Органне мистецтво Львова: історія, храми-будівлі, музика, персоналії

Олена Мацелюх

1. Роль християнської релігії в утворенні підвалин для розвитку культури й освіти в Україні

Ідеологічною базою для прогресу і розвитку кожної нації є релігія. Християнська релігія поступово стає визначальною починаючи з 325 року, коли у місті Нікея відбувся Перший Вселенський Собор. На ньому були прийняті 7 символів Християнської Віри і 20 канонів церковного життя [див.: 2]. Для музичної культури Християнського світу не менш знаковою подією стало запровадження трубного органа до супроводу Священної Літургії у храмі. Цей факт був зафіксований у 666 році в енцикліці 76-го Папи Римського Віталіана. Від цього моменту двері для розвитку інструментальної музичної культури у християнських країнах повністю розчинилися.

Енцикліка – це основний папський документ, з яким він звертається до всієї Церкви. До XI ст. (коли у 1053 році відбувся Вселенський розкол на церкви Східного і Західного обряду) органи розміщували у церквах як Латинського, так і Візантійського храмів [див.: 2]. Наступною знаковою подією вже для канонічного православ’я після поділу церков стала заборона Московським Стоглавим Собором 1551 року на використання музичних інструментів у церквах. Це спровокувало практичну зупинку в розвитку інструментальної музики по всіх землях, що підпадали під релігійну залежність від Москви, яка на той час проголосила себе Третім Римом.

За всіх часів розвитку людського суспільства релігія є основним підґрунтям прогресу, єдності населення, його наукового, освітнього, художньо-мистецького та музичного обличчя. Так було в умовах різних цивілізаційних формувань і за всіх часів розвитку людського суспільства [див.: 8]. Релігійні осередки завжди були квінтесенцією суспільної думки і проводирем народу.

Формування і розвиток українського суспільства тісно пов’язаний із прийняттям християнського віровчення як ідеології творення державності й усіх її інституцій. Позбуваючись поганських вірувань і запроваджуючи християнство в Україні-Русі, кожен із правителів сприяв просвіті й культурно-мистецькому розвитку нашої держави і народу.

Орган, як найбільший і найдосконаліший із музичних інструментів, завжди був сакральним символом віри. Про існування органа в Українських землях свідчить фреска на одній зі стін заснованого у 1037 році князем Ярославом Мудрим храму Софії Київської [див.: 3]. На землях Західної України орган і вся інструментальна музика відігравали велику роль у Службі Божій навіть після церковного розколу.

Але храми і монастирі по всій Україні завжди залишалися осередками культури, просвітництва, науки і правової культури, а також – музики, іконопису і мистецтва взагалі, як творчого осмислення дійсності. Правителі Русі-України виховувалися і навчалися у священнослужителів і монахів. Науковий і творчий процес постійно живився атмосферою монастирських келій. В одній із них внук Ярослава Мудрого Володимир Мономах (1053 –1125) створив першу вагому дидактичну працю «Повчання дітям». Вона вказала напрямок розвитку в українській культурі, етиці, звичаях та нормах поведінки.

2. Львів як історичний культурний центр України

У 1240 році Київ був знищений татаро-монгольською навалою, а внук Ярослава Мудрого – князь Роман об’єднав Галицьке і Волинське князівство в нову єдину державу, яка стала спадкоємицею Київської Русі. Тим самим нове державне об’єднання на землях Західної України стало основним центром культивування християнських, мистецьких і музичних традицій, що зародилися ще в глибинах історії України. Син Романа – Данило Галицький став засновником міста Львів, яке було ним назване на честь свого сина Лева. У Дорогичині (що на Волинському Поліссі) князь Данило отримав із рук Папського нунція Королівську корону, яку згодом успадкував Лев.

Із часом правління Короля Лева та його дружини угорської принцеси Констанції історики пов’язують запровадження органного мистецтва у Львівському королівстві.

Саме Королева Констанція запросила до Львова монахів Домініканського ордену, які й привезли до міста орган.

Перша офіційна згадка про львівського органіста Петра Енґельбрехта була знайдена в архівах Латинського катедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці під 1405 роком [13]. Цей факт виплати заробітної плати львівському органісту є науковим підтвердженням більш ніж 600-річної історії розвитку органного мистецтва у Львові. Принагідно нагадаємо, що великий орган Собору Нотр Дам де Парі був розміщений (на місті старого, готичного) у 1402 році. Тому відставання Львова в органному мистецтві від історичної столиці музичного професіоналізму (міста Париж) на той час було цілком мізерним.

