Art&Science: як наука та мистецтво зустрічаються у музейному просторі
Навіщо художники вивчають слизовика, вчаться грати джаз та «ламають» Google Maps.
Що таке Art&Science
І мистецтво, і наука — області зі своїми рамками і склавшимися методами роботи. Art&Science - явище міждисциплінарне, націлене на подолання бар'єру між цими двома способами пізнання дійсності.
Art&Science (англ. «мистецтво та наука») — це область сучасного мистецтва, представники якої використовують різні концептуальні засади, науково-дослідні методики та нові технології при створенні своїх робіт.
Художник-дослідник, який займається Art&Science, формулює актуальні питання про навколишній світ, осмислює та аналізує реалії та замислюється про перспективу. Тому не все те Art&Science, що є високотехнологічним. Мікрофотографії бактерій чи знімки з телескопа «Габбл» лише демонструють новий етап розвитку медіума фотографії, але не мистецької думки. Картина, написана на історичний сюжет під керівництвом експерта-історика, теж не твір Art&Science, а продовження існуючої живописної традиції.
Відрізняється Art&Science й від цифрового мистецтва. Якщо digital art зосереджений на потенціалі цифрового середовища, то Art&Science виходить з того, що все цікаве відбувається на міждисциплінарних кордонах і шукає можливості перетину з біохімією, геофізикою та іншими галузями науки.
Більше того, цифрове середовище має обмеження. Вже в 1930-х роках відомий англійський математик Алан Тюрінг, який стояв біля джерел інформатики та штучного інтелекту, висловив припущення про кінечність цифрового середовища. Тюрінг говорив, що цифрові комп'ютери неспроможні описати найцікавіші і важливіші перехідні процеси у системах. Як вирішення проблеми він запропонував використовувати більш чутливі гібридні системи - так звані нестандартні машини Тюринга. Нестандартність цих машин полягає в тому, що поряд з комп'ютерами вони можуть включати в себе довільні пристрої, що розвиваються за своїми власними законами (наприклад, болото або нагромадження іржі під кілем корабля).
Сьогодні багато художників працюють над такими прикордонними, гібридними пристроями. Британський художник Мартін Гоуз з 2016 веде проект Test Execution Host. Це інсталяція на кшталт «глючної» нестандартної машини Тюринга, яка поряд із звичайною цифровою пам'яттю включає камені, мінерали, водяний насос і безсрібний фотопроцес. Пристрій Гоуза поводиться дуже незвичайним чином завдяки непередбачуваності поточних обчислювальних процесів.
Мистецтво як ключ до науки
У галузі Art&Science з'являються твори-метафори, які говорять про прагнення людини опанувати явища, що моделюються, тобто зрозуміти їх структуру, будову, уточнити знання про них. При цьому самі метафори можуть бути досить радикальними як за формою, так і з точки зору етики.
Наприклад, британська художниця-феміністка Шарлотта Джарвіс разом із вченою-репродуктологом Сусаною Чува де Соуза Лопес із Лейденського університету розробила проект In Posse (у перекладі з латини — «Потенційно можливе»). Мета Джарвіс та її колег – виростити «жіночу сперму», тобто отримати сперматозоїди з клітин шкіри самої художниці. Цей проект малює нам варіант майбутнього, у якому репродуктивна роль чоловіка зводиться нанівець. Проект залучив багатомільйонне фінансування, у ньому застосовуються технології, що здобули дві Нобелівські премії. Подібні обсяги інвестицій у арт-проект – рідкість. Але проблема перепрограмування одного типу людських клітин в інший дуже велика, і, якщо ця технологія буде налагоджена (наприклад, клітини шкіри перетворюватимуться на клітини серця без будь-яких порушень), людина зможе стати донором сама для себе.
