Музика
МУЗИКА (І ТЕАТР)
Англ.: music (and theatre); нім.: Musik (und Theater); ісп.: música y teatro;
франц.: musique (et théâtre).
Не порушуючи питання про сценічну музику, оперну музику та музичний театр, розглянемо складне й суперечливе співвідношення музики і театру.
1. Музична метафора
Поставу часто порівнюють з композицією в просторі й часі, з партитурою, яка
містить цілісний матеріал, з індивідуальною акторською інтерпретацією. Музична
концепція й композиція в театральній грі є керівною схемою, яка дає змогу глядачам і акторам “відчути на сцені час так, як його відчувають музиканти”: “Музично оформлений спектакль не є спектаклем, у якому постійно виконується музика або постійно співають за лаштунками, це спектакль, у якому строго оформлено час“ [Мейєрхольд (Meyerhold, 1992, IV : 325)].
2. Нові поєднання
Співвідношення музики й сцени – це стан трансформацій: вони не служать виключно одне другому, кожне зберігає автономію з одночасним збагаченням другого.
Музика перестала бути простою прислужницею театру. Вона, як це, зокрема, бачимо в романтичній опері, вже не є чинником поглинання тексту й театральності. Протягом тривалого часу в музиці й театрі тривали цілеспрямовані теоретичні пошуки специфіки вистави, а в наш час опрацьовується теорія їхнього взаємодоповнення. Актуальними стали музичність текстів і театральність музики (наприклад, театр Аперґіса). Оскільки музика звучить у театральному просторі, глядач сприймає її абсолютно по-іншому, ніж у “стерильному” концертному залі. Однак залишається з’ясувати (а це набагато складніше, ніж, скажімо, у кіно, в якому музика й образ створювалися кожне окремо), як взаємодіють візуальний і музичний образи: в сучасній теорії сценічної (Н.Фрайз) і оперної музики (Муендро, 1993) спостерігаємо тенденцію радше до інтеґрації візуальних і звукових відчуттів, до інтеґрації (як наслідку векторності сприймання) візуального й слухового факторів, до фільтрування всіх матеріалів “глядачем/слухачем”: “Наші глядацькі відчуття потребують готових речей, а не процесу їхнього компонування (складання)” (Н.Фрайз).
Тим-то, виходячи з різних складових вистави та враховуючи характер їхньої
динаміки, треба вміти правильно оцінити такі “(ре)конструкції”:
– сама музика створює віртуальні світи, емоційні кадри для решти вистави;
– архітектура створює конкретний образ “посудини” для заповнення;
– література й драматичний текст створюють ритмічну форму, яку актор може
змінити своєю грою, тоді як музична структура виглядає набагато строгіше (оскільки в опері неминуче існує компроміс між режисером, який намагається досягнути
пластичності, і дириґентом, який вимагає строгості).
– у співвідношенні між складовими (ре)конструкції кожен елемент впливає на
інші елементи не завжди передбачувано. Відтак музика створює емоційну атмосферу для пояснення жестів і гри актора. З іншого боку, жести або танець потенційно “розкривають” музику: “Танець здатний розкрити все те таємниче, що приховує музика. Тому танець характеризується ще однією позитивною рисою – він людяний, його немов можна торкнутися” [Бодлер (Baudelaire. “La Fanfarlot”)].
