19-04-2022 Мистецтво 145

П’ять причин, чому Енді Воргол такий популярний сьогодні

Енді Воргол сьогодні

Автори: Геррієт Флетчер, доцентка англійської мови та історії Ланкастерського університету; Деклан Ллойд, доцент літератури, мистецтва та кіно Ланкастерського університету.

Енді Воргол, як і зображення на одній з його шовкографій, множиться. Раптом він скрізь: у документальних серіалах («Щоденники Енді Воргола» у Нетфлікс і «Америка Енді Воргола» на Бі-Бі-Сі), п’єсах («Співпраця» в театрі Янг-Вік у Лондоні), і незабаром на аукціоні (його картина Мерлін Монро продаватиметься на аукціоні «Крістіз» у травні).

Так чому ж така увага до поп-митця? Ми вважаємо, що є вражаючі паралелі з нашим часом, які призводять до відродження інтересу. Ось п’ять з них:

1. Війна, смерть і катастрофа

Початок 1960-х років став часом, коли, як і нині, напруженість у відносинах з Росією була високою, а засоби масової інформації були сповнені жахливих сцен війни (В’єтнам часто вважався проксі-війною між США та СРСР). У серії робіт «Смерть і катастрофа» Воргол використовував той самий шовкографічний метод, як і в його культових творах кітчевого мистецтва з банками супу, лише на цей раз взявши газетні зображення як вихідний матеріал (зокрема, аварії літаків, отруєння, расові бунти та самогубства). Процес повторюваного трафаретного друку мав моторошний ефект своєрідного естетизованого посттравматичного стресового розладу, викликаючи прагнення до апатії в часи неминучої трагедії. «Бути машиною» (одна з найбільш цитованих мантр Воргола), щоб нічого не відчувати, – це була остаточна втеча від життя.

2. «Невиліковне Це»

Майже за півстоліття до того, як Нью-Йорк став однією з глобальних гарячих точок смертності від ковіду, він являвся епіцентром кризи СНІДу. У 1980-х Воргол втратив багато друзів через цю хворобу і кожного дня висловлював жах у своїх щоденникових записах. Багато в чому це відображає і наші тривоги в епоху коронавірусу. Він сардонічно назвав СНІД «Невиліковним Це» після того, як паніка у ЗМІ призвела до повсюдного поширення класифікації хвороби як «раку геїв». У його останніх творах ми бачимо повернення до його попереднього стилю, але у переробленні «Таємної вечері» Леонардо да Вінчі також помітні релігійні теми. Деякі твори з цієї останньої серії навіть включали заголовки з часів кризи СНІДу, ніби в якомусь заключному акті релігійної реституції, або, можливо, в іронічному благанні.

3. Прийняття «жіночності»

У перші дні його кар’єри квірність Воргола зробила його аутсайдером. Впливові люди, такі як Джаспер Джонс та Роберт Раушенберг, описували його як надто «жіночного гея», тому що він «не підійшов» для гетеросексуальної мистецької сцени Нью-Йорка.

Знаменита Фабрика срібла стала місцем прийняття фемінності для Воргола, там він знайомився з розмаїтою групою митців ЛГБТ, багато з яких увічнені в пісні Лу Ріда «Прогулянка на дикій стороні». Його серія портретів «Леді та джентльмени» відзначає красу та різноманітність нью-йоркської гей-сцени, виводячи на перший план дреґ-королев і кольорових транс-жінок, зокрема одну з найвідоміших активісток Стоунволлського повстання Маршу П. Джонсон. Інклюзивне бачення Воргола знаходить відгук у нового покоління ЛГБТ молоді, натхненної видатними квір-іконами, від Оллі Александера до РуПола.

4. 15 хвилин слави

Воргол був занурений у світ знаменитостей, від заснування глянцевого журналу «Інтерв’ю» до запуску свого шоу на Ем-Ті-Ві «15 хвилин Енді Воргола». Він здобув широку популярність на початку 1970-х, спілкуючись із зірками у «Студії 54», багато з яких стали моделями для його портретів, зокрема Мік Джаггер та Лайза Міннеллі.

Воргол розумів, що публічність є ключем до слави: бути поміченим у потрібному місці, у потрібний час, з потрібними людьми. Його коментар 1968 року про «15 хвилин слави» актуальніший, ніж будь-коли. Він передбачив появу таких постатей, як Кім Кардаш’ян – знаменитості реаліті-шоу, яка стала глобальною суперзіркою, а також миттєву славу звичайних людей, завдяки вірусним постам у Tiк Тоці, Інстаграмі та Ютубі.

5. Особисте життя митця

Остання хвиля творінь Воргола наповнює художника нововиявленою вразливістю, яка змушує нас сумніватися і переосмислити, ким він був насправді. У «Щоденниках Енді Воргола» перед нами постає глибоко недосконала, але неймовірно людяна фігура, далека від роботизованої друкарської машини, якою так відчайдушно прагнув бути митець. Здається, у наш час особистість чоловіків і жінок, які створюють мистецтво, так само важлива, як і саме мистецтво – якщо навіть не більше.

Перш за все, ці нещодавні зображення розкривають мінливу міфологію Енді Воргола – він продовжує ставати таким, яким ми хочемо його бачити. Як сказала теоретик поп-арту Люсі Ліппард: «Фільми Воргола та його мистецтво значать або нічого, або дуже багато. Вибір залишається за глядачем». Але зрозуміло одне: сучасний інтерес до творчості Воргола свідчить про те, що цей художник знову став актуальним.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «Five reasons Andy Warhol is so popular right now» в журналі The Conversation 29 березня 2022 р.

Переклали Олекснадра Гринчук і Ростислав Кошуба.


Читайте также