Художник-вчений та вчений-художник
Твори Art&Science мають на увазі поєднання художньої ідеї та науково-технічної розробки. Цікаво, що у цьому полі немає загальноприйнятих правил роботи вчених чи художників. Часто художник звертається за консультацією до наукового фахівця або залучає до роботи цілу лабораторію: формується робоча група, в якій кожен бере на себе виконання певних завдань. У європейських чи американських вишах є все для такої співпраці — сучасні художники вписані в систему академічної освіти. Там професору, який викладає мистецтво, достатньо забігти на сусідній факультет, щоб отримати консультацію. Нерідко митці готові заради свого проекту здобути додаткову прикладну освіту.
З іншого боку, багато вчених самі приходять у сучасне мистецтво, усвідомивши, що поле можливостей у ньому набагато ширше. На території мистецтва вченому дозволено набагато більше, ніж в університеті, де метод виробництва наукового знання формалізований. В арт-проекті вчений може «вистрибнути» за межі раціонального та уявити свою розробку в контексті альтернативної, уявної реальності.
Художники, які працюють у галузі Art&Science, нерідко публікують результати своїх досліджень у серйозних наукових журналах, утримуючи і позицію дослідника, і позицію художника. У цьому сенсі художній твір стає частиною наукового дослідження. Мистецтво дає додаткові можливості по використанню цих розробок в якості інсталяції, перформанса або мок'юментарі — у форматах, які немислимі на консервативному полі науки.
Представивши свої розробки як художній проект, вчені отримують можливість залучити до своєї роботи засоби масової інформації. Яскравий витвір мистецтва, створений у науковій лабораторії, здатний зацікавити приватного інвестора, який буде готовий вкластися у подальші розробки авторів проекту. Це цілком робоча схема залучення нових джерел фінансування за кордоном.
Які теми турбують художників Art&Science
Art&Science цікавиться багатьма питаннями сучасності, одна з найважливіших тем – проблеми екології. Відомий проект японської художниці Ай Хасегава «Я хочу народити дельфіна» (2012–2013) присвячений збереженню червонокнижних карликових дельфінів. Художниця зняла псевдодокументальний фільм про те, як жінки можуть урятувати популяцію рідкісного виду, виношуючи ембріонів дельфінів. Реалістичності фільму додавали коментарі фахівців, докладні схеми, графіки та об'ємні макети. З одного боку, на подібний експеримент насправді грант отримати було б неможливо, з іншого — виношування дитинчат акул у штучних матках — відомий прецедент.
Створюються не лише «фантазійні» роботи, а й такі, що реально можуть вплинути на біологічний ландшафт. Історія Art&Science знає багато прикладів, коли в рамках проекту вишиковуються цілі екосистеми, де розводяться ті чи інші види тварин, культивуються певні рослини. Як приклад можна згадати твір одного з піонерів ленд-арту та екологічного мистецтва Алана Сонфіста «Пейзаж часу». Основною ідеєю цієї роботи є відтворення природної екосистеми, яка колись була властива Мангеттену до появи в Америці європейських переселенців. У серії ландшафтних ділянок художник знову виростив дерева і рослини, близькі до тих, що росли в цьому місці до відкриття Америки європейцями. Цей проект було запропоновано у 1965 році. На його реалізацію знадобилося близько 10 років, участь науковців та сприяння інженерів Департаменту парків Нью-Йорка. За минулі роки ці пейзажі стали місцем проживання різних видів живих істот, які сьогодні складають частину цього твору.
Ще одна тема, яка часто виникає в контексті проектів у галузі Art&Science, стосується уявлень про свободу: свободу волі, свободу вибору, свободу пізнання. Сама специфіка розвитку науки і технологій є такою, що кожен новий крок прогресу, що розглядається окремо, здається нам бажаним. Тоді як технологічний прогрес загалом безперервно звужує нашу сферу свободи. Наприклад, поява мобільної телефонії виглядала багатообіцяюче: здавалося, що у нас виникає величезна кількість можливостей. Але в міру нашого подальшого контакті з телефоном стало ясно, що він може бути інструментом для стеження, наші дані та віртуальні гаманці не захищені від злому. І тому одним із завдань художника, який працює на території науки та технологій, можна вважати конструювання «живого» майбутнього, тобто майбутнього, яке наділяє нас свободою, а не «мертвого» майбутнього, яке будується без нашої участі.