Необхідно теж згадати львівського музиканта Луку (*? – †1532). Його органна табулятура зразка 1530 року є найдавнішим зразком запису музики для органа в Східній Європі. Зараз ця органна табулятура зберігається в одному із Варшавських архівів. У списку Львівських органістів XV – першої половини XVI століття дослідник музичної історії Львова професор Лєшек Мазепа подає імена 22 музикантів – при чому зазначає, що на той час у Львові органістами називали і вірджіналістів, і клавесиністів, і музикантів, які грали на клавікорді, регалі чи позитиві [13, 421 – 433].

У XVII та XVIII ст. придворні органісти Бартоломей Кавінський, Якоб Лейденс і брати Станіслав і Ян Кіндларські водночас були й майстрами з будівництва органів. Вони творили інструменти не лише для Львова і Львівського Королівства, але й експортували їх за кордон. Окрім цього – усі вони займалися ще й благочинною діяльністю, що було в той час характерне для усіх країн Західної Європи.

Звичайно ж, на той час у справі будівництва органів Франція була вже далеко попереду. В епоху короля Людовіка XIV представники династії органобудівників Кліко (Clicquot) будували навіть 4-мануальні органи. Але й у Львові розвиток органного мистецтва не вщухав. За даними дослідника Єжи Ґолоса, у 1765 – 1766 роках для Домініканського костелу Божого Тіла у Львові новий орган побудував майстер Михайло Садковський. Це одне з найвизначніших імен у львівському органобудівництві 18 століття. [7, 215]. А вже на початку 19 столітття з’являється ціла когорта львівських майстрів з будівництва органів.

3. Львівські органобудівники 19 століття

Провідним львівським органобудівником початку 19 століття став Якуб Крамковський (18 ст. – ~ 1840). Він збудував три найвизначніші органи для Львова:  1/. Для костелу Францисканців (25 голосів, 1806); 2/. Для Домініканців (26 голосів, 1808); 3/. Для Бернардинів (33 голосів, 1812).

Роман Духенський (~ 1800 – ~ 1870) розпочав кар’єру органобудівника у Варшаві та Кракові, а у 30-х роках вже будував органи для монахів-єзуїтів у Станіславові і Львові. Серед особливо цікавих ним збудованих інструментів був двомануальний орган для костелу Кармелітів.

Собор Святої Марії Магдалини, як Верхній костел Домініканців був заснований у Львові у 1615 році. Оскільки зведений він був на Святоюрській горі за межами Ренесансного Львова – то його як оборонну споруду постійно укріплюючи, перебудовували і розширювали. Тут від часу заснування діяла Школа органістів. Однак, відомості про перші органи в цьому соборі не збереглися.

Зараз ця чудова барокова споруда функціонує у подвійній іпостасі: як Католицький костел і як Органний зал. Тому особливо цікаво згадати львівського органобудівника Антонія Клемента (~ 1837 – ~ 1897), бо збудований ним у 1863 році орган для стародавнього села Вовків (22 км від Львова) був у 1930 році перенесений в собор Марії Магдалини. Згодом цей надзвичайно цікавий орган у стилі art déco (синтез модерну і класицизму) церковні служителі передали католицькому храму містечка Богородчани. А на його місці у 1936 році фірмою Rieger Kloss було встановлено орган опус 3375, який до цього часу діє і залишається найбільшим в Україні. 

Серед львівських органобудівників, які працювали на зламі століть 19-го і 20-го, згадаємо Ромуальда Бохенського, Яна Грохольського, Томаша Фаля (Fall), Бартоломія Земянського. Усі вони професійно вдосконалювалися в європейських центрах органобудування Ляйпціґу, Відні, Кракові.

Про тісні контакти між львівськими та чеськими органобудівниками свідчить не лише встановлений у Св. Магдалені орган, що був виготовлений у моравському Крсно, але й присутність серед учнів найвизначнішого львівського органобудівника Яна Сливінського кількох підмайстрів, які походили зі Чехії: зокрема – Rudolf Haase, Franciszek Gajda.

Окремо необхідно виділити серед львівських органобудівників цілу династію Жебровських [див.: 4]. Останнє покоління династії представляли брати Алєксандр і Казимир. До найвизначніших творінь Алєксандра належить орган Бернардинського костелу (33 регістри, 1898), який був зруйнований в 60-х роках комуністами і зараз лише як бутафорія прикрашає інтер’єр храму.

Серед інструментів Казимира – наймолодшого з родини органобудівників Жебровських – згадаємо орган Вірменського катедрального костелу, а також – встановлений майстром інструмент у Домініканському Соборі. Але вже з приходом до Львова влади комуністів після 2-ї Світової війни цей орган було зруйновано. Труби і фасад завдяки старанням молодих ентузіастів були врятовані. Зараз вони прикрашають концертний зал ім. Станіслава Людкевича Львівської філармонії. 

