Шпак Тетяна. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
НАШ ЯНГОЛ-ОХОРОНЕЦЬ
Людина, про яку я хочу розповісти, колись врятувала життя мені та моїм дітям. Проте, зараз не про нас.
Наш дитсадок для дітей з особливостями евакуювали з Бердянська до Запоріжжя.
Пройшло всього два тижні, як ми переїхали. Ми жили у трьох квартирах на четвертому поверсі багатоповерхівки.
Того зимового ранку я прокинулася від страшного поштовху та гучного вибуху.
Схопившись на ноги, я влетіла у кімнату, де спали діти. У стелі та на підлозі світилися вирви. Діти істерично кричал.
Весь персонал разом МЧСниками перетворився на одну рятівну машину. Поранених виносили на руках та на ношах. З-під завалів роздавався тихий плач.
— Хлопці, там Оленка, – хапаючи за рукав рятівника, закричала я.
— Там небезпечно. Ми чекаємо спеціальним обладнанням, – відповів мені рятівник.
— Вона загине! – волала я.
І раптом в моїй голові з'явився той, хто врятував мене і моїх дітей багато років тому.
— Ти потрібен тут! Стасе, під завалами діти.
Я не знаю яку потрібно було мати швидкість, щоб прилетіти з Дніпра. Але я навіть не встигла знести малого донизу, як Стас був уже біля нас. Не питаючи нічого, він біг сходами. Коли я піднялася до розбитої кімнати, Стас стояв з Оленкою на руках.
— Як ти її дістав? Там же поряд діра...
— Візьми дитину. Мені потрібно повернутися, там хлопчик. У мене є лише дві хвилини, щоб врятувати малого.
Я не встигла отямитися, як Стас знову зник. Коли ми бігли донизу з закривавленим Дімою, стеля у кімнаті упала.
Того дня всі залишилися живими, хоча поранених було доволі багато.
Раптом я згадала про Стаса. Його ніде не було. Я пам'ятаю, що востаннє бачила його закривавленим. Він дуже кульгав, бо у нього після зламу ще добре боліла нога.
— Ти як? – тихо запитала я.
— Все добре. Я на роботі, – почувся спокійний голос у слухавці.
Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob