Наталія Шевель. Однокласники
Бувальщина
Шкільне подвір’я зібрало багатьох хлопців і дівчат, щойно відгриміли бої війни, і можна було розпочинати навчання. Були серед них багато однолітків, були й такі, що на декілька років старші. Остап і Євдокія сіли поруч, за партою, бо добре знали одне одного та й жили на одній вулиці, от тільки її розділяв неглибокий яр.
-Можна біля тебе присісти за однією партою, - стримано тоді спитав Остап.
Євдокія, побачивши приязнь і неабияку зацікавленість з боку хлопця, мовчки кивнула головою.
Учнів було в класі багато. Так хотіли вчитися, адже були вони майже випускники.
Так і зародилося стрімке почуття – перше кохання. Почали зустрічатись.
Остап часто ходив до дівчини. Сиділи на колодах за тином.
-Люблю тебе сильно-сильно, - говорив хлопець і міцно обіймав і цілував свою єдину.
- І я тебе люблю, - шепотіла у відповідь, аж забракло слів.
Йшли і до яру, навіть бігли, немов діти.
-Наздоганяй, - гукала дівчина, втікаючи від парубка.
Хлопець гукав:
-Не втечеш, все одно зловлю. Моя будеш.
Часто і світанок разом зустрічали. Поверталися знову на колоди. Хлопець повинен провести дівчину додому. Стояли, так не хотіли прощатися. Парубок відходив. Євдокія дивилася йому вслід, думаючи:
- Швидше б вже вечір.
Остап озирався. Кохана махала рукою. Знову повертпвся, цілував її ніжне личко, Знову йшов…
Через два роки Остап і Євдокія закінчили школу. На осінь спланували і весілля, обом щойно минуло вісімнадцять. Хлопець, можливо, і не хотів одружуватися, але не міг ославити Євдокію. От тільки зустрічі закоханих стали не такими, як були раніше. Могли і по декілька днів не зустрічатися. Точніше, хлопець не приходив до дому дівчини так часто, як хотілося б Євдокії.
- Готуюся до сватання і весілля, роботи багато вдома, - виправдовувався на благальні погляди Євдокії.
А сам думав:
-І де той запал подівся. Не тягне так сильно, як раніше до неї.
Під осінь відбули батьки сватання. Пізньої осені ( до Пилипівки) зіграли і весілля. Треба сказати, що батьки обох були заможними господарями ( худоби повен двір), і одружували єдиних дітей.
Коли кликали у молодого, то дружкам, чомусь, була незрозуміла поведінка молодого. Якось дивно він поводився з Євдокією. І чи час тоді їм було розбиратися у своїх стосунках? Та все ж через декілька днів уся вулиця, й родичі, й друзі гуляли на весіллі. Спочатку – у молодої, потім – у молодого… Неширокий яр зустрів молодих, коли переводили їх до двору молодого. Позаду, кіньми, на підводі, везли все те багатство, що надбала молода і її батьки. А його було доволі, аж віз вгинався.
Так Євдокія стала невісткою. Жили разом з батьками. Напровесні народилася донечка. От тільки Остап від кінця літа ніяк не змінювався. Був, справді, ніби чужий, мовчазний, постійно заклопотаний, розсерджений, байдужий. Не витримала молода жінка такого чоловікового відчуження. Повернулася назад, до батьків разом з донечкою. Той же яр неласкаво її зустрів. Потічками стікала вода прямо під ноги, навіть, дійти важко. Молодиця долала перешколи, пробиралася разом з немовлям на руках і нехитрим вузликом у руках. Думки роїлися в голові, не давали спокою:
- Та він і одружуватися, особливо, не хотів, нічого не говорив, більше мовчав. Обов’язок, що стане батьком примусив.
Того ж дня батьки кіньми перевезли все доньчине багатство додому. А що ж батьки Остапа
Журили хлопця. На той час такі випадки з одруженням були поодинокі.
-Що ти наробив. Як тепер людям в очі дивитися? - голосила мати.
-Як ти міг, вчинити, не як чоловік, злякався, - кричав батько.
-Як я можу батькам пояснити, що розлюбив її, - мовчки думав Остап, віддаляючись від батьків.
Люди говорили, адже одна вулиця, і одне в одного всі, як на долоні. Сумнів розмов розвіяла новина, що Остап привів до хати іншу жінку, та ще й з малолітньою дитиною, яка зростала без батька. Виявилося, що це була їхня однокласниця, Остап, Євдокія і Соломія ( так звали молодицю) навчалися в одному класі ще тоді до війни. Потім у Соломії народилася дочка, то про яке навчання там говорити. Спостережливі люди тільки тепер збагнули, що хтось бачив ще взимку їх на санях, дехто бачив за селом, були й такі, що вгледіли Остапа з кимось в яру, подумавши, що то Євдокія. Був там Остап з жінкою, але ніяк не з Євдокією. Зрозуміло, з Соломією…
Стала жити Соломія з донькою і чоловіком у хаті Остапових батьків. Навіть побудувати у дворі ще одну невелику хатину, щоб жити окремо від батьків. Отак і прожили життя. Вірно, як Остап і Соломія з відомої повісті. Виросли діти: донька і спільний син. Донька рано вийшла заміж, народила внуків. От тільки батько забув про свою першу доньку, яка створила свою сім’ю, але батьківської любові так і не відчула. Зростала у щедрій материнській любові, любові дідуся і бабусі, бо була вона єдиною.
Цікаво, що через багато років був ювілей школи, зустріч випускників всіх поколінь. Так, як і раніше, було в цього класу після закінчення школи багато запланованих зустрічей. Нічого не скажеш: частенько зустрічалися. Треба сказати, що жодного разу ніхто з трьох однокласників там не був. Заздалегідь їх запитувати, але відмовлялися. Таким гірким присмаком був вечір зустрічі, чи то далекі шкільні роки, адже прожили все своє життя на одній вулиці, інколи і бачачи одне одного, хоча б здалеку, бо розділяв їх лише неглибокий яр незрозумілих почуттів людей, що знали одне одного з дитинства. Однокласники.
