Олена Макарчук. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Автобус Львів-Вроцлав
— Ніко!
Вона обернулася, здивовано звівши брови. Водій автобуса, приземкуватий дядечко років п’ятидесяти, насупився і незадоволено зиркнув на Олексія:
— Дві хвилини. Графік.
«Отже, у мене є 2 хвилини, щоб…»
— Чому ти їдеш? Ні! Стоп. Забудь. Проїхали. Ніко, я не хочу, щоб ти їхала. Чуєш? Залишайся. Я... Я не зможу без тебе.
Ніка стояла і так само мовчки дивилася, перебираючи ручки невеличкої сумочки. «Мабуть, там документи, картки і дрібні гроші. Чорт, про що я думаю?!». Олексій набрав побільше повітря у груди і зробив другу спробу:
— Пробач, пробач мене. Так, я не маю права тебе тримати біля себе, ти вільна людина, а я заплутався у своїх стосунках.
Ніка вийшла із заціпеніння:
— Лесику, не варто. Не рви ні собі, ні мені душу. Краще хай буде так. Я почну все з чистого листа, а ти все забудеш. Обов'язково забудеш, — Олексій заперечливо похитав головою, а вона ніжно торкнулася долонею до його щоки. — Прощавай.
— Графік! — ревнув водій, і Ніка легко злетіла на підніжку автобуса. Він рушив.
Олексій зітхнув. І набрав номер на мобілці.
— Вася встиг. Я ж і так тягнув час, як міг. Автобус Мерседес, номери... — Олексій продиктував. — Передай: хай перевірять документи і вантаж у типа в зеленій шапці. Так, сумка з пальмами. Примітна така, яскрава.
Олексій знову зітхнув. «Який же я все-таки падлюка. Але премія за виявлення наркотиків сама себе не заробить…»
Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob
