Мотивація

Англ.: motivation; нім.: Motivation; ісп.: motivación; франц.: motivation.

1. Мотивація персонажів
Показ мотивів (психологічних, інтелектуальних, метафізичних і та ін.), які спонукають дійову особу до певної поведінки, або натяк на них. Мотивація є основною складовоюу частиною характеристики*. Вона передає глядачам розуміння драматичних чинників* дії та мотивів (часто прихованих) поведінки персонажів. У літературознавчій теорії Томашевського (Tomachevski, 1965 : 282) саме “іманентне виправдання логіки оповіді вводить кожен окремий мотив”. “Незрозумілість” драми
(зовнішня презентація активних характерів) спонукає драматурга до натяків словами й діями на візію та задум кожного характеру, мотивації їхніх вчинків і надання (принаймні позірного) рівних умов усім характерам у розвитку загального конфлікту. Характеристика змінюється залежно від типу драматургії: у класичній драматургії практикувалися загальна, універсальна та еліпсна характеристики; в натуралізмі
– точна й соціо-економічна. Іноді драматург затаює мотиви героя*, надаючи глядачеві можливість самому відкрити для себе справжні мотиви героїв. Одне з основних завдань актора полягає у з’ясуванні мотивації свого персонажа й знаходженні такої моделі поведінки, яку він обрав би сам, якби потрапив у ситуацію героя [Станіславський (Stanislavski, 1963, 1966)].
2. Мотивація дії
У класичній драматургії та в кожній театральній формі, яка базується на імітації і творенні ілюзії, дія видається конче потрібною та логічною. Випадковості, ірраціональність і нелогічність відтак відпадають відразу, а коли й виникають,
то їх присутність потребує докладного пояснення та виправдання. Глядач повинен
уміти сприймати зміни в діях і збагнути суть особистого становища. Виступаючи
проти такої логіки, театр абсурду зіштовхує між собою дійових осіб, які з погляду пересічного глядача діють непередбачувано, і так триває доти, поки цей глядач
нарешті зрозуміє (як, наприклад, Полоній про Гамлета), що “в цьому безглузді є
певна система”. Мотивація стосується також розв’язки. Вона не може залишити й
крихти сумніву щодо існуючого стану речей та остаточного завершення конфліктів. У класичній драматургії будь-який конфлікт, будь-яка дія обов’язково вмотивовується. В інших драматургіях почали відмовлятися від мотивації розв’язки, а також від остаточного завершення фабули як ключа для розкриття фізичних дій
персонажів.