4. Ян Сливінський(1844 – 1903) і його фабрика органів у Львові

Достовірних відомостей про ранні роки життя Яна Сливінського не збереглося [про нього див.: 29]. Відомо лише, що він народився в містечку Пістинь на Покутті, а в 19-ти річному віці потрапив до Варшави і навіть був учасником січневого повстання 1863 року. Правдоподібно, що ті репресії, які огорнули винуватців антиросійського бунту змусили юнака тікати з Варшави. Спочатку Сливінський опинився у Відні, а потім – переїхав до Франції. На батьківщину він повернувся лише через 13 років.

Із рекламних оголошень Яна Сливінського, які він згодом публікував при продажу органів, можна укласти досить цільну картину життя найвидатнішого зі львівських органобудівників.

Вже із найменших років до сфери інтересів хлопчака належало органобудівництво. У своєму «Каталозі» на ст. 11, він пише наступне: «Моя любов і захоплення органом виникла в наймолодшому віці. З юних років я старався отримати максимальну інформацію про будову та функціонування органа. Я постійно відчував потребу здобувати знання у цій професії». В іншому місці того ж «Каталогу» майстер ніби ненароком згадує про свої столярські студії. До речі, саме як фахівці з деревообробки розпочинали й інші знані органобудівники того часу, зокрема – Йозеф Анґстер та Л. Бльомберґ.

Такий шлях до виготовлення органів для початківця був цілком природнім. Як і на кожній іншій фабриці, що виготовляє музичні інструменти – чи то гітари, бандури, цимбали, чи піаніно – фахові й умілі столярі є високо ціновані завдяки своїм професійним навичкам. Після здобуття початкової освіти в якомусь із міст на батьківщині (ймовірно, що це був Львів) юний Ян Сливінський вирушив за кордон, що для нього означало виїзд за межі Галичини. Із документів, які описували склад учасників крайових виставок органів, можна зробити висновок, що галичани, які працювали за межами своєї батьківщини, на рівних правах із місцевими майстрами-органобудівниками брали участь у виставковому процесі. Найчастіше, це були ті галичани, які працювали у Франції, або ж у столиці імперії – Відні.

Достовірних відомостей про те, де продовжив своє навчання Ян Сливінський – чи у Відні, чи одразу у Франції – немає. Але є ціла низка непрямих доказів, що він протягом декількох років працював на фірмі Арістіда Кавайє-Коля і паралельно здобував фахові знання і переймав найпередовіші досягнення в різних ділянках органобудівництва на центральному Паризькому відділенні фірми видатного майстра-винахідника. У 1872-76 роках Сливінський працював в Le Vigan (dep. Gard), де він самостійно збудував 12-регістровий орган для костелу Св. Петра.

Набутий досвід навіть дозволив йому через декілька років стати керівником одного із відділень фірми Кавайє-Коль поза Парижем. Вінсент Кавайє-Коль – брат Арістіда – після свого одруження полишив керівництво відділенням спільної з Арістідом фірми будівництва органів у місті Nîmes, що на півдні Франції. Ймовірно, управлінцем замість себе Вінсент призначив Яна Сливінського.

Швидше за все, бізнес у Франції Яну Сливінському ішов не надто вдало, оскільки за півтора року кероване ним відділення продало лише два органи. Правдоподібно, що саме такий результат, а водночас і амбіції та певність того, що здобув достатньо знань та інформації від видатного майстра-винахідника, спонукали Яна Сливінського до повернення в Галичину. З того факту, що Ян Сливінський одразу ж розпочав у Львові власну справу можемо зробити висновок: його праця для фірми Кавайє-Коль була достатньо добре оплачуваною.

З перших кроків фірма Яна Сливінського здобула величезний авторитет у Львові та й в усій Галичині. Одними із перших збудованих майстром для Львова були органи костелів Марії Сніжної та Святого Казимира під Високим Замком. У своїх прайс-листах Сливінський визначав такі ціни: 4-регістрові органи продавалися за 650 злотих, а великі – до 30-ти регистрів 3-мануальні – за 12 тисяч злотих. Кожен інструмент будувався за індивідуальним і оригінальним проектом. При чому вивчалася акустика костелу, в якому було заплановано його встановлення.

Важливою й дуже відповідальною роботою для фірми стала докорінна перебудова органу в гарнізонному храмі Святих Апостолів Петра і Павла в центрі Львова, що перебував під опікою отців-єзуїтів.

Костел Петра й Павла ордену Єзуїтів

Роботи завершилися повним тріумфом. Чи на той час ще функціонувала фірма Романа Духенського – невідомо, але фірми Ромуальда Бохенського та Антонія Клемента, що діяли водночас з фабрикою Яна Сливінського ніколи у своїй діяльності не досягли ані подібного розмаху, ані розголосу.