Припустимо, художник розробляє програмне забезпечення. Він обов'язково повинен подумати, який рівень примусу та маніпуляції несе його розробка при впровадженні в сучасне суспільство, має подбати про захист персональних даних: якщо інженер, який пише код, просто виконує поставлене завдання, то художник не може не думати про погрози для свободи користувача.
Як художники оспівують та критикують нові технології
Художники по-різному будують свою роботу з технологічними новаціями. Один із шляхів — дестабілізація: митець діє як хакер та вказує на слабкі місця систем. У 2020 році німець Саймон Векерт поклав у машину сотню старих телефонів і вирушив у ній Берліном. Там він «хакнув» Google Maps: на всіх навігаторах виникла пробка, якої насправді не було. Векер звернув увагу на проблему тотальної довіри до електронних пристроїв, на роботі яких повністю збудовані сучасні сервіси: таксі, каршеринг, велопрокат і так далі.
Інша стратегія Art&Science – коеволюція, тобто поєднання людини та технологічної системи в одне ціле. Проекти відомого австралійського художника Стеларка так чи інакше присвячені одночасно розширенню власного тіла та перетворенню себе на медіума і в сучасному (художній матеріал), і в спіритуалістичному сенсі — на посередника між світами: світом звуків, що оточують художника, та світом глядача, що підключився через інтернет до штучного вуха з модемом на передпліччі Стеларка.
Третя стратегія – це стратегія надлишку. Вона має на увазі, що технологічне рішення гіперболізується, подається у надмірній формі. У проекті in potēntia (лат. «потенційно») 2012 року австралійський художник єврейського походження Гай Бен-Арі виростив із клітин крайньої плоті функціонуючий аналог біологічного мозку — нейронну мережу. В іудаїзмі, як відомо, крайня плоть вважається непотрібною, але, завдяки новітнім технологіям, її можна перетворювати на будь-що. Бен-Арі виступив як критик існуючого технологічного суспільства з його культом максимальної когнітивної ефективності: якщо мозок можна виростити з «непотрібної» тканини, то чому наявність свідомості є критерієм якісної оцінки тієї чи іншої форми життя?
Як Art&Science змінює сприйняття мистецтва
Новизна Art&Science полягає не лише у застосуванні незвичайних для мистецтва інструментів. Це і область, що змінює сприйняття витворів мистецтва. Останні кілька десятиліть роботи художників у цій галузі лише ускладнюються. Це продиктовано розвитком «вологих» технологій – wetware, у яких поєднуються цифрові засоби з біологією живих систем. У межах цього середовища з'явилися художні твори, які поєднують властивості живого організму та технічного виробу. Такий твір, з одного боку, має властивості зростання, мінливості, збереження — того, що прийнято називати метаболічними характеристиками. З іншого боку, цей твір може бути серійним, замінним і технічно відтворюваним.
Мистецтво між музеєм та лабораторією
Проекти, реалізовані у галузі Art&Science, змінюють і наше сприйняття традиційних майданчиків мистецтва та науки: музею, галереї чи закритої університетської лабораторії. Art&Science представляє ці місця як простори, де люди можуть наблизитися до процесів, які змінюють наше життя за допомогою науки та технологій, і навіть взяти у них участь. Тобто Art&Science змінює соціальний простір, дозволяючи зайти на закриті території людям, які зазвичай не мають туди доступу. Якщо в лабораторію вхід звичайній людині заборонено, то на виставці можна познайомитися з роботою вчених та художників і навіть висловити свою думку. Так, у людей створюється міцна гуманітарна основа, яка дозволяє їм працювати з новими сутностями.
