Монтаж

Англ.: montage; нім.: Montage; ісп.: montaje; франц.: montage.

Термін кінематографії, який почали вживати у тридцятих роках (Ейзенштейн,
Піскатор, Брехт) для позначення драматургічної форми з текстовими або сценічними послідовностями, змонтованими як один ряд автономних моментів.
1. Кінематографічний монтаж
Започаткували кінематографісти-практики (Ейзен­штейн, Ґріффіт, Пудовкін)
для поділу (“різання”) попередньо сфільмованих планів-послідовностей на частини,
які, будучи поєднаними, дають остаточний варіант фільму. Ритм і наративна структура фільму тісно зв’язані з опрацюванням матеріалу на монтажному столі [Марі (Marie, 1977)].
2. Театральний монтаж
Апріорно така операція видається складною для реалізації на театральній сцені. Сцена не надто підходить для трансформацій, властивих кінематографії. Проте театральний монтаж не може сліпо наслідувати кінематографічну модель. Тут маємо радше епічну техніку розповідності, яку першими застосували Дос Пассос, Деблін і Джойс, а потім повторили Брехт і, зокрема, Ейзенштейн з метою “монтажу атракцій”(1929). Граючи на двозначності слів і вдаючись до “шоку, конфлікту між двома фрагментами, які суперечать один одному” [Ейзенштейн (Eisenstein, 1976 : 29)], монтаж “атракцій” є поєднанням народних видовищних форм (цирк, мюзикл, ярмарок і балаґан) та довільних асоціацій візуальних мотивів (інакше кажучи, “інтелектуальний монтаж”).
а) Драматургічний монтаж
Замість зображення дії як уніфікованої та стабільної, “як природного органічного твору у вигляді тіла, що розвивається” [Брехт (Brecht, 1967, Vol. 19 : 314)],
фабула членується на автономні одиниці. Відкидаючи драматургічну напругу й інтеґрованість будь-якого акту в ґлобальний задум, драматург не в кожній яві використовує імпульсивності для “запуску” інтриґи й цементування фікції. Фун­даментальними структурними принципами стають членування й контраст. Різновиди монтажу характеризуються перервністю, синкопованим ритмом, сутичками, дистан­ціюванням і фраґментарністю. Монтаж – це мистецтво використання старих мате­ріалів. Ніщо з нічого не творять. Наративний матеріал організовують із думкою про значуще членування. При цьому бачимо його чітку відмінність від колажу: монтаж твориться
залежно від руху й задуму, що їх треба надати дії, тоді як колаж полягає в зіткненні
окремих дисгармонійних елементів, які дають “зоряний” ефект сенсу. Серед прикладів драматичного монтажу назвемо:
– композиція з картин: кожен образ дає яву, яка не переходить в іншу яву
(Шекспір, Бюхнер, Брехт);
– хроніка та біографія персонажа, підкреслені логічними етапами розвитку дії;
– послідовність скетчів, або ярмаркове ревю чи мюзикл;
– документальний театр: тут вдаються тіль­ки до автентичних джерел, відібраних і організованих за сюжетною темою;
– театр буденності: тут розглядають місця громадських зібрань й лексик
певного суспільного середовища. Буває, що в театрі застосовують (подібно до монтажу в кінематографії) короткі дискурси, які повторюються, контрастно підкреслюючи сенс, внесений у кадр фраґменту. Рефренів, музичної мелодії та освітлення, які виконують функцію візуальних контрапунктів, цілком вистачає для “зображуваної” яви.
б) Монтаж персонажа
Беручи участь у драматургії фраґменту, дійова особа є результатом монтажу/
демонтажу (тема “Один за одного” в Брехта): кожну характеристику відбирають залежно від дії або поведінки, які потребують ілюстрації; переходять від однієї фіґури до іншої способом додавання/віднімання цих характеристик. Розміщення характеристик в актантній схемі логічно визначає їхню композицію. Щодо підготовчої праці над роллю, яка повинна базуватися на імпровізаціях або пошуках джерел (комедія дель арте, досвід “Театру Сонця” тощо), то ця праця також полягає в терпеливому монтажі характерних рис та ігрових послідовностей.
в) Монтаж яви
Будь-яка ява є грою конструкцій. Наприклад, привнесений ззовні в яву предмет постійно видозмінюватиме знаковість декорацій. Так явно, вдаючись до фабу­ли або дискурсу персонажів, відбувається перехід від однієї картини до іншої без
тематичної чи оправданої трансформації. Монтаж істотно вплинув на сучасну манеру викладу.

Літ.: “Change”, 1968; Eisenstein, 1976; Bablet, 1978; Danan, 1995.