Американка прожила з діагнозом «шизофренія» 20 років – поки лікарі не зрозуміли, що лікували її не від тієї хвороби

Той факт, що захворювання імунної системи вміють маскуватися під психічні розлади, психіатр Сандер Маркс з'ясував на прикладі Ейпріл Баррелл - він звернув увагу на те, що два десятиліття її лікування від шизофренії не принесли жодного результату. Додаткове обстеження встановило, що мозок пацієнтки був пошкоджений через атаку власної імунної системи — а подібні захворювання можна як мінімум контролювати. І таких епізодів лише у США за останні роки виявлено сотні.

У середині 1990-х американка Ейпріл Баррелл навчалася в університеті та була відмінницею. Цілком несподівано її батькам зателефонував викладач доньки і сказав, що вона пережила травматичну подію і зараз перебуває в лікарні: у Ейпріл розвинувся психоз — вона чула і бачила те, чого не було насправді, не могла спілкуватися та обслуговувати себе. Їй діагностували шизофренію. Згодом її стан змінився - вона почала мало рухатися, у неї зникла міміка, вона говорила дуже рідко і сама з собою. Вона не впізнавала нікого з рідних і не хотіла, щоб до неї торкалися.

У такому стані її побачив психіатр Сандер Маркс, який приїхав із Нідерландів до США на стажування. Пацієнтка запам'яталася йому: вона стояла біля сестринського посту, дивилася в одну точку і не рухалася. Якщо персонал хотів, щоб вона пішла в іншу кімнату або вмилася, їм потрібно було фізично керувати нею. Тоді Маркс не міг їй допомогти.

Майже через 20 років його молодший колега, який працював в американській лабораторії фахівця, опинився у тій самій лікарні. Якось він розповів Марксу, що бачив на сестринській посаді пацієнтку, яка не рухалася і дивилася в одну точку. Маркс одразу подумав, що це Ейпріл, і його здогад підтвердився. За ці роки ніяке лікування не змінило її стан.

Маркса це вразило. Він залучив колег різних спеціальностей з усього світу, щоб обговорити діагноз Ейпріл. Після різних тестів у неї виявили пошкодження мозку через атаку власної імунної системи. Лікарі припустили, що справа в нетиповій течії аутоімунного захворювання, яке називається «системний червоний вовчак» (зазвичай через вовчак у людини з'являються яскраві симптоми, у тому числі помітні оточуючим, — висипання, втрата волосся та виразки у роті).

Лікування препаратами, які впливають на роботу імунної системи, принесло видимий результат. Ейпріл знову змогла говорити, писати та обслуговувати себе. Оскільки її одужання припало на пандемію, спочатку вона побачила рідних по відеозв'язку. Вона пам'ятала те, що відбувалося до хвороби (побачивши батька, вона вигукнула: «Ой, у тебе випало волосся»).

Після цього успіху фахівці почали шукати інших пацієнтів, які опинилися у схожому становищі. Згодом вони знайшли близько 200 осіб, результати аналізів яких показали, що справа може бути саме в аутоімунному захворюванні. Описується ще один випадок, коли пацієнтка з діагнозами «шизоафективний розлад» і «вовчак» змогла одужати після лікування, спрямованого саме на роботу імунної системи. До пошуку пацієнтів зі схожою історією підключилися і не пов'язані з Марксом групи лікарів.

Але історія, що сталася з Марксом, не є унікальною. Сам він, будучи підлітком, дивився фільм «Пробудження» за книгою невролога Олівера Сакса «Пробудження». У книзі Сакс описує свою роботу в нью-йоркській клініці «Маунт-Кармель», де перебували пацієнти, які пережили епідемію летаргічного енцефаліту (вона трапилася у першій чверті XX століття). Після захворювання у них розвинувся тяжкий стан — люди мало реагували на навколишні події, часто майже не рухалися. Деяким було складно розпочати рух та прийняти необхідну позу.

Наприкінці 1960-х Сакс почав давати їм нові ліки - леводопу. Вони повертали пацієнтів до життя, вони ставали звичайними людьми, які можуть робити і говорити те, що захочуть, і реагують на те, що відбувається. Щоправда, такий ефект спостерігався далеко не у всіх: у частини пацієнтів після тимчасового покращення виникали тяжкі небажані реакції. Іноді настільки важкі, що доводилося скасовувати препарат.

До роботи Маркса відбулося інше відкриття. 2007 року невролог Джосеп Далмау з колегами розповів у науковій статті про випадки аутоімунного енцефаліту, який виглядає насамперед як психічний розлад. Він назвав його анти-NMDA-рецепторний енцефаліт.

Але справжню популярність, навіть серед психіатрів, цей діагноз отримав лише після книги Сюзанни Кегалан «Розум у вогні. Місяць мого божевілля» (і однойменного художнього фільму). У книзі журналістка розповідає про те, як несподівано в неї з'явилися галюцинації, марення (вона думала, що батько хоче вбити її). Їй не допомагали жодні ліки. Зрештою колега лікаря попросив зробити її кілька простих тестів (наприклад, доторкнутися пальцем правої руки до кінчика носа) і намалювати годинник. Вона намалювала циферблат, на якому цифри скупчилися на одній половині. Лікар зробив висновок, що це не психічний розлад — права півкуля Сюзани запалена. Цей колега читав статтю Далмау, і у Кегалан запідозрили анти-NMDA-рецепторний енцефаліт. Лікування, що знижувало активність імунної системи, допомогло.

За словами Далмау, зараз лікарі знають про 17 окремих захворювань, при яких антитіла атакують нейрони, що призводить до неврологічних та психіатричних симптомів. І ще є ціла група аутоімунних захворювань, які можуть призводити до таких ефектів лише іноді. Як, наприклад, той самий вовчак.