Присутність сучасного мистецтва у класичному музеї давно стала поширеною практикою. Це дозволяє простягнути об'єднуючі нитки від образності, якою оперує, наприклад, живопис, до внутрішніх структурних зв'язків, що скріпляють твори напряму Art&Science. Але й вписатися в історичний, природничо-науковий чи художній контекст проектам Art&Science дуже легко. Наприклад, можна собі уявити сучасні «маски» людей, змодельовані американською художницею Гізер Д'юї-Гагборг на основі зразків ДНК, зібраних з вуличного сміття, в залі давньоєгипетських старожитностей: цікаво порівняти сучасні біотехнології з біотехнологіями долини Нілу II тисячоліття до нашої ери — муміфікацією.
Спочатку митці представляли свої твори, реалізовані в галузі Art&Science, у традиційних музеях. Одна з перших виставок генетичного мистецтва відбулася в 1936 році в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку (MoMA): фотограф Едвард Стайген представив там результати своєї багаторічної праці щодо селекції та схрещування сортових дельфініумів. Проте дуже швидко з'ясувалося, що такі традиційні простори погано пристосовані для творів мистецтва, які мають метаболічні характеристики.
Явище Art&Science почало формувати власну виставкову та освітню інфраструктуру, а за нею потягнулися системи фінансування. Приватним колекціонерам складно мати напівживі та високотехнологічні витвори мистецтва, зате це можливо у стінах університетів чи наукових лабораторій. «Зчіплення» між мистецтвом, наукою та виставковими просторами забезпечують різні освітні програми.
Перспективи Art&Science
У майбутньому зв'язок між мистецтвом і наукою лише посилюватиметься. Взаємний інтерес art і science підживлюватиметься завдяки концептуальному прориву, що відбувся зовсім недавно у працях вчених, філософів та теоретиків мистецтва. Він полягає у переосмисленні ролі людини у відносинах із навколишнім світом.
Довгий час мистецтво та наука існували у парадигмі епохи Просвітництва. Ця традиція стверджує, що людина — міра всіх речей, вона єдина, хто виносить судження про світ, а все навколишнє лише поділ цього світу на живе і неживе, природне та штучне. А якщо так, ми можемо змінювати цей світ задля досягнення певних цілей. Сьогодні така «патерналістська» позиція виглядає дуже архаїчно, бо вона ґрунтується на несиметричних та нерівноправних відносинах зі світом. Насправді вона веде не лише до деградації навколишнього середовища, а й до обов'язкової відповіді з боку цього середовища до непередбачених наслідків на кшталт епідемій, екологічних та техногенних катастроф. Art&Science дозволяє знайти інший підхід, у якому «людське» та «нелюдське» було б пов'язане симетричним чином. Такий підхід здатний створювати реальність, у якій автономія, свобода вибору та креативність не вважаються атрибутами лише людського.
Твори Art&Science здатні зробити метафору зміни нашої взаємодії з навколишнім світом відчутною - або чутною. Професор комп'ютерної музики Плімутського університету Едуардо Рек Міранда побудував біокомп'ютер для гри на фортепіано в ансамблі з грибоподібним організмом Physarum polycephalum. Ця слизова пліснява чудова тим, що має короткочасну пам'ять, а значить, здатна утримувати інтенсивність своїх відчуттів. Людина грає на інструменті, вихідні сигнали звукознімачів перетворюються на імпульси, що посилаються плісняві. Слизовик «слухає» і «відповідає», а його відповідь перетворюється назад у струм для коливання струн. Так виникає джазова імпровізація, створюються умови можливості взаємодії людського та нелюдського агентів. Сам акт творчості у цьому проекті постає визнанням того, що ми не займаємо лідируючих позицій у подібній взаємодії. Це дослідження з відкритим фіналом, з'ясування того, що світ може запропонувати у відповідь.
Такий неантропоцентричний підхід, який розробляють представники Art&Science, спричиняє ускладнення як дослідницьких методик, так і художніх моделей. Мистецтво як дослідження, розробка змішаних науково-мистецьких методів освіти, перехід до «знавих» форматів інтерпретації навколишнього — такими можуть бути наслідки подолання мистецтвом та наукою власних кордонів. Однак чи здатні наука і мистецтво дати нам цей образ рівноправного діалогу людини та світу? Це питання, на яке нам ще належить дати відповідь.
