Наталія Шевель. Бабусю
есе
Бабусю, бабусю, як я до Вас поспiшала. Так хотiла прийти. Прагнула якнайшвидше в думках, мрiях. Я не могла прийти. Гнiтюча розлука стала помiж нами, та не моя в тому вина.
Бабусю, нарештi я прийшла до Вас. Принесла веснянi квiти. Бабусю, Вас майже рiк немає з нами, а в нас – вiйна, справжня, жорстока. Пригадую, як розповiдали менi про вiйну, ту попередню, що i самi не бачили, а тiльки чули про неї. Бабусю, Ви не побачили вiйни, а я ваша внучка, яку ви так часто називали «моя маленька» зiткнулася з нею вiч-на-вiч несподiвано. I я вже не маленька, я подорослiшала у своїх неповних тринадцять в одну мить.
I могилки вашої вчасно не прибрали, не те, що навiдували. Та нас з моїми названими татом, мамою i старшим братом i в селi не було. Тiльки i змогли свiчку запалили за спокiй вашої душi, щоб хоч як-небудь подати звiсточку про нас. Бабусю, там у Вас, певно, спокiйно. А у нас людей нищать. Ви казали, що помирають лише старенькi i немiчнi. Але чому ж тодi, бабусенько, гинуть дiти? Тiльки Ви, рiдненька, не плачте. Знаю, ви так любили дiтей.
Бабусю, менi так не вистачає вашого тепла i любовi. Ви так несподiвано лишили мене й братика. Ми жили в турботі i ласцi дорогої нам бабусеньки Надiї, а тепер живемо тiльки надiєю, що пiдступна бiда швидко пiде вiд нас, i прийде такий очiкуваний i жаданий мир.
Спiть спокiйно, бабусю, не хвилюйтеся, ми будемо жити, щоб свято берегти свiтлу пам`ять про Вас, рiдненька.
Один
есе
Я один. Тепер я зовсiм один. Покинутий зненацька, спустошений. Несподiвано розбитий. Зруйнований полум`ям вогню. Одинокий самотою, аж похилився. Стою, потерпаю від страшної бiди.
Так, мене знищили. Знищили оте дбайливе, старанне, сокровенне, що так плекали. Навiть, сонце сховалося за гнiтючi хмари, не освiтлює мене. I не гляне на мене, бiдолашного. Та на мене i глянути страшно. Як тiльки зруйновано мою красу i гостиннiсть.
Потерпають мої вiконницi в нiмiй безнадiї, розхристанi. Та чи їх почують? Благальний крик спустошеного, розбитого. Вивернутi навстiж мої дверi. Так i лишились в невимовнiй скорботi. Дивно, нiхто й не порятує. Благально простягаю їх, вiдкритi, майже вибитi. Стою мов примара, жахлива тiнь серед незрозумiлого пекла вихору. Самотою. Лишили мене на бiду. Потерпаю вiд невiдомостi, в неспокої i тривозi, що спинилась на безлюднiй дорозi. Мовчки зiтхаю, пройнятий важкими слiзьми.
Я один, я, дiйсно, один. Покинутий, спустошений будинок серед багатьох таки собi подiбних на просторiй українськiй землi.
В надiї
есе
Зупинилась мати. У гнiтючих роздумах, нерозумiннi. Терпить милосердна, заломлює руки, ледве стримується, щоб не кричати вiд болю i горя. Сподiвається. Нiмою постаттю зупинилася бiля ворiт. У надiї, що нiч буде спокiйною, та й день прийдешнiй не зловтiшним. Молиться мати молитвою всiх матерiв. Молиться за дiтей, за людей, за Україну.
Зупинилася мати, змахнула непрохану сльозу, так благає Богородицю почути її. Благає захисту i порятунку. Не сумнiвається, що Мати Божа її почує й допоможе.
Невiдомо, скiльки ще стоятиме мати, вдивляючись в далечiнь. Скiльки ще буде стояти на колiнах, в поклонi, перед святими образами. Благатиме тiльки одного: майбутнього мирного, без вiйни. Благатиме з дня у день, кожнoї митi, в надiї, терпляче. Поки одного дня, стоячи перед свiтлими образами не побачить сльози з проникливих очей. Нi, їй не привидiлось. Її Пресвята Богородиця, Мати всiх живих, дiйсно, почула.
Не бачу
Есе
Я не бачу свого обличчя. Дивно, ніколи і в голові не було такої думки, а сьогодні промайнула. Я бачу інші обличчя, але не бачу себе.
Виникає запитання: як я бачу своє обличчя? Мені відомо, яка я. Але тільки з люстерка чи світлин. Ніколи і не замислювалася, що бачу інших, а не бачу себе, як би цього хотілося.
Важливо, побачити не себе, а інших їхніми очима.
Не говорили
Есе
Коханий, а про війну ми ніколи і не говорили. Дивно, але навіть ніколи й не думали. Гортали невміло життя сторінки. Щось з'ясовували, відстоювали кожен свою думку. Намагалися плекали почуття, вірили в мрію. Певно, кожен у свою. Хоча інколи між нами була недовіра, задивлялися в майбутнє.
Як давно було. Тепер прийдешнє без тебе.
Між нами - війна.
