогоднішні кафетеатри оригінальними, є їхня функція служити
останнім притулком для невизнаних авторів та акторів, які вирішили кинути виклик
тій театральній “установі”, що використовує виключно популярні бульварні п’єси;
кинути виклик сивочолим класикам або виставам, написаним на замовлення без уболівання за результат. Кафетеатр (у минулому його називали “художнім”, “експериментальним” або ще “студійним”) є своєрідною реакцією на так звану кризу драматургів; на складність (справжню) знайти роботу; але також на постійну вимогу молодих глядачів шукати нові таланти, гострий дотепний гумор, щораз інший репертуар, який був би зв’язаний з сучасністю.
Кафетеатр аж ніяк не можна ототожнювати з сучасним драматичним жанром,
ба навіть оригінальним типом сценографії чи місцем вистави (під час вистави не
обов’язково щось пити). Проте кафетеатр є результатом впливу економічних факторів з нав’язуванням досить одноманітного стилю: сцена гетьтаки невеличка і дозволяє залучати яких три або чотири актори, створюючи тісну близькість зі залом, де сидить від п’ятдесяти до ста глядачів. Двітри вистави, які йдуть протягом одного вечора, мусять бути короткотривалими (від 50 до 60 хвилин). Вони часто тримаються на комічній інтерпретації з боку акторів, яких “на біду” запросили ризикувати фінансово, бо ці актори грають за зібрані там же гроші, якими діляться потім з директором. Здебільшого драматичні тексти є сатиричними (ван (ву) мен шоу) або поетичними (монтаж текстів, вірші та пісні). Майже завжди це є виступи, запозичені з репертуарів, що користувалися великим успіхом у найпрестижніших театрах, як - от театр “Бульвар” чи кінотеатри. Тут ефектом постави свідомо нехтують, розраховуючи на гру акторавіртуоза. Зрештою, так було відкрито дорогу не одній кінозірці.
Найяскравішим драматичним винаходом є озвучення комічноабсурдних монологів,
а іноді й слів, яких частогусто глядачі не слухають, а також створення жіночих гостро новаторських номерів.
Криза театру “Бульвар”, а також безробіття серед акторів парадоксально посприяли розквіту кафетеатру з його значним театральним репертуаром різної мистецької вартості, як це характерно для репертуару театру “Бульвар” чи ван (ву) мен
шоу. Іноді цей репертуар буває надокучливим, але часто й оригінальним (Зук, Жолі, Баласко). У наш час кафетеатр так і не здобув власних творчих засобів, які були б достатньо звільненими від впливу бізнесу, і не витворив новаторського драматичного жанру з перспективою на майбутнє.

Літ.: Merle, 1985.