Наталія Шевель. Подарую тобі любов
Невигадана історія
Зима була на себе не схожа. Особливо в селах. Сніг то вистилав тоненьку ковдру на землі, то знову розтавав, оголюючи землю. Не втримався чоловік зимової сльоти. Необережний крок - і падав до глибокої ями. Так і залишився там, поки його не знайшли. Точніше, його шукали. Та ніхто не міг припустити, що там він знайде останній спочинок.
Марія невиразно розуміла, що їй говорять про її чоловіка.
- Як немає. Чому він опинився саме там? Як це вона в одну мить залишилася без чоловіка, а двоє дівчаток-підлітків, - тільки й змогла вимовити.
Через декілька днів жінка інакше почала дивитися на життя. Переосмислила:
-Я потрібна дітям, як ніколи раніше.
Тож жила ними, допомагала вступити старшій, ростила молодшу. Так минув не один рік…
Михайло несподівано з'явився в житті Марії. Весна посилала перше тепло в людські серця. Завдяки такій чудовій парі і щирим почуттям чоловіка серце Марії почало повільно відтавати після багаторічної зимової криги.
- Подарую тобі любов", - щиро говорив чоловік.
І Марія повірила його словам. Переїхала жити до його оселі в сусіднє село, що манило лісовою насолодою: навесні - запвшними конваліями, влітку - достиглими ягодами, восени - щедрістю грибів. І своєю незбагненною красою. Такою незбагненною була і краса їхніх почуттів. То тільки, на перший погляд, незбагненна, а насправді чиста і світла, прозора і стрімка, немов джерельна вода. Марія, здається, повірила в себе, повірила в те, що може змінитися. Її очі засяяли величним сяйвом любові. Навіть біля люстерка почала більше затримуватися, стежила і за зачіскою і макіяжем. Стильно вдягалася… Повірила у себе, а це так важливо для жінки.
Люблячий Михайло скрізь супроводжував дорогу його серцю дружину. У вихідні - всюди разом, у будні і на роботу підвозив, і з роботи чекав, щодень клопіткі домашні справи розділяв. Допомагав, підтримував і словом, і ділом…
Минув не один рік від їхнього знайомства. Подружжя, здається, створене одне для одного, відзеркалюють і доповнюють свою половинку. Жаль, лише, що не зустрілися в юності, що пов'язали свої непрості долі з іншими. Та їх застала зненацька разом обох молодість, але все ж таки більш зріла. Чисте, благородне почуття Михайла освітлює кожен день Марії, кожну її стежину, де б вона не йшла. Кохання кличе її додому. Жінка поспішає, адже там її чекають.
Немає і дня, щоб Марія не згадала сказані на першій зустрічі такі вагомі слова : "Повір мені. Я подарую тобі любов". Правдиві слова справжнього чоловіка, який дарує щире, ніжне почуття в кожному слові, в кожному поруху, щодня, красою духмяних конвалій, що так полюбляє Марія, складаючи букет всепереможної сили немеркнучих почуттів.
