Безлєпко Ангеліна. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

Вона вже не згадає, коли востаннє змогла насититися. Її життя — це вічні пошуки, це залежність від того, що її вбиває. Її свідомість була скута льодом, вона ніколи не прокидалася до того моменту, поки Вогонь не поглинув її цілком. Вона шукала все життя ефемерне почуття життя, яке Він містив у собі, те, від чого їй стане боляче, від чого вона прокинеться, від чого її лід розколеться, і сенс її існування буде нарешті виправданий. Кризаліс ковтала цей біль, який різав горло на частини, з тих пір, коли зустріла Вельмону. Невидима нитка їхнього зв'язку почала набувати ясних рис, їхня мета була однією — знищити одна одну за всяку ціну.

«Який жаль, що ти зустріла нас…»

З того самого вечора вона старанно продовжувала пошуки того, від чого її душа нарешті почала оживати: коли через страх фея плавила Вогнем повітря навколо себе, коли Він наздоганяв Кризаліс — божевілля на обличчі крижаної відьми не приховувало те, як сильно вона хотіла спалити себе в Вогні, а Вельмону закувати у вічний лід. Вона не пам'ятає, коли востаннє думала про щось інше, всі її думки змушували хворобливу свідомість повертатися до одного й того ж. Щоразу. Її залежність не давала їй втрачати контроль над тим, що від неї залишилося. Коли серце почало танути, коли вдалося вперше задихати повноцінно, вона розуміла, що без її крижаної стіни вже не вдасться здаватися сильнішою. Бути надто живою для неї небезпечно, а закувати себе у вічний лід назад уже не вийде, коли вона жива. Вона вже зрозуміла, що це таке — вперше спробувати, вперше сісти на голку. Вона не може її вбити, тому що вона вб'є джерело того, від чого вона існує. І тепер, йдучи засніженим містом, у неї було 2 хвилини, щоб закінчити її поневіряння раз і назавжди. Крижаний кіл пронизав вени, і червоні плями пофарбували сніг. Тиша. Знову вічний лід і темрява.