Передчуття. Наталія Шевель
бувальщина
Село не славилося озерами та річками, а от боліт з верболозами було вдосталь. Саме на одному з водоймищ у 30-х роках ХХ століття молодь і святкувала Івана Купала.
Палахтотів вогонь. Дівчата і хлопці, взявшись за руки, перестрибували через багаття. Петро так хотів перестрибнути вогнище разом з Тетянкою, але розумів, що вона вибрала Миколу – високого, ставного, з блакитними очима. Дарма, що з багатодітної родини. Куди йому – незграбному, невисокому на зріст… Хоч він і один у батьків, але це ніяк не діє на дівчину. Як він не вмовляв її, говорить Тетяна, що вони – не пара. Петро добре знає причину. Хоча дівчина і приховує про кохання з Миколою. "Можливо, - подумав,- знає мою запальну вдачу.
Петро не один раз підходив до Тетяни і просив перестрибнути вогнище разом. Але вона відмовляла. Петро сподівався, що хоч вогонь їх поєднає. Знав, що існує повір’я: якщо вдало перестрибнути багаття юнак з дівчиною – вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Саме цього і бажав хлопець. Він геть втратив розум і сон. Дівчина скрізь йому ввижалася, ніби кликала за собою. Коли зустрічався з нею – різко відштовхувала…
Петро так задумався, що не зогледівся, як Тетяна стрибала через вогонь. І з ким?! Петру кольнуло глибоко в серце. Зрозуміло, з Миколою. Пригледівся в темряві, дійсно так. Але чомусь молодь ніби застигла, розкривши роти… Сталося непоправне: Микола вскочив у полум’я. Дівчата перемовлялися між собою: "Скочив у багаття – чекай біди". Тетяна була збентежена, якесь дивне передчуття сповнювало її серце.
Біда не дозволила себе довго чекати. На ранок почала розходитися молодь. У селі потроху почало затихати. Микола провів Тетянку до хвіртки. Молоді довго не стояли, поцілувалися, і дівчина, щось передчуваючи, пішла до хати. Хатина стояла серед розкішного саду, але далеченько від тину. Раптом почула, що хтось пробирається від межі. Шелест віття крислатих зелених красунь вишень та слив, якими було обсаджено город, навів на її страх. Дерева були настільки обтяжені плодами, тож стояли ніби непрохідна стіна. Мить – і зі сторони городу стежкою поспішав до неї Петро. Юнак був настільки збентеженим та злим, що Тетяна не на жарт злякалася. Підступив близько до неї, схватив за руку і спитав:
- Підеш за мене заміж?
У відповідь – німе мовчання. Декілька разів запитував дівчину, благав стати його дружиною, розповідаючи, що немає йому життя без неї. Але Тетяна була невблаганною. Здається, саме тепер Петро знайшов вихід, щоб позбутися своїх мук і розчарувань. Хлопець ( тільки тепер дівчина помітила) тримав за плечима рушницю.
Несподіваний постріл сколихнув все село. На його звук почали збігатися люди, які повставали порати худобу. Прибіг і Микола - побачив свою кохану застреленою. А щодо Петра. То його сліди вели до пишного гілля дерев вздовж межі. Саме на одному з них і знайшов вічний прихисток. Роздивилися хлопці, які побігли по слідах, що чоботи стояли біля дерева, а на суконних онучах від них колихався Петро.
Старожили говорили: отак звівся рід двох сімей, тому що і Петро, і Тетяна були єдиними дітьми в батьків, не мали ні братів, ні сестер.