Орієнтовно у 1888 році Ян Сливінський для потреб фірми викупив будинок на вулиці Коперніка, 16. Перебудував для Сливінського цей будинок один із найвідоміших українських архітекторів Львова Іван Левінський (1851 – 1919). 

Тут було виготовлено усі шедеври органного будівництва Яна Сливінського, які знайшли своє сакральне й артистично-концертне життя в усій Європі: від Ляйпцігу до Тбілісі, від Кишенева до Вільнюса. Але, звичайно ж, переважна більшість замовлень до фабрики поступала від різних галицьких парафій. У 1900 році для костелу Непорочного зачаття у Станіславові (тепер – Івано-Франківськ) було встановлено 24-регістровий 2-мануальний з педаллю інструмент.

Серед збудованих Яном Сливінським для Східної Галичини 74-х органів до сьогодні зберігся й надалі перебуває в діючому стані лише орган Латинського Римо-католицького катедрального костелу у Львові та орган парафіяльного костелу міста Самбора. Включно зі Західною Галичиною, де інструменти збереглися значно краще (зокрема – у Кракові, Тарнові, Ряшові та Замостям) Яном Сливінським було збудовано всього понад 110 органів.

У 90-х роках органобудівник поруч із продукцією органів зайнявся також продажем фортепіано. А планував він у цей час розпочати ще й власну продукцію піаніно. Здійсненню цього задуму завадив нещасний випадок, який стався з Яном Сливінським у 1903 році. Після падіння із риштувань під час настроювання органа він сильно побився. Здоров’я до майстра так і не повернулося. Він помер у стражданнях і страшних болях, а похований був на Личаківському цвинтарі (поле 51) у Львові.

Високою якістю органи фірми Яна Сливінського відзначалися з кількох причин. Перш за все вони робилися з добірних сортів дерева, що добре висушувалося природним шляхом. Увесь повітряний механізм був простим і надійним, а кожен регістр отримував достатню кількість повітря. Для своїх великих органів майстер використовував пневматичну машину системи Баркера, яка дозволяла не лише легко поєднувати між собою мануали та голоси (адже це були органи з чудовою копуляцією!), але й досконало інтонувати кожен голос зокрема.

У «Каталозі» виробів своєї фабрики Ян Сливінський писав: «Математичний вимір кожної пищавки (органної лабіальної трубки) доведено до такої досконалості, що можна одразу здобути бажаний тон. Це – моя таємниця, яка була здобута мною за роки тривалих студій».

5. Музичне шкільництво у Львові

Проблема шкільництва для органістів у Львівському королівстві з’явилася відразу з появою перших органів. Ініціативу навчання гри на органі взяли на себе, знову ж таки, отці Домініканці. У 1495 році у містечку Белз, що в 100 км на північ від Львова, вони заснували «Школу органістів». Вже на початку 16 століття випускники цієї школи працювали органістами у львівських храмах [28, 106]. Дослідник музичного життя Львова проф. Лєшек Мазепа, який детально опрацював документи всіх доступних архівних зібрань, твердить: «На кінець 16 століття найкращою була капела при Домініканському храмі, де в 1587 – 1595 рр. одночасно працювало декілька органістів і декілька трубачів, а з 1623 року ще й костельний хор» [14, 107]. Нову Львівську школу органістів у 1841 році заснував Францішек Бемм. Навчання тут мало тривати протягом 2-х років, а потенціал «Школи» був розрахований на 15-20 учнів.

До радикальної зміни в системі музичного шкільництва у Львові спричинилася діяльність Галицького Товариства Святої Цецилії, засновником якого став Франц Ксавер Моцарт. Він був наймолодшим з синів Вольфганга Амадея Моцарта. 28 років свого життя присвятив музичній культурі Львова. Товариство Святої Цецилії було покликане всебічно підтримувати професійну діяльність львівських музикантів. З ініціативи Товариства була створена організація взаємодопомоги органістам [15, 104]. Цією інституцією керував ксьондз Леонард Солецький. Фактично саме ці два товариства стали ініціаторами заснування Галицької консерваторії. А першим пунктом Статуту Консерваторії значилося його завдання: виховати професійно підкованих органістів.

Постійне підвищення професійного рівня серед органістів було в центрі уваги – I З’їзду хорових диригентів та органістів, що відбувся у 1899 році у столиці Австро-Угорської імперії (до якої в той входив і Львів) у Відні. Через 7 років після цього аналогічний наступний з’їзд (1906) відбувся в місті Стрий, що 70 кілометрів на південь від Львова. У тогочасному галицькому періодичному виданні «Голос органістів» був опублікований Статут органістів-професіоналів [13; 14].