Іван Нечуй-Левицький. Забудько
Раз якось взимку сім'я пообідала, і стара мати й невістка вже по обіді впорались, постирали з стола й поприбирали. Невістка помила посуд і позамітала з-під стола кришки і пішла по якомусь ділу до сусіди. Мати вийняла з скрині недошиту свою сорочку й поклала на столі. Син, середніх літ чоловік, сів на лаві й довгенько балакав з матір'ю. Йому дуже заманулось посмоктать люльки по обіді. Він достав на полиці усі причандали до куріння. А потім сів на лаві, знов встав, став на лаві, заглянув на полицю, потім зскочив з лави і почав обдивляться на миснику усі полички, далі заглянув в пічурку коло комина під шиєю печі.
«І де оце в гаспида ділась моя люлька? Тютюн лежав на своєму місці на полиці. Здається, я там поклав і люльку»,— думав чоловік, никаючи та крутячись по хаті.
Він одсунув шухляду в столі, заглянув,— і там не було люльки.
— Пху на тебе, сатано! — сказав чоловік і з досади плюнув; з губів випала люлька з куценьким закарлюченим цибучком. Мати зирнула і з дива очі витріщила.
— Ото який з мене забудько! Чи ви знаєте, мамо, що я оце обшукав і на полиці, й мисник, і шухляду, все шукаю люльки, а люлька в мене в зубах.
— Чи ти ба! Ти й справді забудько. А я дивлюсь і дивуюсь, навіщо то ти виплюнув на діл люльку; думала, що на тебе наполягла соннота,— сказала мати. «Але де ж це я діла свої окуляри?» — подумала мати і почала облапувать на столі скатерку, підняла недошиту сорочку, струснула над столом, полапала кругом себе по лаві — окулярів нігде не було.
— І де це в іродового сина ділись мої окуляри? Чи не вхопив пак їх хлопець та чи не поніс оце показувать дітям бабині очі? — обізвалась мати.
Син зареготавсь на всю хату.
— Лапніть, мамо, себе по очах,— сказав син і реготавсь, бо мати й справді була чудна з здивованими витріщеними очима під окулярами.
Баба лапнула себе за перенісся — і налапала там свої окуляри.
— А хто, мамо, більше забудливий? — промовив син до матері.
— І як, і коли це я почепила їх собі на ніс, то ніяк не пригадую. Чи я так задумалась, чи була роздратована, чи що?
— Мабуть, так, бо ви ж од самого світу й до обіду лаяли й дратували мою Секлету, то, мабуть, од лайки та од роздратування ви й незчулись, як почепили окуляри на носі. Не полізли ж і не почепились же самі окуляри вам на ніс, мов живі раки,— сказав син і засміявсь.
1910
Твори
- Афонський пройдисвіт
- Баба Параска та баба Палажка
- Біда бабі Палажці Солов'їсі
- Біда бабі Парасці Гришисі
- Бідний думкою багатіє
- Вітрогон
- В Карпатах
- Гастролі
- Два брати
- Дві милі
- Дрегочин та Остріг
- Дрібна рибка
- Жовті гуси
- Забудько
- Запорожці
- Кайдашева сім'я
- Кайдашева сім'я (скорочено)
- На гастролях в Микитянах
- Над Чорним морем
- Неоднаковими стежками
- Неслухняна жінка
- Не той став
- Ніч на Дніпрі
- Піддурив фершала-масажиста
- Побіда Хмельницького під Збаражем і Зборовом
- Поміж ворогами
- Причепа
- Рибалка Панас Круть
- Семен Палій герой українського народа
- Сокільська гора
- Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря
- Українські гумористи та штукарі
- Хмари
- Хрестини
- Цап та баран
- Шевченкова могила
Критика
- Біля витоків української ідеї (Нечуй-Левицький і «формально-національний» напрям)
- Про гуманізм творчості І. Нечуя-Левицького
- Трактування питань національної історії та культури в романах: «Чорна рада» П. Куліша та «Хмари» І. Нечуя-Левицького
- Іван Нечуй-Левицький та Пантелеймон Куліш: до історії творчих взаємин
- Феномен міфу в творчій інтерпретації І.С. Нечуя-Левицького
- Текстотипи у забутій науково-популярній розвідці Івана Нечуя-Левицького
- «Та ніч, як Божий рай» (лінгвопоетика пейзажотворення у творі Івана Нечуя-Левицького «Ніч над Дніпром»)
- Іван Нечуй-Левицький і цензура: деякі аспекти взаємин
- Чи пам’ятають в Україні про гетьмана і козаків? (образи гетьмана та козаків у казці івана Нечуя-Левицького «Запорожці»)
- Роль І.С. Нечуя-Левицького у становленні синтаксичних норм української мови