Лейтмотив
ЛЕЙТМОТИВ (нім. Leitmotiv буквально “провідний мотив”)
Англ.: leitmotiv; нім.: Leitmotiv; iсп.: leitmotiv, tema; франц.: leitmotiv.
Термін, який ввів Ганс фон Вольцоґен стосовно музики Ваґнера, де звучить
основна тема (Grundthema).
1. Лейтмотив у музиці – повторювана музична тема, щось на зразок мелодичного рефрену як віхи твору (наприклад, лейтмотив Ґрааля в творі Ваґнера “Парсіфаль”). У художній літературі лейтмотив – це гра слів, образ або форма, які періодично повторюються для введення теми, звернення уваги на формальний повтор,
ба навіть нав’язливу ідею. Проте це всетаки музичний засіб, оскільки основним є
ефект повторення та звичності, а підтекст повторюваного вираження виступає вторинним фактором. Ось чому в межах цілого тексту тема зовсім не обов’язково має центральне значення. Вона виступає як емоційний сигнал і структурний елемент: зв’язування лейтмотивів між собою і справді творить певний тип “витканої” метафори, що пронизує увесь твір з наданням йому певної тональності. Досить одного сигналу для негайної характеристики того чи іншого персонажа або тої чи іншої ситуації: лейтмотиви функціонують як код розпізнавання й шкала орієнтації глядача.
Відтак твір демонструє свою часову структуру, пунктуацію та ритм розвитку (свого
часу Берліоз говорив про “ідею фікс” твору).
2. У театрі теж часто використовується така техніка. У комедіях – як ефект комічного повторення (наприклад, славнозвісні повтори “А Тартюф?”, “без посагу” в
Мольєра). Щодо поетичного театру, то повтор у віршах чи повтор риторичної фіґури є технікою лейтмотиву. В широкому розумінні слова лейтмотивом є будьякий повтор слів, будьякі асонанси, будьяка розмова, що обертається навколо себе (Чехов).
Іноді драматурги вдаються до драматургічного вираження лейтмотиву, зокрема тоді, коли тема є ознакою невідворотності часу (нагадування про вишневий сад в однойменній п’єсі Чехова) або повільне прямування до катастрофи (револьвери Гедди Ґаблер). В трагічному хорі також використовується ця функція провісництва й долі.
Підтекстовий характер цього засобу ускладнює процес формалізації всіх тематичних систем. Проте водночас ця підтекстовість пронизує текст і передає його глядачеві в інтралінгвістичній і суґестивній музичній тональності. Зрештою, і драматург, і режисер мають право на ледь помітні лейтмотиви, призначені для підсвідомого сприймання (звукові ефекти, ритм, паралелізм вираження, тематичні рефрени).
3. Деякі постави будуються на сценічних лейтмотивах: ті самі жести, повтори
цілих ігрових послідовностей (Р.Вільсон), повторювана гра та сюрреалістичні образи у формі поетичних інтермедій (Планшон у “Міщанських безумствах”), короткі репризи музичного фрагменту (п’єси Расіна в поставах Месґіша). Властива поставі сценічна система часто пронизує подання певної теми або повтори коментарів у формі лейтмотиву.
